Постанова 4807 № 315/130/19

Дата документу 10.11.2020 Справа № 315/130/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 315/130/19 Провадження №22-ц/807/2453/20 Головуючий в 1-й інстанції Ярош С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яковенко Олександра Сергійовича на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 червня 2020 року, ухвалене у м. Гуляйполе (повний текст рішення складено 09 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином. В позові позивач посилався на те, що у провадженні СВ Гуляйпільського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області знаходилось кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.297 КК України, вказаними злочинами позивачу спричинена матеріальна шкода на суму 150000 грн., яка складається з вартості пошкоджених пам`ятників, що підтверджується копіями квитанцій про їх вартість, також позивачу спричинена моральна шкода, яку він визначає у розмірі 50000 грн., посилаючись на ст.23 ЦК України. У позові ОСОБА_2 прохав стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 150000 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000 грн. Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 червня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 150000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 1681,60 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яковенко Олександра Сергійовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір заподіяних кримінальним правопорушенням матеріальних збитків не встановлювався висновком експертизи, а тому позивачем не доведено позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди. При ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що надгробний пам`ятник позивач придбав у свого родича, що ставить під сумнів його вартість за наданими позивачем документами. Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 було інкриміноване пошкодження двох надгробних пам`ятників, а не гранітних комплексів. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2016 року позивач поніс витрати на встановлення гранітного комплексу на місці поховання свого батька та дідуся ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 75000 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №12 від 15.09.2016 року. 25.03.2017 року близько 21 години 00 хвилин в м. Гуляйполе Запорізької області ОСОБА_1 , керуючись хуліганськими мотивами, маючи умисел на пошкодження надгробних пам`ятників, які знаходяться в місці поховання, шляхом вільного доступу зайшов на територію «Ворошиловського кладовища», що розташоване по АДРЕСА_1 , де підійшовши до надгробних пам`ятників похованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 металевим молотом, який приніс з дому, навмисне почав наносити удари по вищевказаним надгробним пам`ятникам, тим самим пошкодив їх, спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду. 17.04.2017 року позивач поніс витрати на встановлення гранітного комплексу на місці поховання свого батька та дідуся ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 75000 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №42 від 17.04.2017 року. 22.07.2017 року близько 22 години 00 хвилин в м. Гуляйполе Запорізької області ОСОБА_1 , керуючись хуліганськими мотивами, маючи умисел на пошкодження надгробних пам`ятників, які знаходяться в місці поховання, шляхом вільного доступу зайшов на територію «Ворошиловського кладовища», що розташоване по АДРЕСА_1 , де підійшовши до надгробних пам`ятників похованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 металевим молотом, який приніс з дому, навмисне почав наносити удари по вищевказаним надгробним пам`ятникам, тим самим пошкодив їх, спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду. 27.11.2017 року відповідач переказав позивачу кошти в розмірі 20000 грн., що підтверджується копією фіскального чека від 27.11.2017 року. Відповідач відмовився від отримання переказу коштів, що визнається сторонами. 30.08.2018 року вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.297 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, цивільний позов задоволено частково, стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 150000 грн. та моральної шкоди 20000 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судом було встановлено, що «25.03.2017 року близько 21 години 00 хвилин в м. Гуляйполе Запорізької області ОСОБА_1 , керуючись хуліганськими мотивами, маючи умисел на пошкодження надгробних пам`ятників, які знаходяться в місці поховання, шляхом вільного доступу зайшов на територію «Ворошиловського кладовища», що розташоване по АДРЕСА_1 , де підійшовши до надгробних пам`ятників похованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 металевим молотом, який приніс з дому, навмисне почав наносити удари по вищевказаним надгробним пам`ятникам, тим самим пошкодив їх, спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 75000 грн. Крім того, 22.07.2017 року близько 22 години 00 хвилин в м. Гуляйполе Запорізької області ОСОБА_1 , керуючись хуліганськими мотивами, маючи умисел на пошкодження надгробних пам`ятників, які знаходяться в місці поховання, шляхом вільного доступу зайшов на територію «Ворошиловського кладовища», що розташоване по АДРЕСА_1 , де підійшовши до надгробних пам`ятників похованих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 металевим молотом, який приніс з дому, навмисне почав наносити удари по вищевказаним надгробним пам`ятникам, тим самим пошкодив їх, спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 75000 грн.». 22.01.2019 року відповідач переказав позивачу кошти в розмірі 20000 грн., що підтверджується копією фіскального чека від 22.01.2019 року. Відповідач відмовився від отримання переказу коштів, що визнається сторонами. 28.01.2019 року ухвалою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30.08.2018 року задоволено частково, вирок змінено, з вироку виключено посилання на спричинення 25.03.2017 року та 22.07.2017 року ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 75000 грн., в частині вирішення цивільного позову скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 26.11.2019 року постановою Верховного Суду ухвала Запорізького апеляційного суду від 28.01.2019 року залишена без змін. Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що вимоги позивача, щодо стягнення матеріальної шкоди підтверджені належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем. При цьому вимоги, щодо стягнення моральної шкоди, заявлені до стягнення, підлягають частковому задоволенню у розмірі 10000,00 грн., що буде відповідати розумності та співмірності завданим моральним стражданням позивача. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездiяльнiстю особистим немайновим правам фiзичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фiзичної або юридичної особини, вiдшкодовується в повному обсязi особою, яка її завдала. Статтею 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до ч.4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Як роз`яснено у п.п.2,3 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивiльних справ за позовами про вiдшкодування шкоди», шкода, заподiяна особi й майну громадянина або заподiяна майну юридичної особини, пiдлягає вiдшкодуванню в повному обсязi особою, яка її заподiяла, за умови, що дiї останньої були неправомiрними, мiж ними й шкодою є безпосереднiй причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Так, неправомірність дій відповідача, їх причинно-наслідковий зв`язок з завданням матеріальної шкоди та вина ОСОБА_1 підтверджуються вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30.08.2018 року з урахуванням ухвали Запорізького апеляційного суду від 28.01.2019 року. Що стосується розміру матеріальної шкоди, то слід зазначити наступне. Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не бере до уваги заперечення відповідача щодо недостовірності цих доказів з наступних підстав. Розмір шкоди 150000 грн. підтверджений письмовими доказами наданими, як суду першої інстанції та і апеляційної, а саме квитанціями до прибуткового касового ордеру №12 від 15.09.2016 року на суму 75000 грн. та №42 від 17.04.2017 року на суму 75000 грн.; накладною №28 від 09 вересня 2016 року наданою ФОП ОСОБА_4 на товар СК-001 «Ангел з хрестом» вартістю 54700,00 грн. та накладною №65 від 12 квітня 2017 року наданою ФОП ОСОБА_4 на товар СК-001 «Ангел з хрестом» вартістю 54700,00 грн. Вказані докази відповідачем не спростовані, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції, посилання відповідача на письмові докази, а саме довідки про вартість пам`ятника із граніту, не можуть бути визнані належними, так як предметом доказування у справі є не просто пам`ятник із граніту, а гранітний комплекс, який включає в себе інші елементи, що свідчіть про те, що його вартість більша, ніж вартість пам`ятника із граніту. Що стосується посилань на відсутність висновків експертизи, то сторонами у справі, клопотання про призначення експертизи у справі не заявлялись, інші експертні висновки до справи не залучались. Крім того, слід зазначити, що під час розгляду справи у різних судових інстанціях відповідач частково визнавав майнову шкоду, про що свідчать і його спроби відшкодувати її шляхом перерахування коштів поштовим переводом. Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яковенко Олександра Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 червня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 листопада 2020 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О.З. Поляков