Постанова Львівський апеляційний суд № 462/1149/19

Справа № 462/1149/19 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М. Провадження № 22-ц/811/3211/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. розглянувши у порядку спрощеного провадження без участі учасників цивільну справу № 462/1149/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 червня 2019 року ухваленого судом у складі судді Румілової Н.М. у справі за позовомОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Залізнична об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області про визнання договору недійсним,- в с т а н о в и в : 20.02.2019 року позивач звернулася до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Залізнична об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області, про визнання додаткового договору №1 від 21.10.2014 року до Кредитного договору №06/46/06-А від 20.07.2006 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та нею, недійсним, таким, що суперечить вимогам Закону України ЗУ «Про захист прав споживачів». Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 червня 2019 року у позові відмовлено. Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції застосував матеріальний закон, який не підлягав застосуванню, оскільки підставою звернення до суду були допущені відповідачем порушення приписів ст.ст. 1,1-1, 18, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», відтак правове обґрунтування та фактична аргументація позивача спрямовувалася на доведення саме таких обставин, зокрема, що при оформленні оскаржуваного додаткового договору №1 від 21.10.2014 року до кредитного договору №06/46/06-А були порушені свобода волевиявлення та принцип рівності сторін договору, що є підставами для його розірвання відповідно до положень ЗУ «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції в порушення ст.256 ЦПК України не навів у тексті оскаржуваного рішення доказів позивача, відхилених судом, та мотивів їх відхилення, а також не навів мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоч належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно частини другої ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст. 268 ЦПК). Матеріалами справи та судом встановлено, що 20 липня 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є АТ «Дельта-Банк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 06/46/06-А, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 638,00 доларів США під 12,41% річних строком до 19 липня 2011 року. Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання неналежно виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22.12.2009 року (справа № 2-1755/2009 за позовом ВАТ «Кредитпромбанк» про стягнення заборгованості за Кредитним договором із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в розмірі 96 920,00 грн. Сума заборгованості станом на момент ухвалення рішення еквівалентна 12 160,60 доларів США за курсом НБУ на 22.12.2009 року та складається із: 7 136,92 долари США заборгованість за кредитною лінією та 5 001,72 долари США за відсотками. Згідно Додаткового договору №1 до Кредитного договору № 06/46/06-А від 20 липня 2006 року, укладеного 21 жовтня 2014 року між відповідачем ПАТ «Дельта Банк» та позивачем ОСОБА_1 сторони домовились про звільнення (прощення боргу) за Договором на суму 195 628, 53 грн. у відповідності до ст.605 ЦК. Відповідно, анульована сума прощеної частини боргу у розмірі 195 628,53 грн. з яких: 92 431,44 грн.- сума кредиту (по курсу НБУ станом на 21.10.2014 року, що відповідає 7 136, 92 долари США); 103 197,09 грн.- сума нарахованих процентів (по курсу НБУ на 21.10.2014 року 7 968, 52 долари США). Зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст.. 605 ЦК). За змістом п.2 Договору сторони домовились, що пункт 1 цього Додаткового договору починає застосовуватись з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором в розмірі не менше ніж 3000,00 доларів США. 25 травня 2012 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог, в тому числі за вказаним Кредитним договором. За повідомленням банку за № 06/46/06-А від 21 жовтня 2014 року про звільнення (прощення частини боргу) в сумі 195 628, 53 грн. зобов`язано ОСОБА_1 самостійно сплатити податок з доходу фізичних осіб та відобразити цей дохід у своїй річній податковій декларації про майновий стан. Із таким повідомленням та змістом листа позивач ОСОБА_1 ознайомлена та отримала оригінал повідомлення. За змістом ч.1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`ґяхзків. Підстави визнання договору недійсним визначені у ст.203 ЦК. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно зазначив, що необізнаність позивача під час підписання договору, не читання його тексту не є підставою для визнання такого договору недійсним. Судом першої інстанції правильно зазначено, що позивач ОСОБА_1 не оспорювала Додатковий договір, оплатила 3 000,00 доларів США згідно до умов Додаткового договору №1 від 21.10.2014 року, 21.10.2014 року добровільно через касу Банку, отримала від банку довідку про повне виконання зобов`язань за Кредитним договором із записом, що кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника по Кредитному договору № 06/46/06-А від 20.07.2006 року. Суд відзначив, що позивач ОСОБА_1 проставила свій підпис у листі-повідомленні банку про прощення частини боргу, а відтак була обізнана про таке. Щодо доводів позивача з приводу порушення її прав передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» через необхідність сплати податку на прощений борг, судом встановлено, що пункт 1 Додаткового Договору №1 до Кредитного договору № 06/46/06-А від 20.07.2006 року укладеного 21 жовтня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , де йдеться про прощення боргу, передбачає можливість припинення зобов`язання прощенням боргу відповідно до ст.605 ЦК. Пункт 1.1 викладений відповідно до ст.ст. 162, 164 ЦК, тому твердження позивача, що пункт 1 та 1.1 спірного договору суперечать нормам закону не відповідає дійсності. Прощення боргу тлумачиться згідно норм законодавства як одержання доходу особою на користь якої відбулося списання, а з урахуванням вимог Податкового кодексу України обов`язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, прощеного боргу кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо позичальником, виникає у платника податку. Не можуть бути прийняті судом як належний доказ доводи позивача про введення її в оману чи існування тяжких обставин під впливом яких вона змушена була погодитись на умови спірного Додаткового договору. Підстави визнання недійсними правочинів визначені статтею 215 ЦК, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК. Дійсним є договір, який відповідає вимогам ст.203 ЦК, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. У статті 204 ЦК закріплено презумпцію правомірності правочину та прописано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В період з 2014 року, тобто з часу укладення Додаткового договору та до подачі позовної заяви до 20.02.2019 року, позивач ОСОБА_1 погоджувалася з умовами Додаткового Договору, не ставила питання про порушення її прав як споживача, не оспорювала суми заборгованості та прощеного боргу. Відповідно до ст.15, п.164.2.17 ст. 164 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти та нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, на яких покладено обов`язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Додатковим благом є, зокрема, сума боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення боргу та його анулювання та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. Відтак, зміст Додаткового договору №1 та положення Податкового кодексу України підтверджують те, що ПАТ «Дельта Банк» було надано ОСОБА_1 додаткове благо шляхом прощення боргу, яке підлягає оподаткуванню позичальником. Відсутність будь-яких фінансових та матеріальних претензій до позивача підтверджується довідкою, наданою ПАТ «Дельта-Банк» від 21 жовтня 2014 року. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», ( CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE ), рішення від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вище викладене, виходячи з того, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 11 червня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк