Постанова Донецький апеляційний суд № 264/5333/17

22-ц/804/3085/20 264/5333/17 Головуючий у І інстанції Кузнецов Д.В. Єдиний унікальний номер 264/5333/17 Номер провадження 22-ц/804/3085/20 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В.М., суддів Мальцевої Є.Є., Мироненко І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомленням учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя суду Донецької області від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року позивач акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 23 квітня 2013 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 3 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 30 вересня 2017 року виникла заборгованість в сумі 52 033 грн. 23 коп., яка складається з: 3 799 грн. 41 коп. заборгованість за тілом кредиту, 41 879 грн. 86 коп. заборгованість по процентам, 3 400 грн. заборгованість за пенею та комісією, штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500 грн. фіксована частина та 2 453 грн. 96 коп. процентна складова. Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 52 033 грн. 23 коп., а також судові витрати, пов`язані із зверненням до суду в розмірі 1 600 грн. Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволені частково, з відповідача ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 23.04.2013 року в сумі 49079,27 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1509,12 грн. Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду, а рішення Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 11 грудня 2017 року скасовано, призначено судовий розгляд справи. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 23.04.2013 року в сумі 3 799 грн. 41 коп., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 116 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, та ухвалити нове, яким ці позовні вимогу банку задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, самостійно надав згоду знайомитися зі всіма змінами умов договору на сайті банку, при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Банком на підтвердження позову були надані первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Сума, яку вони просять стягнути, належним чином обґрунтована та підтверджена. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст. 7, ч.ч. 1,3 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджений тільки факт існування кредитних відносин між позивачем та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви. Оскільки, ані розмір процентів за користування коштами, ані вид карти, ніяким доказами не підтверджено, стягненню, на думку суду, підлягає лише заборгованість за тілом кредиту. Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 10561 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статей 12, 11, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Як вбачається з долученої до матеріалів справи анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів) вона містить лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію. Яку саме картку відповідач бажає оформити, даних про умови кредитування, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту, розмір комісії тощо у вказаній анкеті-заяві не зазначено (а.с 6). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить відомості про місячну базову процентну ставку для різних кредитних «Універсальна» - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (3%), «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (2,5%), «Універсальна CONTRACT» (1,7%), «Універсальна GOLD» (2,5%, з 01 квітня 2013 року - 2,3%, за тратами здійсненими з 01 вересня 2014 року - 2,7%, за тратами здійсненими з 01 квітня 2015 року - 3,5%) (а.с.9). Також матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. У даному випадку цивільні відносини виникли між АТ КБ «ПриватБанк» та фізичною особою ОСОБА_1 , як споживачем банківських послуг, який є слабшою стороною та підлягає особливому правовому захисту у вказаних правовідносинах (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1/12/2013 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»), з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималось вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам та штрафів. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують і зводяться до незгоди з висновками суду. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя суду Донецької області від 10 серпня 2020 року залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року. Судді В.М. Барков І.П. Мироненко Є.Є. Мальцева