Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 351/1011/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 351/1011/20 пров. № А/857/11305/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Макарика В.Я. суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М., за участю секретаря судового засідання Волошин М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2020 року (головуючий суддя в суді першої інстанції, Сегіна І.Р., м. Снятин) у справі № 351/1011/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції Боднарюка Олександра Васильовича, Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови,- В С Т А Н О В И В: 12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області в якому просив скасувати постанову інспектора УПП в Чернівецькій області старшого лейтенанта поліції Боднарюка Олександра Васильовича серії ЕАМ №2624097 від 06.06.2020 якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі. Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що відносно ОСОБА_1 06.06.2020 винесено постанову серії ЕАМ №2624097 про те, що він 06 червня 2020 року о 09:45 год. на трасі М-19 керуючи транспортним засобом «Шкода», з номерним знаком , перевищив встановлену швидкість на 28 км., чим порушив п.12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.122 КУпАП, та на момент перевірки документів не пред`явив полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.1.ґ та 2.4.а ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, згідно вказаної постанови на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді 425 грн. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову виходив, з тих підстав, що доведеність вини позивача у вчиненні правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, підтверджується належними доказами протилежних доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення, судом здобуто не було, а ті обставини, з яких позивач просить скасувати постанову, наведені з метою ухилення від адміністративної відповідальності. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП. адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VlIl "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Як було встановлено судом першої інстанції та зазначено апеляційним судом вище, відносно ОСОБА_1 була складена постанова про адміністративне правопорушення, оскільки на момент законної перевірки документів він не пред`явив полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.1.ґ та 2.4.а ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, згідно вказаної постанови на ОСОБА_1 накладена адміністративне стягнення у виді 425 грн. Згідно підпунктом "ґ" п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із пунктом 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1, однак такі документи позивачем працівникам поліції пред`явлено не було. Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд вірно дійшов висновку про те, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов`язкового страхування. У відповідності до вимог частини третьої статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу. Частина 2 статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. При цьому, слід зазначити, що за приписами закону про адміністративні правопорушення розгляд справі і накладення штрафу інспекторами поліції фактично відбувається в спрощеному порядку, підстави для відкладення таких контролюючих функцій не передбачено. Отже, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил у сфері дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення, в іншому випадку правомірність дій водія доводиться у судовому порядку шляхом подання позову про скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, з можливістю скористатись правовою допомогою. Колегія суддів враховує висновок Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, згідно якого скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. У вказаному рішенні міститься висновок про те, що положення, зокрема ч. 1 ст. 268 КУпАП, є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», що набув чинності з 08 серпня 2015 року були внесені зміни до ст. 258 КУпАП у частині визначення випадків, у яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, а накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення. Крім того колегія суддів не бере до уваги, посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваних постанов та зазначає, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірних рішень і, як наслідок, про їх скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваних постанов не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18). За таких обставин судова колегія вважає, що докази порушення відповідачем процедури винесення постанов про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому висновки суду першої інстанції щодо дотримання інспектором поліції вимог КпАП України при розгляді справи є обґрунтованими, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягають скасуванню. Крім того, апеляційний суд звертає увагу та той факт, що позивач фактично не заперечує відсутність у нього страхового полюса, як і факту не пред`явлення його інспектору поліції на його вимогу. Тому, на думку апеляційного суду, ці обставини вказують на правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі частини першої статті 126 КУпАП. Відтак колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що адміністративне стягнення застосовано відповідачем у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статей, за якими позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанови винесені уповноваженою особою, яка мала право розглядати справи про адміністративні правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які б спростовували факт наявності адміністративних правопорушень та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а судом таких обставин не встановлено. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись статтями 229 ч. 4, 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2020 року у справі № 351/1011/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена. Головуючий суддя В. Я. Макарик судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 12.11.2020 року