Постанова 4807 № 332/581/20

Дата документу 14.06.2021 Справа № 332/581/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 332/581/20 Головуючий у 1 інстанції: Сінєльнік Р.В. № 22-ц/807/2028/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Запоріжсталь» та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 24 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжсталь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Промсервіс» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, ВСТАНОВИВ В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Запоріжсталь», ТОВ «Метінвест-Промсервіс» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10.08.1999 р. його було прийнято слюсарем-ремонтником в цех ремонту прокатного обладнання ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім.. С.Орджонікідзе, а з 01.06.2017 р. і по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Метінвест-Промсервіс» і працює у цеху з ремонту прокатного обладнання на посаді слюсаря-ремонтника 6 розряду. Умови праці на робочому місті не відповідали безпечним стандартам. 26.12.2019р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено діагноз: «Радикулопатія попереково-крижова L5,S1 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг на фоні полі сегментарної дископатії з вираженими статико динамічними порушеннями, стійким больовим, мязові-тонічними і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторо- трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофієюу вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-дгугого ступеня. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Променева катаракта обох очей». Згідно з актом хвороба виникла внаслідок впливу шкідливих виробничих факторів, а його причиною є довгий стаж роботи в несприятливих умовах. Позивач неодноразово проходив лікування та обстеження. Висновком МСЕК від 27.01.2020р. позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності, позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково. Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідачів на його користь у якості відшкодування моральної шкоди в загальному розмірі 240000,00 грн. Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 24 березня 2021 року позовні вимоги задовольнити частково. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Позивач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві зазначав, що апеляційна скарга відповідача не обґрунтована. З цих підстав просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Запоріжсталь». Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 10.08.1999 р. ОСОБА_1 було прийнято слюсарем-ремонтником в цех ремонту прокатного обладнання ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» ім.. С.Орджонікідзе, а з 01.06.2017 р. і по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Метінвест-Промсервіс» і працює у цеху з ремонту прокатного обладнання на посадіі слюсаря-ремонтника 6 розряду, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.8-11). Умови праці на робочому місті не відповідали безпечним стандартам. 26.12.2019р. було складено акт розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, за яким встановлено діагноз: «Радикулопатія попереково-крижова L5,S1 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг на фоні полі сегментарної дископатії з вираженими статико динамічними порушеннями, стійким больовим, мязові-тонічними і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторо - трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-дгугого ступеня. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Променева катаракта обох очей». Згідно з актом хвороба виникла внаслідок впливу шкідливих виробничих факторів, а його причиною є довгий стаж роботи в несприятливих умовах. Позивач неодноразово проходив лікування та обстеження. (а.с.17-20). Позивач проходив відповідне лікування та обстеження (а.с.15,22-25). Висновком МСЕК від 27.01.2020р. позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності, позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково (а.с.47). Отже, внаслідок професійного захворювання позивач змушений певний час знаходитись на лікарняному, у зв`язку із чим було порушено його нормальні життєві зв`язки. Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції вважав встановленим та доведеним, що хронічні професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" внаслідок допущеного перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня встановлення висновком МСЕК втрати працездатності, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав на підставі положень статті 237-1 КЗпП України для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок професійного захворювання, і стягнення моральної шкоди з роботодавця ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" у розмірі 70000 грн., та з ТОВ «Метінвест-Промсервіс» 1000 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Статтею 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу. Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)" з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність у загальному розмірі 65%, його визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, позбавлений в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та забезпечення спецодягом і спецзасобами не знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці" й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичних та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Доводи апеляційної скарги ПАТ «Запоріжсталь» щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, ступінь вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а достатньо того факту, що шкідливі умови праці були наявними у виробничій діяльності позивача. Щодо права позивача на відшкодування моральної шкоди та визначеного судом її розміру, який оспорюється позивачем, колегія погоджується з висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)" з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 60%. який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування. Та встановлення інвалідності безстроково, тобто без періодичних переоглядів, свідчить про неможливість відновлення стану його здоров`я повністю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та забезпечення спецодягом і спецзасобами (респіратор та рукавиці) не знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці" й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичних та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз`яснень, наданих в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, який встановлено безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково. Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що судом визначений замалий розмір відшкодування не є переконливими. Так, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині вимог, судова колегія враховує фактичні обставини справи, групу інвалідності позивач, яка не позбавляє його працездатності, ступінь доведеності інших обставин на які посилається позивач, мотивуючи розмір моральної шкоди. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 сума у 71 000 грн. Доводи скарги позивача щодо необґрунтованої відмови у стягненні витрат на правничу допомогу є безпідставними. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Запоріжсталь» та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 24 березня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 14 червня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков