Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/1963/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 р.Справа № 480/1963/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Роменської місцевої прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 10.07.20 року по справі № 480/1963/20 за позовом Роменської місцевої прокуратури до Відділу освіти Роменської районної державної адміністрації треті особи Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області , Анастасівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Керівник Роменської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовною заявою до відділу освіти Роменської районної державної адміністрації, треті особи: управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, Анастасівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області, в якій просив суд: - зобов`язати відділ освіти Роменської районної державної адміністрації вжити заходів щодо забезпечення охорони життя, здоров`я, захисту прав учасників навчально-виховного процесу в Анастасівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області шляхом ініціювання у порядку, встановленому Законом України "Про місцеве самоврядування", питання про виділення додаткових коштів, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки в даному навчальному закладі. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 позовну заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції, норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, виходив з того, що у спірних правовідносинах мова йде про захист прав конкретних осіб, а саме дітей, що навчаються та відвідують вказаний навчальний заклад, але не про інтерес держави, а спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері забезпечення пожежної безпеки є саме органи ДСНС, яким надано повноваження на звернення до суду з позовом про застосування заходів реагування. Таким чином, при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що питання, порушене у позовній заяві, не відноситься до сфери державних інтересів, вирішення якого охоплюється правом прокурора, передбаченим ст. 53 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне. Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписами ч. 4 ст. 5 КАС України, передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Разом з тим, за приписами ч. ч. 3, 4 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Водночас, положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, а таким, є Закон України «Про прокуратуру». Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Окрім цього, аналізуючи вищевикладені положення Конституції України, КАС України та Закону № 1697-VII, варто врахувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Задля того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження), який або відсутній, або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Поняття «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому, їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Так, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (надалі по тексту також - Закон № 877-V). Відповідно до ст. 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Водночас, відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту регулює Кодекс цивільного захисту України. Згідно з вимогами п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності. Положеннями статті 55 Кодексу цивільного захисту України, передбачено, що забезпечення пожежної безпеки на території України, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання і громадян здійснюються відповідно до цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів. Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств, установ та організацій. Зазначена вимога відображається у трудових договорах (контрактах), статутах та положеннях. Забезпечення пожежної безпеки суб`єкта господарювання покладається на власників та керівників таких суб`єктів господарювання. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, уповноважений організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) щодо виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту і діяльності аварійно-рятувальних служб. Центральний орган виконавчої влади, який здійснює нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки, реалізує повноваження безпосередньо і через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення. Приписами ч. 1 ст. 67 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належать зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у статті 65 цього Кодексу; проведення перевірки за повідомленнями та заявами про злочини, пов`язані з пожежами та порушенням правил пожежної безпеки; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки у разі виявлення таких порушень; звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей; складення протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності та притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб і громадян, винних у порушенні законів та інших нормативно-правових актів у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту; здійснення інших повноважень, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Згідно з ч. 2 ст. 68 Кодексу цивільного захисту України, у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом. У відповідності до положень ст. 70 Кодексу цивільного захисту України, підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є, зокрема, недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами. Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (надалі по тексту також - Положення № 1052), Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності. Приписами п. п. 47, 48, 52 п. 3 Положення № 1052 встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій, зокрема: перевіряє наявність і готовність до використання в разі виникнення надзвичайних ситуацій промислових засобів захисту органів дихання від небезпечних хімічних речовин, засобів цивільного захисту, стан їх утримання та ведення обліку; складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки. З наведеного вбачається, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні підрозділи під час здійснення своїх повноважень діють як суб`єкт владних повноважень, а також є органами, наділеними спеціальною компетенцією, яким надано повноваження щодо реалізації політики держави у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб. Таким чином, територіальне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області є компетентним та уповноваженим органом, що має передбачене чинним законодавством право звернення до суду з відповідним позовом. Колегія суддів звертає увагу на те, що у позовній заяві прокурором не зазначені причини, які перешкоджають відповідному органу ДСНС самостійно звернутися до суду з позовом про застосування заходів реагування для реалізації законодавчо встановленого за ними обов`язку здійснювати заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, які водночас збігаються з інтересами держави, а саме, перешкоджати створенню загрози життю та здоров`ю людини. Водночас, судова колегія зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у поданій позивачем позовній заяві не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Отже, саме звернення до адміністративного суду органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, із позовом про застосування заходів реагування є як належним, так і ефективним способом для усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, і зобов`язує відповідний заклад виконати вимоги контролюючого органу щодо усунення порушень, зафіксованих в акті перевірки. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає хибними доводи позивача про те, що органи ДСНС не наділені повноваженнями звернення до суду із позовом щодо зобов`язання вчинити дії, що є передумовою звернення до суду прокурора з відповідним позовом, оскільки в даному випадку це є неналежним способом реалізації органом державної влади своїх повноважень та суперечить ст. ст. 67, 68 Кодексу цивільного захисту України. У свою чергу, посилання апеляційної скарги з даного приводу на те, що у випадку застосування заходів реагування, зупинення діяльності комунального закладу буде прямим порушенням прав громадян на здобуття освіти та жодним чином не стимулюватиме місцеві органи до усунення виявлених порушень шляхом виділення коштів, колегія суддів вважає необгрунтованими та передчасними, оскільки у випадку звернення контролюючого органу з відповідним позовом про застосування заходів реагування, суд, під час розгляду справи, враховуючи наявні в справі докази та ступінь небезпеки виявлених порушень для життя та здоров`я людей (учнів, працівників) здійснить оцінку наявності реальної загрози для життя та здоров`я людей та співмірності заходів реагування. Наявність прямої загрози для безпеки/життю/здоров`ю людей є обов`язковою передумовою для застосування заходів реагування та має пріоритет перед дотриманням прав учнів на освіту. З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень. Суд вважає за необхідне зазначити, що судом при розгляді даної справи враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.08.2019 по справі № 320/893/19, на яку також посилається прокурор, враховуючи аналогічні за змістом вимоги. Так, Верховним Судом в межах справи № 320/893/19 залишено без змін судові рішення про повернення позовної заяви заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області до Таращанської районної ради Київської області та відділу освіти і науки Таращанської районної ради Київської області про визнання протиправною бездіяльність Таращанської районної ради щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності комунального закладу освіти «Степківському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Таращанської районної ради Київської області, що зафіксовані у акті планової перевірки № 74, проведеної співробітниками Таращанського районного управління Головного управління ДСНС України у Київській області, та зобов`язання вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення вказаних порушень протипожежної безпеки; визнання протиправною бездіяльність відділу освіти і науки Таращанської державної районної адміністрації щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності комунального закладу освіти «Степківському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Таращанської районної ради Київської області, що зафіксовані у акті планової перевірки № 74, проведеної співробітниками Таращанського районного управління Головного управління ДСНС України у Київській області, та зобов`язання вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення вказаних порушень протипожежної безпеки. Судом касаційної інстанції зазначено, що однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 та Верховним Судом у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 826/15794/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 0440/6927/18. Верховний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідно до повноваження органів Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) установлено, що на підставі статей 67 та 68 КЦЗ України саме органи ДСНС уповноважені звертатися до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого ототожнення судами обсягу повноважень органів ДСНС, визначених у статтях 67, 68 КЦЗ України, з повноваженнями прокурора, передбаченими статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 КАС України, судом визнано безпідставними. Відповідно до ч.5 ст.242 при виборі і застосуванні норми права о спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку, ДСНС має власні повноваження щодо контролю за виконанням власного припису, доказів того, що третя особа не виконує свої функції матеріалами справи не підтверджується. Фактично прокурор виклав позовні вимоги, які фактично зводяться до процедури виконання припису третьою особою, яка включає в себе і звернення до відповідача щодо умов виконання припису, а саме виконання чи невиконання такого припису, отже таке питання повинно досліджуватися в межах справи про вжиття судом заходів реагування за зверненням третьої особи в разі звернення до суду, в порядку, передбаченому законом. Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що підстави для звернення до суду прокурора з позовом до відділу освіти Роменської районної державної адміністрації, треті особи - управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, Анастасівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Роменської районної ради Сумської області про зобов`язання вчинити дії відсутні, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Роменської місцевої прокуратури залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року по справі № 480/1963/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Л.О. Донець Повний текст постанови складено 13.11.2020 року