Постанова 4855 № 580/482/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/482/20 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів Мєзєнцева Є.І., Парінова А. Б. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 580/482/20 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін) за позовом Приватного підприємства "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : У лютому 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" (надалі - позивач, ПП «ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС») з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000711410 від 24.09.2019 року прийняте Головним управлінням ДПС у Черкаській області. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, всі первинні документи позивача складені належним чином та дають змогу ідентифікувати відповідні господарські операції, тому позивач вважає спірне рішення такими, що підлягає скасуванню. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" - відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що позивач не може нести відповідальність за недотримання вимог законодавства контрагента позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України. Представник відповідач заперечував проти задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмовому відзиву на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС». Перевірка проводиться з метою дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в січні-березні 2017 року та показників фінансової звітності з їх відображенням в податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік. За результатами якої складено акт від 25.07.2019 року №683/23-00-14-1004 (надалі - акт перевірки). В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення позивача: - п.44.1, п.44.2, п.44.6 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), п.8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73, п.7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 року за №860/4153, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 "Зобов`язання", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 20597 грн; - п.198.1, п. 198.3, п.198.6. ст.198 Податкового Кодексу України, п.2.4 Наказу № 88, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за січень 2017р., - 6135 грн., лютий 2017р., - 8478 грн., березень 2017р., - 8272 грн., на загальну суму 22885 грн. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2019 року №0000711410, про сплату 22885,00 грн. за платежем податок на додану вартість та за штрафними санкціями 5722,00 грн. Не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішенням позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 28 грудня 2019 року №149999/0/99-00-08-05-02, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення. Позивач, вважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування податкового обліку за господарськими операціями з контрагентом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Як вбачається з акту перевірки контролюючим органом під час проведення перевірки встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_1 , що стало підставою для нарахування відповідачем позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що між ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" в особі директора Білери В.М. (Зомовник), який діє на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_1 (Підрядник) укладено Договір поставки товару №16-02-17 від 16.02.2017 року (стор. 35 том І). У відповідності до п.2.1 - 5.1 Договору, виготовлення металоконструкції. Підрядник зобов`язаний: виготовити металоконструкції згідно креслень наданих замовником; закупити необхідні для цього матеріали. Після виконання робіт Підрядник надає Замовнику акти приймання виконаних робіт. Замовник протягом трьох днів з моменту одержання актів прийняття виконаних робіт підписує акти або мотивує відмовлення від прийняття робіт. В випадку неподання мотивованої відмови Замовником роботи вважаючи остаточно прийнятими. У випадку відмовлення Замовника від прийняття робіт складається двосторонній акт з переліком недоробок та термінів їх усунення. Вартість робіт згідно договірної ціни складає 42390,00 грн, ПДВ 20% - 8478,00 грн. Разом з ПДВ - 50868,00 грн. В підтвердження виконаних робіт за вищезазначеним договором позивачем надано Акт №16-02 приймання виконаних робіт за лютий 2017 року, в якому зазначено, що вартість робіт по виготовленню металоконструкції згідно Договору складає 42390,00 грн, ПДВ 20% - 8478,00 грн. Разом з ПДВ - 50868,00 грн, копії, якого судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 36 том І). Так, між ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" в особі директора Білери В.М. (Зомовник), який діє на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_1 (Підрядник) укладено Договір поставки товару №24-03-17 від 24.03.2017 року (стор. 37 том І). У відповідності до п.2.1 - 5.1 Договору, монтаж металоконструкції. Підрядник зобов`язаний: змонтувати металоконструкції; закупити необхідні для цього матеріали. Після виконання робіт Підрядник надає Замовнику акти приймання виконаних робіт. Замовник протягом трьох днів з моменту одержання актів прийняття виконаних робіт підписує акти або мотивує відмовлення від прийняття робіт. В випадку неподання мотивованої відмови Замовником роботи вважаючи остаточно прийнятими. У випадку відмовлення Замовника від прийняття робіт складається двосторонній акт з переліком недоробок та термінів їх усунення. Вартість робіт згідно договірної ціни складає 24670,00 грн, ПДВ 20% - 4934,00 грн. Разом з ПДВ - 29604,00 грн. В підтвердження виконаних робіт за вищезазначеним договором позивачем надано Акт №28-03 приймання виконаних робіт за березень 2017 року, в якому зазначено, що вартість робіт по монтажу металоконструкцій згідно Договору складає 24670,00 грн, ПДВ 20% - 4934,00 грн. Разом з ПДВ - 29604,00 грн, копії, якого судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 38 том І). Між ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" в особі директора Білери В.М. (Зомовник), який діє на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_1 (Підрядник) укладено Договір поставки товару №22-03-17 від 22.03.2017 року (стор. 39 том І). У відповідності до п.2.1 - 5.1 Договору, монтаж теплообмінника. Підрядник зобов`язаний: виконання робіт по монтажу теплообмінника; закупити необхідні для цього матеріали. Після виконання робіт Підрядник надає Замовнику акти приймання виконаних робіт. Замовник протягом трьох днів з моменту одержання актів прийняття виконаних робіт підписує акти або мотивує відмовлення від прийняття робіт. В випадку неподання мотивованої відмови Замовником роботи вважаючи остаточно прийнятими. У випадку відмовлення Замовника від прийняття робіт складається двосторонній акт з переліком недоробок та термінів їх усунення. Вартість робіт згідно договірної ціни складає 16690 грн, ПДВ 20% - 3338,00 грн. Разом з ПДВ - 20028,00 грн. В підтвердження виконаних робіт за вищезазначеним договором позивачем надано Акт №22-03 приймання виконаних робіт за березень 2017 року, в якому зазначено, що вартість робіт по монтажу теплообмінника, згідно Договору складає 16690 грн, ПДВ 20% - 3338,00 грн. Разом з ПДВ - 20028,00 грн, копії, якого судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 40 том І). Крім того, між ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" в особі директора Білери В.М. (Покупець), який діє на підставі Статуту, та ФОП ОСОБА_1 (Продавець) укладено Договір поставки товару №25-01-17 від 25.01.2017 року (стор. 41 том І). У відповідності до п. 1.1 - 1.3 Договору, Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором поставити Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах даного Договору. Під Товаром, що є предметом за цим Договором, розуміється товар у кількості 12 позицій на загальну суму з ПДВ 36810,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 6135,00 грн. Загальна вартість Товару, який поставляється за цим Договором, становить 36810,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 6135,00 грн. В підтвердження поставлення товару за вищезазначеним договором позивачем надано Видаткову накладну №23 від 25.01.2017 р. на загальну суму 36810,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 6135,00 грн, копії, якої судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 42 том І). Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться платіжні доручення, які виписані на підставі рахунків, проте такі рахунки в матеріалах справи відсутні (стор. 43 - 48 том І). Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що в них відсутні докази того, що позивачем передано креслення контрагенту, а останнім виконано роботи по виготовленню металоконструкції та змонтована дана конструкції з зазначенням, яка це конструкція і з якою метою вона виготовлялася. Так, судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи та встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не подано до податкового органу звіт 1-ДФ за І квартал 2017 року та звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4) за січень-березень 2017 року в порушення п.п. 16.1.3 п. 16 ст. 16 ПКУ, що свідчить про відсутність трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. При цьому, ФОП ОСОБА_1 за період з січня по березень 2017 року документально реалізовано відмінні товари від придбаних, а також надано послуги, які потребують значних трудових затрат та спеціальних знань (транспортні, консультаційні послуги, ремонт вимірювача регулятора, монтаж інженерних мереж, влаштування підвісної, стелі влаштування цеха, автошини, будівельні матеріали, телевізор та ін.), на загальну суму ПДВ 470 тис. грн. Проте, ФОП ОСОБА_1 за період з січня по березень 2017 документально придбано наступні різноманітні товари, відмінні від реалізованих - сало свійських свиней (81,7 т), м`ясо куряче (32,5т), шоколадні батончики (Bounty, Snikers, Milky Way - 114 тис. шт), гумка жувальна (4,8 тис, шт) та каву (3,6 тис. шт.) та ін. Будівельні матеріали та надані послуги які документально реалізовано для ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС", ФОП ОСОБА_1 за період з дати реєстрації по 31.03.2017р. придбано не було. В деклараціях з ПДВ також відсутні відомості про придбання будь яких товарів, робіт, послуг у неплатників ПДВ. З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При цьому, в першу чергу потрібно, щоб такі документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів (ненадання їх до перевірки) неможливо перевірити реальність таких операцій, правильність обчислення та сплати сум податкових (грошових) зобов`язань. