Постанова Київський апеляційний суд № 369/1756/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11листопада 2020 року місто Київ справа № 369/1756/20 апеляційне провадження № 22-ц/824/10767/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", подану представником Криловою Оленою Леонідівною, на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Пінкевич Н.С. від 24 квітня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У січні 2020 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 червня 2018 року між банком та ОСОБА_1 бульфазогли укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 5 грудня 2019 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та штрафів становить 65 644 грн. 43 коп. Ураховуючи викладене, АТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 65 644 грн. 43 коп. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2020 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 000 грн., а також 480 грн. 31 коп. судового збору. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Скаржник зазначає, що суд не врахував, що під час отримання кредитної картки відповідачем та встановлення кредитного ліміту, відповідача було належним чином ознайомлено з умовами кредитування, що підтверджується підписом останнього на паспорті споживчого кредиту від 4 червня 2018 року; суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості, виписку по рахунку та доводи банку, у зв`язку з чим неповно з`ясував обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення; суд помилко дійшов висновку, що тіло отриманого відповідачем кредиту складає 15 000 грн., оскільки у даному випадку скаржник має заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 48 880 грн. 29 коп.; суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків та відсотків, нарахованих згідно статті 625 ЦК України. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 000 грн. не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом установлено, що 4 червня 2018 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 бульфазогли було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , станом на 5 грудня 2019 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 65 644 грн. 43 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 48 880 грн. 29 коп., заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2 368 грн. 32 коп., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит в розмірі 10 793 грн. 70 коп., штрафів в сумі 3 602 грн. 12 коп. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 000 грн.(відповідно встановленого кредитного ліміту на платіжну картку) оскільки банком не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо умов надання кредиту, зокрема розміру відсотків за користування кредитом, встановлення штрафних санкцій. Такий висновок суду є правильний. Відповідно до частин 1, 2 статі 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статі 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статі 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України). Частиною 2 статі 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статі 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статі 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статі 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статі 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статі 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статі 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 4 червня 2018 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, фактично просив стягнути тіло кредиту, проценти за користування кредитними коштами та неустойку за порушення зобов`язання. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 4 червня 2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 4 червня 2018 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статі 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Посилання у апеляційній скарзі на те, що поза увагою суду залишилась та обставина, що під час отримання кредитної картки відповідачем та встановлення кредитного ліміту, відповідача було належним чином ознайомлено з умовами кредитування, що підтверджується підписом останнього на паспорті споживчого кредиту від 4 червня 2018 року; суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, відхиляються колегією суддів. Звертаючись до суду першої інстанції, банком не було подано паспорт споживчого кредиту від 4 червня 2018 року, підписаного сторонами, не подано виписку по рахунках відповідача. Вказаних документів позивач не приєднував у якості доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції, на її наявність в суді не посилався. При цьому позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 1 статті 83 ЦПК України). Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача). Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 20 жовтня 2020 року у справі №756/671/19. Однак, про наявність таких об`єктивних обставин скаржник у апеляційній скарзі не зазначає. Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для дослідження поданих скаржником нових доказів під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача за простроченим тілом кредиту складає саме 48 880 грн. 29 коп. Звертаючись до суду з позовом, банк зазначав про встановлення відповідачу кредитного ліміту в розмірі 15 000 грн. та будь-яких доказів на обґрунтування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 48 880 грн. 29 коп. до суду першої інстанції надано не було. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні прострочених відсотків та відсотків, нарахованих згідно статті 625 ЦК України, слід зазначити, що, дійсно, суд першої інстанції не дав оцінки таким вимогам позивача. Проте, усуваючи цей недолік у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і належне умотивування судового рішення, колегія зазначає, що вказуючи про розмір процентів, розрахованих на підставі статті 625 ЦК України, банк не надав належного розрахунку такої заборгованості, а з матеріалів справи неможливо встановити за який період здійснено розрахунок та з якої суми основного боргу. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", подану представником Криловою Оленою Леонідівною, залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2020 року залишити без змін. Поновити виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2020 року Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 11листопада 2020 року. Головуючий Я.В. Головачов Судді: Н.В. Поліщук О.В. Шахова