Постанова 4854 № 473/3300/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 473/3300/20 Головуючий в 1 інстанції: Старжинська О.Є. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Кравченка К.В. Стас Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- В С Т А Н О В И Л А : 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив скасувати постанову від 15.09.2020 серія ДП018 №574407 про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 140 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зазначив, що оскаржувану постанову помилково не розглянуто на місці вчинення адміністративного правопорушення, що свідчить про протиправність дій представника УПП. Факт перебування його на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області (далі Служба) не може слугувати єдиною та безумовною підставою накладення на нього стягнення. Відповідачем не встановлено та не підтверджено доказами, що до функціональних обов`язків позивача належить виконання робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області, чи є вина в його діях, а також причинно-наслідковий зв`язок між станом ділянки дороги, про яку зазначено в оскаржуваній постанові та діями/бездіяльністю ОСОБА_1 . Оскаржувана постанова не містить посилань на належні та допустимі докази, що саме позивач є суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.140 КУпАП. Відповідно до договору №40-Б від 20.06.2020 дороги загального користування державного значення в Миколаївській області передано в експлуатаційне утримання ПП «Будівельна фірма «Миколаївавтодор», що свідчить про несення саме цим підприємством відповідальності за неналежне утримання доріг. Крім того, оскаржувана постанова містить фотографії без зазначення технічного засобу, яким здійснено фотофіксацію, а отже вони не є належними та допустимими доказами вчинення позивачем правопорушення. Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність вимог ОСОБА_1 . Оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою. Відповідно до акта обстеження ділянки вулично-шляхової мережі на автомобільній дорозі Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» км. 9+200 до км. 10 виявлено недоліки на дорожньому полотні (вибоїна розміром 8 м. на 3.3 м.), що стала причиною ДТП. Обстеження проводилося в присутності двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та за його наслідками визнано ділянку як таку, що не відповідає вимогам ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди» п. 3.1.1 та п.3.1.2. Позивач, як в.о. начальника Служби автомобільних доріг Миколаївської області, є суб`єктом відповідальності за ч.1 ст. 140 КУпАП з огляду на положення ст. 7,10 Закону України Про автомобільні дороги та Положення про Службу автомобільних доріг Миколаївської області, затвердженого наказом Голови державної служби автодоріг України №370 від 10.06.2004. Позивача двічі запрошували на розгляд справи, однак отримавши повідомлення про виклик, він не з`явився. Здійснюючи дані запрошення, відповідач керувався положеннями ст.268 КУпАП, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, що притягається до відповідальності. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у задоволені позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не визначено, що дана справа є незначної складності, а тому, враховуючи положення ст. 12, 55, 57 КАС України, здійснювати представництво відповідача міг лише керівник, інша особа в порядку само представництва або адвокат. За таких обставин будь-яке вчинення процесуальних дій, визначених КАС України, фізичною особою, яка діє на підставі довіреності №3596/41/3/01-2020 від 25.02.2020 у справі №473/3300/20 вчинене особою без належної адміністративної процесуальної дієздатності, а відповідні подані докази не є допустимими згідно ч. 1 ст. 74 КАС України. Наявний в матеріалах справи акт обстеження від 19.07.2020 не є належним та допустимим доказом, оскільки оскаржувана постанова містить посилання на акт без реквізитів, а отже неможливо визначити чи існував даний акт на час винесення такої постанови. Суд першої інстанції не врахував заяву представника позивача щодо відкладення розгляду справи та виніс рішення з порушенням норм процесуального права. Акт обстеження містить графу, що підтверджує необхідність його складення за участю представника підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), який відповідає за належне утримання зазначеної ділянки, проте акт від 19.07.2020 підписано лише начальником СРПП №3 Березанського ВП ОВП ГУ НП в Миколаївській області та двома свідками. При цьому письмові пояснення свідків адмінправопорушення без їх допиту у судовому засіданні не є належними доказами. Неприбуття ОСОБА_1 до УПП в Миколаївській області жодним чином не доводить його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП. В іншому апелянт посилається на доводи, що містилися в позовній заяві. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. В зв`язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду в.о. начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, що позивачем не заперечується та підтверджується інформацією з офіційного сайту Служби (https://mk.ukravtodor.gov.ua/pro_sluzhbu/kerivnytstvo.html). 19 липня 2020 року начальником СРПП №3 Березанського ВП ОВП ГУ НП в Миколаївській області майором поліції Кондратовою Т.О. за участю двох свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , складено акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі на автомобільній дорозі Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» біля с. Тузли, Березанського району, 9+200 км. Відповідно до вищевказаного акту зазначено, що покриття проїзної частини має вибоїну розміром 8м на 3,3 м, приблизно 130 метрів від дорожнього знаку 1.22. Також зазначено про наявність розмітки, яку майже не видно. При цьому не зазначено найменування підприємства, місцезнаходження, ПІБ керівника, на яких покладено забезпечення безпечного експлуатаційного стану ділянки дороги (вулиці). За результатом обстеження ділянку визнано як таку, що не відповідає вимогам ДСТУ (а.