Ухвала КЦС ВС № 758/10761/13-ц

Ухвала 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 758/10761/13-ц провадження № 61-19815св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: начальник Монастирищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Редька Олександра Олександровича, ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Лівінського С. В., Суханової Є. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог скарги У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії начальника Монастирищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Редька О. О. (далі - Монастирищенський РВДВС ГТУЮ у Черкаській області), заінтересована особа - ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що у провадженні Монастирищенсько РВДВС ГТУЮ у Черкаській області на виконанні знаходиться виконавчий лист № 758/10761/13-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 19 серпня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. У порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 він набув право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частка якої належала йому відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 серпня 2006 року Відділом приватизації житла Подільської районної державної адміністрації м. Києва, на підставі розпорядження (наказу) від 11 серпня 2006 року № 617. 07 вересня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О А., зареєстрованого у реєстрі за № 4949, він відчужив належну йому квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 . Продаж вчинено за 964 920,00 грн, що еквівалентно 34 000,00 дол. США. За результатом розгляду заяви ОСОБА_2 про проведення перерахунку аліментів з урахуванням доходу отриманого боржником від відчуження нерухомого майна, начальником Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редьком О. О. було включено до доходів, з яких утримуються аліменти, вартість продажу ним квартири АДРЕСА_1 , що призвело до виникнення у нього станом на 12 лютого 2019 року заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 241 230,00 грн. Посилаючись на те, що державний виконавець при визначенні розміру аліментів необгрунтовано включив до його доходів за лютий 2019 року грошові кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просив: визнати неправомірними дії начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редька О. О. про стягнення з нього аліментів у розмірі 241 230,00 грн; визнати незаконною та скасувати постанову начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редька О. О. про арешт майна боржника від 12 лютого 2019 року. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним включення до доходів ОСОБА_1 за лютий 2019 року грошових коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_1 , для визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 41494533. Скасовано постанову начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редька О. О. від 12 лютого 2019 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 41494533. Задовольняючи вимоги скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редька О. О. щодо нарахування аліментів з вартості відчуженого боржником нерухомого майна є протиправними, оскільки вжите у Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі - Перелік видів доходів), формулювання «інші види заробітку» (підпункт 19 пункту 1 Переліку видів доходів) не є тотожним поняттю «доходу». За своєю економічною суттю дохід від продажу нерухомого майна не є «заробітком», а є виручкою, тобто різницею між вартістю майна при його набутті та після його продажу. Кошти від продажу майна, у розумінні статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України), не є фактичним заробітком платника аліментів, а є майном, яке до продажу мало вираз квартири, а після продажу - її грошовий еквівалент, а тому за наслідками продажу зазначеного нерухомого майна, платник аліментів не отримав заробітку/доходу. Установивши, що заявнику безпідставно нарахована заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 241 230,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець не мав, передбачених статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_1 . Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 81, частини третьої статті 181 СК України, якими передбачено, що розмір аліментів визначається від частки доходу, а не заробітку платника. Системний аналіз положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб дає підстави дійти висновку, що поняття «заробітку» включаються і виплати, які не заробітною платою, зокрема доходи від підприємницької діяльності, а тому має більш широке тлумачення, ніж виплати, що виплачуються у межах трудових відносин. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток», у контексті приписів зазначеного Переліку, може розумітися як визнання цих понять синонімами. Такого висновку апеляційний суд дійшов, посилаючись на висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18). З огляду на наведене, апеляційний суд вказав, що нарахування аліментів з отриманих боржником доходів, у тому числі виручених від продажу нерухомого майна, відповідає нормам чинного законодавства України та узгоджується з Переліком видів доходів, який не містить вичерпного переліку доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на дітей. Правомірність такого висновку, на думку апеляційного суду, грунтується на положеннях пункту 14.1.54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до якого доходом з джерелом походження з України - є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема доходів від продажу рухомого та нерухомого майна. Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 рокута залишити в силі ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права. Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що переглядаючи законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що від продажу квартири АДРЕСА_1 він отримав дохід. Зазначеного висновку суд дійшов без урахування підстав набуття ним права власності на нерухоме майно (приватизація та отримання майна у спадок), а тому виручення ним грошових коштів від продажу квартири, в обмін на передачу покупцю права власності на нерухоме майно, як правильно зазначив суд першої інстанції, не може вважатися отримання ним прибутку. Поза оцінкою апеляційного суду залишився і той факт, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, у період з 2 кварталу по 3 квартал 2018 року він не мав доходів. Зважаючи на те, що у контексті податкового законодавства (підпункт 172.1 пункту 172), дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року квартири або її частини, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, що не розповсюджується на майно, отримане ним у спадок, не оподатковується, тобто продаж такої нерухомості не розглядається державою як отримання платником податку доходу, а тому державний виконавець не мав правових підстав для включення до розрахунку аліментів грошових коштів, виручених від продажу квартири, 1/2 частку якої ним було набуто у власність у порядку приватизації, а іншу 1/2 - у порядку спадкування. Вказував на безпідставні посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), оскільки фактичні обставини справи №760/4569/18-ц є відмінними від справи, що переглядається. У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. У відповіді на відзив на касаційну скаргу, що надійшла до Верховного Суду у січні 2020 року, ОСОБА_1 зазначив, що підтримує подану ним касаційну скаргу та вказав на те, що належним чином виконує рішення суду про сплату аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , інша заборгованість перед стягувачем ОСОБА_2 , крім нарахованої державним виконавцем від продажу нерухомого майна, у нього відсутня. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установлені судами фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 19 серпня 2013 року до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного судового рішення, Подільським районним судом м. Києва 18 грудня 2013 року видано виконавчий лист № 758/10761/13-ц. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 15 січня 2014 року за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 41494533. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції від 13 серпня 2018 року за заявою боржника ОСОБА_1 виконавче провадження № 41494533 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано до Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області, за місцем реєстрації та проживання боржника. 07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О. А., зареєстрований у реєстрі за № 4949, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність, належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , що продається, належить продавцю на підставі: - 1/2 частка - свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 серпня 2006 року Відділом приватизації житла Подільської районної державної адміністрації міста Києва, згідно з розпорядженням (наказом) від 11 серпня 2006 року № 617; - 1/2 частка - свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Десятою київською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3-245. Продаж вчинено за 964 920,00 грн, що еквівалентно 34 000,00 дол. США, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору (пункт 2 договору). 12 лютого 2019 року начальником Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редьком О. О. складений розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, до якого включено аліментні зобов'язання боржника ОСОБА_1 у розмірі 241 230,00 грн, що становить 1/4 частину від отриманогонимдоходу за продаж квартириАДРЕСА_1 . Того ж дня начальником Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області Редьком О. О. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аналогічне за змістом положення передбачено статтею 180 СК України. Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, статей 183, 195 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу». Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які не є заробітною платою, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним. Зазначеного висновку Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18). На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилково зазначив, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), тоді як правовідносини у зазначеній справі не є подібними тим, що виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду, оскільки стосуються правомірності віднесення до доходів отриманих платником процентів від грошових коштів на депозитних рахунках. Погоджуючись з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18) про те, що Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є вичерпним, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, разом з тим, вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі 234/15413/17 (провадження № 61-1685св20). Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викликана тим, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у наведеній постанові дійшла іншого висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, що дохід від відчуження належного боржникові нерухомого майна, набутого ним до укладення шлюбу та народження дитини, відноситься до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, а тому на такий дохід може бути здійснено нарахування аліментів у межах виконавчого провадження. Системний аналіз наведених вище положень СК України та Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, дає підстави для висновку, що вирішальне значення для визначення видів заробітку/доходу, які ураховуються при визначенні розміру аліментів, має відповідь на питання: чи відбулося отримання боржником доходу від використання належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, наслідком чого стало отримання ним прибутку (доходу), на який у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України нараховуються аліменти (заборгованість), чи наслідком такого використання є отримання грошового еквіваленту вартості нерухомого майна, що існувало до його продажу. Відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, утримання аліментів провадиться з сум заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі ПК України), відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається зокрема і дохід від операцій з майном, розмір якого визначається відповідно до статті 172 цього Кодексу. Відповідно до пункту 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного року протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельні ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення. Та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане платником у спадщину. Таким чином, положення пункту 172.1 статті 172 ПК України містить виключення із загального правила, визначеного підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо визначення будь-якого доходу отриманого резидентами або нерезидентам від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема доходу отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна, який підлягає оподаткуванню. Судами попередніх інстанцій достовірно установлено, що квартира АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 на підставі: - 1/2 частка - свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 серпня 2006 року Відділом приватизації житла Подільської районної державної адміністрації міста Києва, згідно з розпорядженням (наказом) від 11 серпня 2006 року № 617; - 1/2 частка - свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Десятою київською державною нотаріальною конторою 17 грудня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3-245. Зазначене нерухоме майно було реалізовано заявником за договором купівлі-продажу від 07 вересня 2018 року з метою придбання іншої нерухомості. Згідно наявної у матеріалах справи відповіді Державної фіскальної служби України, яка є державним контролюючим органом у сфері сплати податків, інформація про отримані заявником доходи у період з другого по третій квартали 2018 року відсутня. Системний аналіз положень пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, а також наведених вище положень ПК України, дає підстави для висновку, що за відсутності заробітку (доходу) та нарахованих на нього податків, відсутні підстави для нарахування аліментів на отриманий платником аліментів грошовий еквівалент вартості реалізованого ним нерухомого майна (квартири). З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що отримані ОСОБА_1 кошти від продажу майна у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, не є фактичним заробітком платника аліментів, а є грошовим еквівалентом майна, що належало йому до продажу. Зазначений висновок відповідає засадам справедливості, оскільки заявник не маючи поточної заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, у разі нарахування аліментів на отримані ним кошти від продажу належної йому на праві власності квартири, не тільки не отримав дохід, а й буде позбавлений можливості придбати за вирученні від реалізації цього майна кошти інше рівноцінне житло. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Аналіз викладених правових висновків у наведених постановах Верховного суду свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах принципово різного підходу до застосування положень статті 195 СК України, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також порушення загальновизнаного принципу правової визначеності, який передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. За змістом частини другої 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає необхідним передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Монастирищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Редьки Олександра Олександровича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко