Постанова 4814 № 554/5218/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5218/20 Номер провадження 22-ц/814/2095/20Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Одринської Т.В. суддів: Лобова О.А., Триголова В.М., за участю секретаря : Ряднини І.В. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Полтавського райцонного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області , Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави України в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльністю Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області. Позов мотивовано тим, що в провадженні Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120171703000001088 від 13.10.2017 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України. Вказує, що він неодноразово направляв ряд звернень (близько трьохсот) до різних установ з метою виключно застосування своїх повноважень, направлених на забезпечення повного, швидкого й неупередженого досудового розслідування вказаного кримінального провадження, адже з моменту його порушення минуло три роки. Однак, належних заходів реагування на його звернення станом на 09 червня 2020 року не здійснюється. Вказує, що Полтавською місцевою прокуратурою Полтавської області внаслідок бездіяльності та відсутності належного процесуального керівництва було допущено вчинення протиправних дій заступником начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_2 , виражених у незаконному винесенні постанови про закриття кримінального провадження та не проведення об`єктивного, всебічного досудового розслідування кримінального провадження №120171703000001088 від 13.10.2017 року, порушеного за ознаками злочину, передбаченого ст.366-1 КК України. Вказаний факт встановлений ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 17.12.2019 року. Станом на 09 червня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120171703000001088 від 13.10.2017 року, порушеного за ознаками злочину, передбаченого ст.366-1 КК України, слідчим не складено та прокурором не затверджено, не вручено підозрюваному ОСОБА_3 , справа до суду не направлена. Зазначає, що він через Державну установу «Урядовий контактний центр» просив, в межах повноважень, вирішити питання про надання йому компенсації в розмірі 1000000 гривень за неякісне досудове розслідування, допущення порушення розумних строків досудового розслідування, винесення незаконної постанови про закриття провадження, з урахуванням позиції Великої палати Верховного Суду (справа №916/1423/17). Внаслідок незаконних дій працівника РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_2 та працівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 , позивач був вимушений відстоювати у судових засіданнях свої порушені права та інтереси, направляти велику кількість звернень та листів, а відтак позивачу завдано моральних збитків на суму 1000000 гривень. Моральні збитки полягають у стресах, моральних стражданнях та психоемоційних навантаженнях від протиправної системної бездіяльності Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області та працівника Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, що встановлено рішенням суду та не потребує додаткового доказування. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави України в особі Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність моральної шкоди, наявність незаконної дії чи бездіяльності відповідачів, у чому саме полягають незаконні дії відповідачів, не підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого він виходить в оцінці заподіяння йому шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів і шкодою. З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права, при цьму зазначає, що суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не ненадав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам справи, не застосував надану апелянтом практику Європейського суду з прав людини під час прийняття рішення, а тому вважає рішення суду таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та позиції Європейського суду з прав людини, а відтак є необргунтованим та та порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу відповідачами не подано. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, ОСОБА_1 , просив в апеляційній скарзі розгляд справи проводити в його відсутність, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши судцю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у провадженні Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області перебували матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120171703000001088 від 13.10.2017 року за ст.366-1 КК України, порушене за заявою ОСОБА_5 про те, що депутат Микільської сільської ради Полтавського району ОСОБА_3 вніс недостовірні відомості до декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік. 18.10.2018 року прокурором Полтавської місцевої прокуратури дане кримінальне провадження об`єднано з кримінальним провадженням №12018170300000501 від 03.05.2018 року, внесеним до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 за фактом подання ОСОБА_3 недостовірних відомостей до електронної декларації за 2017 рік за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України. З 14.02.2020 року кримінальне провадження №120171703000001088 було приєднано до матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 від 08.08.2015 року. Постановою заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Крицької С.В. від 24.10.2019 року закрито кримінальне провадження №120171703000001088 від 13.10.2017 року за ст.366-1 КК України. Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 17.12.2019 року скасовано постанову заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Крицької С.В. від 24.10.2019 року про закриття кримінального провадження №120171703000001088 від 13.10.2017 року за ст.366-1 КК України (а.с.20). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності ухвали суду про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, звернення позивача до різних установ, не свідчить про протиправність чи незаконність дій відповідачів та заподіяння позивачу моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Відповідно достані 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Виходячи з характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами. При вирішенні спору підлягають застосуванню правила ч. 6 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає відшкодування шкоди на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173,1174 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-440цс16, шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України). Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 1176 Цивільного кодексу України було висловлено Верховним Судом України у постанові від 22.06.2017 у справі № 6- 501цс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц. ОСОБА_1 обгрунтовуючи свої позовні вимоги щодо відшкодування шкоди в наслідок бездіяльності та незаконних дій заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_2 , вказував, що незаконність дій посадової особи підтверджено ухвалою постановленою Октябрським районним судом м. Полтави від 17 грудня 2019 року. В свою чергу, вказаною ухвалою скасовано постанову заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області капітана Крицької С.В. від 24.10.2019 року про закриття кримінального провадження у зв`язку з тим, що перевірка проведена неповно, не проведено всіх необхідних слідчих дій, спрямованих на всебічне, повне і неупереджене дослідження обставин кримінального провадження. Вказаною постановою не було встановлено бездіяльності чи незаконності дій заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області капітана Крицької С.В. Слід зазначити, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, або прокурора бездіяльність слідчого прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17 (провадження № 61- 36602св18). Таким чином, ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2019 року у справі № 554/1276/18, не є доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає позивач. Сам факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій заступника начальника ПРВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області капітана ОСОБА_2 та завдання моральної шкоди позивачу, оскільки не мають наслідків цивільно-правового характеру. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Встановлено, що ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні № 12012120300001088 виступив у статусі заявника. Факт спричинення, ОСОБА_1 , як фізичній особі, моральної шкоди, в рамках кримінального провадження № 12017170300001088, належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 77, 80 ЦПК України, позивачем не доведено. Жодного факту про протиправної поведінки щодо нього або членів його, сім`ї чи близьких родичів під час досудового розслідування вказаного провадження не встановлено. Доводи ОСОБА_1 , щодо тривалого розслідування кримінальної справи, повинні розглядатися у відповідності до положень визначених главою 26 КПК України, тому позивач вправі реалізувати своє право та звернутися з клопотаннями про встановлення строку для закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, про що судом першої інстанеції вірно зазначено в оскаржуваному рішенні. ОСОБА_1 , вказує що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року по справі №6-228цс14, від 21.09.2016 року по справі №6-933цс16, від 25.05.2016 року по справі №6-440цс16, в рішенні Великої палати Верховного Суду по справі №916/1423/17. В свою чергу, висновки викладені вказаних постановах, не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки вони стосуються питання відшкодування моральної шкоди в інших правовідносинах. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що має місце пряме порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві, не заслуговує на увагу, оскільки суд при ухваленні судового рішення не встановив факту бездіяльності Полтавського райцонного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом. Таким чином, колегія судців за результатами апеляційного розгляду справи вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 серпня 2020 року - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні. Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню не підлягають Керуючись п.1 ч.1 ст. 374. 375. 381.382 ЦПК України, суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтви від 06 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 12.11.2020 року. Головуючий суддя Т.В. Одринська Судді А.І. Дорош В.М. Триголов