с. 74). 08 вересня 2020 року за вих. №17628/41/16/01-2020 відповідачем на адресу, зокрема, Служби автомобільних доріг в Миколаївській області надіслано повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції в.о. начальника Служби Невеселого В. для розгляду справи про адміністративне правопорушення за фактом неналежного утримання автомобільної дороги Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» від км.9+200 до км.10, на 11 вересня 2020 року о 11:00 год. Вказане повідомлення на адресу Служби надійшло 08.09.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (а.с. 75). 11 вересня 2020 року за вих. №17922/41/16/03-2020 відповідачем на адресу, зокрема, Служби автомобільних доріг в Миколаївській області надіслано повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції в.о. начальника Служби Невеселого В. для розгляду справи про адміністративне правопорушення за фактом неналежного утримання автомобільної дороги Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» від км.9+200 до км.10, на 15 вересня 2020 року о 11:00 год. Вказане повідомлення на адресу Служби надійшло 11.09.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (а.с. 76). 15 вересня 2020 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху УПП в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Черненком В.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДП018 № 574407 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч.1 ст. 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн. Зазначеною постановою встановлено, що 19 липня 2020 року у Миколаївській області, автомобільна дорога Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» від км.9+200 позивачем, будучи відповідальною посадовою особою, не дотримано вимог Закону України "Про дорожній рух", норм та стандартів ДСТУ 3587-97, а саме п. 3.1.1 та 3.1.2, що виразилося в руйнуванні дорожнього покриття та аварійною небезпекою, чим порушено п. 1.5 ПДР України. Також зазначено, що до постанови додаються запрошення, копії матеріалів ДПП, акт огляду ВМЮ (а.с. 73). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність спірної постанови серії ДПО18 №574407 від 15.09.2020 року у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, оскільки належним суб`єктом відповідальності за ст. 140 КУпАП є посадова особа, службові обов`язки якої по забезпеченню безпеки дорожнього руху при утриманні автодоріг встановлено законодавством, а не господарським договором, а інспектор поліції при складенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідальність позивача презюмується, оскільки за встановленого факту допущених порушень, до відповідальності притягується відповідна посадова особа, яка очолює орган, що відповідає за утримання автомобільних доріг відповідного регіону. Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993р. № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306. Відповідно до п.1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Предметом оскарження в даній справі є постанова про вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене частиною першою статті 140 КУпАП. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є належним суб`єктом, що несе відповідальність за порушення ч. 1 ст. 140 КУпАП. Положеннями п.1 ч.3 ст.12 Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що обов`язок забезпечувати утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, покладено на посадових осіб, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування таких. У відповідності до положень ст.24 Закону України №3353-XII власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. При виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод. Правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг визначені Законом України Про автомобільні дороги від 08 вересня 2005 року № 2862-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 2862-IV). Частиною другою статті 7 Закону України №2862-IV передбачено, що автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Відповідно до статті 10 Закону N 2862-IV державне управління автомобільними дорогами загального користування здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення. Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабміну України від 10.09.2014 №439 Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення. Відповідно до п. 1.1, 2.1, 2.2, 6.2.1 Положення про Службу автомобільних доріг у Миколаївській області, затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 29.07.2019 №250 Служба автомобільних доріг у Миколаївській області (далі - Служба), заснована на державній власності і належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України. Метою діяльності Служби є забезпечення розвитку та функціонування автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області шляхом їх будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання (дорожні роботи) в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг. Основним предметом діяльності Служби є виконання функцій замовника робіт та послуг з будівництва, реконструкції, ремонтів та утримання автомобільних доріг та іншого державного майна, та одержувача бюджетних коштів (а.с. 82, на звороті). Служба зобов`язана організовувати будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Миколаївській області відповідно до державних норм і стандартів (а.с. 23-26). Сторонами не заперечується, що автомобільна дорога автомобільної дороги Т-15-15 «Федорівка-Рибаківка-Лугове» від км.9+200 до км.10 знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг у Миколаївській області. Крім того, дана обставина підтверджується переліком автомобільних доріг загального користування державного значення в межах Миколаївської області (а.с. 45). Частиною першою статті 140 КУпАП передбачено, що порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Об`єктом правопорушень, передбачених даною статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Об`єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених названою правовою нормою, характеризується наявністю як умислу, так і необережності. Суб`єктами правопорушень, передбачених, зокрема частиною 1, можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 14 КУпАП передбачено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків. Апелянт зазначає про відсутність його вини та не визнає факт несення ним відповідальності, як посадової особи за ч. 1 ст. 140 КУпАП, оскільки згідно договору №40-Б від 20.06.2020 дороги загального користування державного значення в Миколаївській області передано в експлуатаційне утримання ПП «Будівельна фірма «Миколаївавтодор» (а.с. 35-44). Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт укладання даного господарського договору жодним чином не знімає з Служби автомобільних доріг в Миколаївській області обов`язків по належному утриманню вказаної дороги та не звільняє керівника Служби від відповідальності за невиконання цих обов`язків. В рамках договору підряду ПП «Будівельна фірма «Миколаївавтодор» несе господарсько-правову відповідальність перед замовником за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору шляхом застосування до нього господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та цим договором. Факт укладання договору не робить посадових осіб ПП «Будівельна фірма «Миколаївавтодор» суб`єктами адміністративної відповідальності за ч.1 ст.140 КУпАП, оскільки згідно ст.14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків. Положенням про Службу автомобільних доріг в Миколаївській області визначено юридичний статус служби, а саме що вона є державною неприбутковою організацією юридичною особою публічного права, утвореною в установленому законом порядку. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що суб`єктами відповідальності за ст.140 КУпАП є ті посадові особи, службові обов`язки яких по забезпеченню безпеки дорожнього руху при утриманні автодоріг встановлені законодавством, а не господарським договором. Відповідно до п. 7.1, 7.2 розділу 7 Положення про Службу автомобільних доріг у Миколаївській області, службу очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою Державного агентства автомобільних доріг України. Начальник служби несе персональну відповідальність за виконання покладених на службу завдань. Позивачем не заперечується, що він є в.о. начальника Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, як на момент виявлення правопорушення, так і на час складання оскаржуваної постанови, а тому саме він є відповідальною посадовою особою за невиконання завдань покладених на Службу автомобільних доріг у Миколаївській області. Доводи апелянта, що відповідач не розглянув справу про адміністративне правопорушення на місці вчинення адміністративного правопорушення не є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки запрошуючи позивача взяти участь у розгляді даної справи за місцем вчинення правопорушення, а саме за адресою УПП в Миколаївській області ДПП, відповідач насамперед забезпечував реалізацію ОСОБА_1 своїх прав визначених ст. 268 КУпАП, зокрема, щодо присутності під час розгляду справи, ознайомлення з матеріалами справи, надання відповідних пояснень, доказів, клопотань тощо. Той факт, що позивач є належною посадовою особою, яка несе відповідальність за порушення ч.1 ст.140 КУпАП, не спростовує обов`язок відповідача належним чином довести факт вчиненого ним правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів, що його підтверджують. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у ст.251 Кодексу. Судова колегія вважає за можливе надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що подані з відзивом на позовну заяву представником відповідача Паламарчук Н.Р., оскільки її повноваження на дані дії підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю від 25.02.2020 №3596/41/3/01-2020 (а.с. 58 на звороті). Суд вважає, що з урахуванням ст.57 КАС України відзив на позовну заяву підписано уповноваженою особою, оскільки дана категорія справ не розглядається за правилами загального позовного провадження. Натомість вона відноситься до термінових справ, у яких не вимагається проведення підготовчого засідання, а кількість заяв по суті справи є обмеженою, що підтверджується ст. 286, 269 КАС України. Доводи апелянта, що судом першої інстанції при відкритті провадження не зазначено, що дана справа відноситься до справ незначної складності є вірними, проте характер оскаржуваних правовідносин не свідчить про складність даної справи та неможливість її розгляду в порядку спрощеного провадження. Відповідно до ч. 3 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, зареєстрованої в Мінюсті України 10.11.2015за №1408/27853, зокрема, при складанні постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається), до них необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі (додаток 2) з відповідними замірами та схемою про: 1) пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, трамвайних колій чи технічних засобів регулювання дорожнього руху; 2) самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху; 3) перешкоду для дорожнього руху, у тому числі