Постанова 4854 № 420/3997/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3997/20 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Кравця О.О. судді Домусчі С. Д. судді Коваля М.П. . розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року. по справі № 420/3997/20 прийнятого у складі судді Потоцької Н.В. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратури Одеської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 12.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратури Одеської області та просив суд: визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області, як розпорядника інформації, яка полягає у невиконанні, за наявності очевидних підстав, обов`язків, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч.ч. 1,2 ст. 15 Закону України «Про захист персональних даних» щодо поновлення порушених прав позивача шляхом направлення відповідного повідомлення до Департаменту інформатизації МВС України про виключення (виправлення, видалення, знищення) із баз даних інформації стосовно ОСОБА_1 наступного змісту: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі №058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч.2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили»; визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації щодо зберігання та використання шляхом зазначення у довідці №19208394960250241750 наступних відомостей про ОСОБА_1 : «За обліками МВС громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили»; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації виключити із бази даних наступну інформацію про ОСОБА_1 : «За обліками МВС громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 р. є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації виключити із бази даних наступну інформацію про ОСОБА_1 : «За обліками МВС громадянин(ка) України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець(ка) Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 р. є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили». II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, Міністерство внутрішніх справ України подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просило його скасувати в частині задоволених вимог, постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги Міністерство внутрішніх справ України обґрунтовує тим, що судом 1-ї інстанції на адресу МВС України не направлялися ні ухвала про відкриття провадження у справі , ні копія позовної заяви з додатками, ні повістки про виклик, чим було порушено ч. 3 ст. 44 КАС України. Апелянт зазначає, що Департамент інформатизації МВС не наділений повноваженнями самостійно вносити відомості до персонально-довідкового обліку, так само як і вносити зміни в облікові документи або вилучати їх. Це може бути зроблено лише після отримання відповідного процесуального рішення слідчого органу досудового розслідування, у провадженні якого знаходиться справа, або рішення суду. Пунктом 14 Розділу V Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, визначено, що у разі незгоди з відомостями, що надані в довідці, заявник може надати до Департаменту інформатизації МВС офіційні документи (вирок суду, довідку з місць позбавлення волі тощо) для внесення відповідних змін до персонально-довідкового обліку. Станом на 21.08.2020 р. позивач не звертався до МВС України та не надав відповідних офіційних документів, які б доводили, що інформація, що обробляється стосовно нього в персонально-довідковому обліку є неповною та неточною. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні . Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, сторони та їх представники до судового засідання не з`явилися , про причини неявки суд не сповістили, враховуючи вимоги постанови КМУ від 11.03.2020, № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (в редакції Постанови КМУ №956 від 14.10.2020 року ), строк карантину продовжено до 31 грудня 2020 року, тому апеляційний суд продовжує розгляд справи у письмовому провадженні згідно із ст.311 КАС України. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 отримана довідка серії ІІА №1399289 (повна 19208394960250241750 ) наступного змісту: «За обліками МВС громадянин(ка) України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець(ка) Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 року є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили». 16.03.2020 року за № 07-69-19 ОСОБА_1 надана відповідь Одеською міською прокуратурою № 3, якою повідомлено про відсутність підстав для реагування. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ : Частина 1 ст. 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Згідно ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. З сталою практикою Європейського Суду , приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 р. (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 р.(Серія A № 251)). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 р. (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Цzpэnar поти Туреччини» від 19.10.2010 р. (справа № 20999/04)). Зрештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 р. (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 р. (справа № 28070/06) , п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)). Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі « ОСОБА_2 проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)). Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 р. (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)). Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. п. 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. п. 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. За приписами п.6 ч.1 ст.14 вказаного Закону розпорядники інформації зобов`язані: надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. У відповідності до п.п.1, 2 р. V «Порядку доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого Наказом МВС України від 29.11.2016 № 1256, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.01.2017 за № 22/29890, фізична особа, яка досягла 14-річного віку (далі - Заявник), має право на отримання з персонально-довідкового обліку відомостей про себе. Відомості з персонально-довідкового обліку надаються Заявнику у формі Довідки з дотриманням вимог законодавства про звернення громадян та захист персональних даних на підставі запиту на отримання довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, що подається за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку. При цьому за визначенням, наведеним у п.1 р. І вказаного Порядку, довідка - документ, який містить відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, та надається фізичній особі у відповідь на її запит. За змістом п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, поліція наповнює та підтримує в актуальному стані бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, стосовно: виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду. Наказом МВС України та ДДУПВП від 23.08.2002 № 823/188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.09.2002 за № 738/7026, затверджено Інструкцію про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України (далі - Інструкція № 823/188). Відповідно до п.2.1 Інструкції № 823/188 об`єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку. Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек (далі - ОДК) і дактилоскопічних картотек (далі - ДК), у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем. Пункт п.3.1 Інструкції № 823/188 визначає підстави для поставлення на облік осіб, які засуджені або притягаються до кримінальної відповідальності, оголошені в розшук, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, якими є: а) постанова про притягнення як обвинувачуваного; б) вирок суду; в) санкціоновані прокурором протоколи, складені відповідно до статті 426 КПК України; г) постанова про заведення оперативно-розшукової справи; ґ) постанова про затримання особи, яка підозрюється в занятті бродяжництвом. За змістом ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості. Разом з тим, за приписами ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За положеннями п.11.1 Інструкції № 823/188 оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються: а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку; б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду; в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок; г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до п.10 Інструкції. Крім цього, згідно з п.7.1 Інструкції № 823/188 з метою забезпечення повноти подання і якості оформлення обліково-реєстраційних документів здійснюється постійний контроль за належною фіксацією в них інформації про об`єкти обліку. Управління (відділи) оперативної інформації використовують такі форми контролю за повнотою і достовірністю облікових документів: ведення контрольних картотек на осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту (по кожному СІЗО, тюрмі, УВП окремо); приймання від слідчих та дізнавачів правоохоронних органів, перелічених у пункті 4.1, статистичних карток на осіб, які скоїли злочини (форма 2), та на злочини, за вчинення яких особам пред`явлено обвинувачення (форма 4), - здійснюється за наявності алфавітних карток ф.1 (додаток 1) на цих осіб; проведення звірень з обліками зацікавлених служб не рідше одного разу на рік. Відповідно до підпункту 9.9 пункту 9 Інструкції № 823/188 інформацію про судимість (несудимість) за особистими зверненнями громадян надають територіальні УОІ-ВОІ за місцем останнього постійного мешкання цих громадян з урахуванням вимог статей 5, 89, 108 КК України. Довідка надається на бланку встановленого зразка за підписом керівника та засвідчується печаткою підрозділу з її обов`язковою реєстрацією. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 листопада 2016 року № 1256 «Про організацію доступу до відомостей персонально-довідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2017 року за № 22/29890Ю, затверджено форму бланка Довідки про надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України. Згідно з додатком 2 до вказаного наказу запит на отримання довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України може містити вимогу особи, яка з ним звертається до компетентного органу, а саме вимогу про надання: відомостей про відсутність (наявність) судимості ,відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України. (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Апеляційний суд враховує, що на поліцію покладено обов`язок наповнення та підтримання в актуальному стані бази даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС України, стосовно виявлених кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, руху кримінальних проваджень; обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду. Проте, відповідачами не надано доказів на підтвердження правомірності наявності в базі даних оперативно-довідкової картотеки відомостей про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець(ка) Одеса Одеська область Україна на території України станом на 14.08.2019 р. є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. При цьому, положеннями Інструкції № 823/188 підставами для поставлення на облік осіб, які засуджені або притягаються до кримінальної відповідальності, оголошені в розшук, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, є тільки : постанова про притягнення як обвинувачуваного; вирок суду; санкціоновані прокурором протоколи, складені відповідно до статті 426 КПК України; постанова про заведення оперативно-розшукової справи; постанова про затримання особи, яка підозрюється в занятті бродяжництвом, а за положеннями п.11.1 Інструкції № 823/188 оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються: раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку; алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду; облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок; облікові документи, що підлягають вилученню у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до п.10 Інструкції. Водночас, як вірно встановлено судом 1ої інстанції , спірним питанням позову ОСОБА_1 є питання наявності/відсутності законних підстав для перебування в оперативно -довідкових картотеках інформації про порушену стосовно позивача кримінальну справу за № 058200100001 від 05.01.2001, і відповідачами не доведена суду наявність таких підстав. Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що враховуючи положення п.7.1 Інструкції №823/188, а також положення ч. 2 ст. 77 КАС України щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій (рішень, бездіяльності), та вважає безпідставними посилання відповідача на те, що саме позивачем не було надано суду процесуальний документ, складений у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу, який би давав правові підстави для вилучення інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності та будь-які документальні підтвердження того, що відповідачем порушено ч.1 ст.10, п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», які передбачають, що інформація, яка знаходиться в автоматизованій базі даних управління інформаційної підтримки є неточною, неповною, застарілою. З наявних у матеріалах справи доказів, інформація про притягнення позивача до кримінальної відповідальності у компетентних органів відсутня, тобто є такою, що у встановленому законом порядку не підтверджена. Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що Довідки про надання фізичним особам відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України ,форма та зміст якої затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 листопада 2016 року № 1256, має відповідно до підпункту 9.9 пункту 9 Інструкції № 823/188 містити інформацію про судимість (несудимість) за особистими зверненнями громадян надають територіальні УОІ-ВОІ за місцем останнього постійного мешкання цих громадян з урахуванням вимог статей 5, 89, 108 КК України, втім, чинне законодавство, не передбачає зазначення в такій довідці інформації про те, що особа притягується до кримінальної відповідальності - тому вказане свідчить про те, що довідка містить неточну та таку, що не відповідає дійсності та є непідтвердженою інформацію, а в базі даних оперативно-довідкового обліку відповідача міститься запис, про вилучення якого звернувся позивач з вимогою до суду, щодо інформації, яку не може містити довідка, передбачена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 листопада 2016 року № 1256. Таким чином , апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову , так як чинне законодавство не передбачає зазначення у довідці серії ІІА №1399289 інформації такого змісту «є особою, стосовно якої прокуратурою Приморського району м. Одеси застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 058200100001 від 05.01.2001, порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960), порушеної за ч. 2 ст. 143 КК України (у редакції 1960). Направлено до суду 30.03.2001. Відомості про розгляд кримінальної справи до МВС не надходили», а наявність спірного запису без правових підстав для внесення такої інформації у базі даних оперативно-довідкового обліку є протиправним та свідчить про необхідність її вилучення з метою повного захисту порушених прав позивача. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 24 жовтня 2019 року (справа № 804/4135/18) від 24 лютого 2020 року (справа №802/1587/18-а), від 30 квітня 2020 року (справа №120/345/19-а) та від 02.07.2020 року (справа №808/316/18). Крім того, апеляційний суд вважає , що вказане можна вважати також свавільним втручанням у право на повагу до особистого життя , гарантоване Конституцією України та Конвенцією , так як органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, а орган влади зобов`язаний не виправдав свої дії, навівши обґрунтування свого рішення. Правова позиція Великої Палати Верховного суду , висловлена у постанові від 26 березня 2019 року у справі № 807/1456/17 стосувалась правовідносин щодо внесення інформації до Реєстру є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій офіційного пред`явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов`язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень, де був зроблений висновок , що чинне законодавство не передбачає виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов`язків та існуючого стану правовідносин, а заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства , на яку посилається апелянт - не є релевантною у правовідносинах по цій справі. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції та задоволення апеляційної скарги , а також , що не підлягають стягненню чи перерозподілу судові витрати понесені , у зв`язку із прийняттям судового рішення судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6, 8,13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308,311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення , а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів Повне судове рішення складене та підписане 16.11.2020 року Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.