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту. При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави. Колегія суддів зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду діяльності, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. За умовами вказаних договорів, позивачем не надано жодних доказів на підставі яких можна встановити технічну можливість виконання господарських операцій із урахуванням фактичних ресурсів виконавця (постачальника) (наявність виробничих потужностей, персоналу тощо) та фактичного змісту операції. Позивачем не надано доказів стосовно якості товару (послуг), складські документи, довіреності, специфікації та докази використання отриманого товару у своїй діяльності. Всі ці документи, на думку позивача, є необов`язковими, проте колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що факт реальності характеру вчинення відповідних господарських операцій може мати місце лише при дослідженні усіх доказів як кожного окремо, так і в сукупності, з метою встановлення дійсних обставин. В той же час, сукупність наданих суду першої інстанції фінансово-господарських документів не дає можливості встановити реальний характер виконання сторонами договорів надання послуг, а також взятих за ними на себе зобов`язань. До того ж позивачем, під час розгляду справи у першій інстанції не надано у повному обсязі документів, які б могли підтвердити виконання умов договорів з контрагентами. Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача. Представником позивача зазначено, що позивач дійсно придбаває послуги (товар), проте в матеріалах справи відсутні докази того з якою метою придбалися послуги (товар). Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Так, контролюючим органом досліджено лист оперативного управління ГУ ДФС у Черкаській області, яким надано копію протоколу допиту свідка від 03.08.2018р., допитаного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018250000000011 від 18.01.2018, гр. ОСОБА_1 , який повідомив, що ним передано третій особі свої реєстраційні документи, після чого він ніякої діяльності як фізична особа-підприємець не здійснював, печатку не виготовляв, ніяких договорів з постачальниками та покупцями як фізична особа-підприємець не укладав та не підписував, а також не видавав ніяких довіреностей з цього приводу та нікого не уповноважував вчиняти вищевказані дії. Так само не відвантажував та не одержував будь-який товар, не надавав послуг та не виконував будь-які роботи, в тому числі ремонтні та будівельні. Не проводив розрахунки з покупцями та постачальниками. Крім того, ОСОБА_1 повідомлено, що Договір поставки №25-01-17 від 25.01.2017, укладений від його імені із ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС", видаткову накладну №23 від 25.01.2017р., податкову накладну №12 від 25.01.2017р., які йому були пред`явлені він не укладав та не підписував, товар не відвантажував, грошові кошти за це не одержував. Договір поставки №16-02-17 від 16.02.2017р., укладений від його імені із ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС", акт виконаних робіт №16-02 за лютий 2017 року, податкову накладну №21 від 16.02.2017р., які йому були пред`явлені він не укладав та не виписував, товар не відвантажував, грошові кошти за це не одержував. Договір поставки №22-03-17 від 22.03.2017р., укладений від його імені із "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС", акт виконаних робіт №22-03 за березень, накладну №33 від 22.03.2017р., які йому були пред`явлені він не укладав та не підписував, товар не відвантажував, грошові кошти за це не одержував. Договір поставки №24-03-17 від 24.03.2017р., укладений від його імені із ПП "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС", акт виконаних робіт №28-03 за березень 2017 року, податкову накладну №42 від 28.03.2017р., які йому були пред`явлені він не укладав та не підписував, товар не відвантажував, грошові кошти за це не одержував. Посилання апелянта щодо відсутності вироку суду, яким встановлено факт вчинення ФОП ОСОБА_1 злочину пов`язаного як з фіктивним підприємництвом, так і податковими правопорушеннями, чим спростовуються твердження контролюючого органу відносно фіктивності господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , колегією суддів не береться до увагу, оскільки у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року по справі №804/1053/17 та Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15 зазначено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів. Щодо посилання апелянта, що судом першої інстанції не враховано тих обставин, що контролюючим органом під час проведення перевірки не надано позивачу час для відновлення первинної документації, колегія суддів звертає увагу, що позивач реалізував своє право на захист, шляхом подання скарги до ДПС України та адміністративного позову. Колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений права реалізувати своє право, шляхом не допуску співробітників відповідача до перевірки, в разі, якщо перевірка призначена з порушенням вимог законодавства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що твердження апелянта про порушення його прав контролюючим органом під час перевірки є необґрунтованим та не може слугувати для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Щодо твердження апелянта, що обов`язок щодо доказування покладено на відповідача, колегія суддів не погоджується, оскільки частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача теж покладено обов`язок про доведення обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений права надати докази на спростування твердження контролюючого органу та суду першої інстанції, проте під час подання апеляційної скарги, апелянтом не надано жодних доказів, які спростовували висновки суду першої інстанції. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕНЕРГОГАЗМОНТАЖ ПЛЮС" - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев А. Б. Парінов