забруднення шляхового покриття; 4) пошкодження асфальтобетонного покриття доріг унаслідок руху машин на гусеничному ходу; 5) умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху; 6) порушення нормативів щодо обладнання на дорогах місць проведення ремонтних робіт, залишення дорожніх машин, будівельних матеріалів, конструкцій; 7) порушення або невиконання правил на підприємствах, в установах та організаціях під час розроблення та виготовлення транспортних засобів і деталей до них або інших предметів їх додаткового обладнання, під час проектування, реконструкції та ремонту шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд. Вірними є доводи апелянта, що наявний в матеріалах справи акт обстеження від 19.07.2020 не можна вважати належним та достовірним доказом на підтвердження факту допущеного позивачем порушення. Оскаржувана постанова містить посилання на акт огляду, проте без зазначення дати його складення або іншої ознаки ідентифікації такого акту. Крім того, наданий відповідачем акт від 19.07.2020 складено без дотримання визначеного порядку, оскільки це зроблено за відсутності представника підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), який відповідає за належне утримання зазначеної ділянки. Також в даному акті не зазначено на кого покладено забезпечення експлуатаційного стану ділянки дороги (вулиці). В якості результатів обстеження визнано ділянку як таку, що не відповідає вимогам ДСТУ, проте не зазначено, яким саме. При цьому зазначені в акті обставини щодо наявності вибоїни розміром 8 м на 3,3 м не підтверджено жодними іншими доказами: відповідною схемою, наявність якої є обов`язковою, фотофіксацією тощо. Повідомлення про запрошення до підрозділу поліції підтверджує дії відповідача спрямовані за забезпечення реалізації права позивача щодо участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення, проте не є доказом допущеного ним правопорушення. Враховуючи положення ч. 3 розділу ІІ Інструкції №1395 основоположним доказом правопорушення передбаченого, зокрема, ч. 1 ст. 140 КУпАП є акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі з відповідними замірами та схемою, а тому надані до апеляційного суду протокол про адміністративне правопорушення ДПР18 №208008, схема місця ДТП від 19.07.2020, пояснення ОСОБА_2 від 19.07.2020 не є достатніми доказами в розумінні ст. 76 КАС України, оскільки прямо не підтверджують недодержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжиття позивачем заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (а.с. 121-124). Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. За таких умов, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у посадової особи відповідача були відсутні об`єктивні докази, що безумовно підтверджують факт порушення позивачем ч. 1 ст. 140 КУпАП. Судова колегія звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача. Відтак, у даному спорі саме управління патрульної поліції, має довести правомірність та законність прийнятої постанови. Аналогічна правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 по справі № 161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16. Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких інших об`єктивних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 140 КУпАП, відповідачем не надано. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП є недоведеним. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем достатніми та достовірними доказами не підтверджено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та як наслідок, правомірність прийняття оскаржуваної постанови. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи зазначене, постанова від 15 вересня 2020 року серії ДП018 № 574407 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 140 КУпАП має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито, з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 . Відповідно до ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Звертаючись з позовною заявою, адвокатом позивача заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн, розрахунок розміру якої обґрунтовано по змісту вищевказаної заяви. Відповідно до п. 4.6 наявного в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги №ФО-06/20 від 22 липня 2020 року факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, який до суду не надано, як на стадії розгляду справи в суді першої так і апеляційної інстанції. Крім вищевказаного договору про надання правничої допомоги, посвідчення адвоката та ордеру щодо надання позивачу правової допомоги у П`ятому апеляційному адміністративному суді, ОСОБА_4 не надано будь яких інших документів, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість вимог у стягненні витрат на правничу допомогу. Матеріалами справи, а саме відповідними квитанціями № 45301 від 27.09.2020, №33871 від 22.10.2020, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 47,97,102) підтверджується факт сплати позивачем по справі судового збору в загальному розмірі 1051,00 грн. Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 шляхом стягнення 1051,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, як суб`єкта владних повноважень, територіальний підрозділ якого виступав відповідачем у справі. Керуючись ст. ст. 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,272 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2020 року скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП018 №574407 від 15 вересня 2020 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст.140 КУпАП. Закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1051,00 (одна тисяча п`ятдесят одну) грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В.Вербицька Судді К.В. Кравченко Л.В. Стас