Постанова 4852 № 208/935/20(2-а/208/63/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 208/935/20(2-а/208/63/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2020 року (головуючий суддя Івченко Т.П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Олексієнко Романа Васильовича третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Олексієнко Романа Васильовича (далі Відповідач), третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі Третя особа), в якому просив суд: - скасувати постанову інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Олексієнко Романа Васильовича серія ЕАК №2053521 від 01.02.2020 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за ч. 3 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях (бездіяльності) Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2020 року по справі № 208/935/20(2-а/208/63/20) адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №2 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Олексієнко Романа Васильовича, третя особа Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено (а.с. 59-68). Департамент патрульної поліції Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 76-92). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Такі докази будуть достатніми, допоки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які безсумнівно спростують пояснення та свідчення поліцейських. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 лютого 2020 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №2053521, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 01 лютого 2020 року о 15:26 год. по пр. Гагаріна, 4, в м. Дніпро водій, керуючи транспортним засобом здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8, чим порушив п. 17.1 Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП України (а.с. 3). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 01 лютого 2020 року є предметом судового розгляду в даній справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення, а саме: зупинка (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеної дорожнім знаком 5.8, належними та допустимими доказами Відповідачем не підтверджено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 17.1 Правил дорожнього руху України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі) на цій смузі. Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеної дорожнім знаком 5.8. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про не підтвердження наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника апеляційної скарги щодо належності в якості доказу вчинення Позивачем адміністративного правопорушення пояснень поліцейського, який склав спірну постанову, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення Відповідач діяв як службова особа інспектор патрульної поліції, тому свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 де останній вказав про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 30 червня 2020 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 червня 2020 року по справі № 208/935/20(2-а/208/63/20) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова