Постанова 4807 № 336/7765/18

Дата документу 10.11.2020 Справа № 336/7765/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/7765/18 Провадження №22-ц/807/2439/20 Головуючий в 1-й інстанції Зарютін П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 04 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року позивачі звернулись до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просили стягнути на відшкодування моральної шкоди на користь кожного з позивачів з ОСОБА_1 по 60000,00 гривень, ОСОБА_2 - по 30000,00 гривень, ОСОБА_3 по 30000,00 гривень, ОСОБА_4 по 30000,00 гривень. В обґрунтування позову зазначають, що мають з відповідачами сталий конфлікт, щодо користування спадковим майном, а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , і оскільки відповідачі постійно незаконно чинять перешкоди у користуванні та володінні належним їм майном мають право на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2020 року, позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рахунок завданої моральної шкоди по 30 000,00 гривень (тридцять тисяч гривень 00 копійок). Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рахунок завданої моральної шкоди по 15 000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) з кожного. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто порівну з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 по 88,10 гривень (вісімдесят вісім гривень 10 копійок) з кожного в рахунок сплаченого судового збору. Стягнуто порівну з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 по 88,10 гривень (вісімдесят вісім гривень 10 копійок) з кожного в рахунок сплаченого судового збору. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що звернення до суду позивачів у справі для захисту своїх порушених прав є їх конституційним правом, який вони використали, при цьому наявність спору, який перебуває на розгляді в суді не є підставою для стягнення моральної шкоди, за відсутності доказів її завдання. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідачів у справі у зв`язку з тим, що вона є безпідставною та необґрунтованою. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду змінити достягнувши моральну шкоду у розмірах заявлених при подачі позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що порушення відповідачами прав позивачів триває з лютого 2008 року, позивачі у справі не мають власного житла, окрім часток у спірному будинку, якими не можуть користуватися, через перешкоди, які чинять відповідачі. Вказані обставини доводять факт спричинення позивачам моральної шкоди у більшому розмірі ніж встановив суд. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачів у справі у зв`язку з тим, що вона є безпідставною та необґрунтованою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідачів підлягає задоволенню, а скарга позивачів залишенню без задоволення. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, щорішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі №2-2913/09 від 22.06.2009 позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради в особі Шевченківської районної адміністрації м.Запоріжжя, третя особа: П`ята державна нотаріальна контора, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що прийняв спадщину, у виді житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті батьків ОСОБА_11 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок під літ.А, літня кухня під літ. Б, погріб під літ. пг;сарай під літ. В; вбиральня під літ. Д; паркан №1; водопровід №2. За змістом рішення, представник відповідача надав письмову згоду з позовом, як і всі треті особи, рішення ухвалено з підстав, передбачених ст. 1268, 1274, 1218 ЦК України, його копія міститься у справі. ОСОБА_5 до суб`єктного складу у справі не залучений. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області у справі №2-2913/09, пр.22-ц778/278/16 від 24.03.2016 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.06.2009 та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2010 в цій справі скасовано, ухвалено нове рішення наступного змісту: в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької міської ради в особі Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, третя особа п`ята державна нотаріальна контора, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено. У зазначеному рішенні суду встановлено, що додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2010 визнано ОСОБА_1 таким, що прийняв спадщину у виді житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті батьків ОСОБА_11 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12 ,померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літ. «А», літню кухню під літ. «Б», погріб піл літ. пг, сарай під літ «В», вбиральню під літ. «Д», паркан № 1, водопровід №

2. Крім того, згідно з рішенням від 24.03.2016, поза увагою суду залишилась та обставина, що інші спадкоємці в позовній заяві позивачем вказані, як треті особи. Звертаючись до суду з позовом про визнання таким, що прийняв спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом позивач вказав, що треті особи є його братами та сестрами, які після смерті матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 своєчасно звернулись до державної нотаріальної контори для оформлення спадщини. У зв`язку з помилкою у свідоцтвах про народження по-батькові, замість « ОСОБА_13 » вказано « ОСОБА_14 », діти померлого не мали можливості оформити спадщину. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2008 встановлено факт родинних відносин між позивачем та третіми особами, тобто померлий 29.03.2001 ОСОБА_11 визнано батьком позивача та третіх осіб. Суд не встановив, чи дійсно порушується право позивача, й не з`ясував, в чому саме полягає порушення цього права, а також, вирішуючи спір по суті, не залучив до розгляду справи в якості відповідачів інших спадкоємців з якими дійсно існує спір з позивачем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі №336/3432/16-ц, пр.2/336/2038/2016 від 21.12.2016 позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_12 та ОСОБА_5 прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 . Визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право власності по 1/6 частині за кожним будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_15 . Визнано за ОСОБА_6 право власності на 6/15 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_12 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/15 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_12 . В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили після його апеляційного оскарження 15.03.2017. Ухвалою Шевченківський районний суд м. Запоріжжя від 30.12.2016 виправлено описку в рішенні від 21.12.2016. Викладено третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати за ОСОБА_12 та ОСОБА_5 право власності по 1/6 частині за кожним будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 ». Апеляційним судом Запорізької області здійснено перегляд рішення суду від 21.12.2016. Так, ухвалою у справі № 22-ц/778/954/17, № 336/3432/16-ц, від 15.03.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2016 залишено без змін. 04.09.2014 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_16 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2016 та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2017 постановлено вважати неподаною і повернуто заявнику. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі №336/2722/17-ц, пр. 2/336/92/2018 від 11.01.2018 позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок задоволено частково, вселено ОСОБА_6 , ОСОБА_5 у житловий будинок по АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення суду переглядалось в апеляційному та касаційному порядках. Так, постановою Апеляційного суду Запорізької області у справі №22-ц/778/1365/18, №336/2722/17 від 10.05.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2018 в частині відмови у задоволенні позову про виселення ОСОБА_4 скасовано. Позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про виселення задоволено. Виселено ОСОБА_4 із будинку АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни. Вказаною постановою встановлено, що діями відповідачів, які займають весь спірний будинок в цілому для проживання власної сім`ї, без врахування інтересів позивачів як співвласників, порушуються права позивачів на володіння та користування власністю. Постановою Верховного Суду у справі №336/2722/17, пр.№61-37989св18 від 31.03.2020 касаційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2018 в незміненій та нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 10.05.2018 залишено без змін. Згідно з вказаною постановою, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.1981, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, за реєстровим №2-1122, та зареєстрованого 09.04.1981 в ОП ЗМБТІ за реєстровим № 4139, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як подружжю на праві власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За згодою власників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у спірному будинку постійно проживали і були зареєстровані син власників ОСОБА_1 зі своєю дружиною ОСОБА_2 з 1981 року, їхня дочка ОСОБА_3 з дня свого народження з 1986 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_11 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_12 . ОСОБА_4 вселився у спірний будинок після укладання шлюбу з ОСОБА_17 у квітні 2010 року. Після смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_12 право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.12.2016 у справі № 336/3432/16-ц визнано за ОСОБА_5 на 9/30 часток, ОСОБА_6 на 12/30 часток. Згідно з повідомленням про початок досудового розслідування слідчого СВ Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області Пінчука С.О. від 02.11.2015, 23.06.2015 до відділу надійшла заява про те, що брат ОСОБА_5 ОСОБА_1 представив суду завідомо підроблені документи з його підписом про відмову від своєї частки спадщини на будинок, на користь позивача, в зв`язку із тим, що він ніяких заяв не писав, свою згоду на переоформлення будинку на ім`я ОСОБА_1 не надавав. Відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.190 КК України внесено до ЄРДР за №12015080080002649 від 24.06.2015. За даними копій актів державного виконавця Шевченківського ВДВС м.Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області при примусовому виконанні виконавчого листа 336/2722/17, виданого 22.05.2018 та 23.08.2018, складених, зокрема, за участі ОСОБА_1 , про вселення позивачів у житловий будинок ( АДРЕСА_1 ): - 25.07.2018 виходом державного виконавця за вказаною адресою здійснено вселення позивачів за рішенням суду. Ключ від будинку стягувачем отримано, але доступ до житлового будинку не було надано. Ключ стягувачем повернуто у зв`язку з перешкоджанням стягувачу у доступі до всіх кімнат дому. - 16.08.2018 провадились дії щодо вселення вищевказаних осіб у житловий будинок за АДРЕСА_1 . Вселення відбулось частково, стягувач отримав лише вхідні ключі від будинку та доступ до коридору, ванної кімнати та кухні, проте, відповідно до судового рішення, до повного житлового будинку. Стягувач залишив ключі у цьому будинку, оскільки він не згоден з заселенням не у весь будинок. Вселення повністю не відбулося. На думку дільничного офіцера, вселення відбулося, рішення суду виконано. Вказані обставини підтверджені відеозаписом, оглянутим судом під час судового засідання 24.01.2020, компакт-диск з яким наданий в якості додатку до відзиву. - 12.09.2018 за вказаною адресою за рішенням суду здійснено вселення ОСОБА_5 та ОСОБА_18 (за довіреністю ОСОБА_6 ). Ключ переданий стягувачу, доступ наданий до всіх кімнат, опору не було. Згідно з копією довідки №02 від 21.01.2019, виданої головою квартального комітету №106, яка наявна у справі, ОСОБА_1 , 1961 р.н., мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , має такий склад сім`ї: дружина ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 . Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходить з того, що дії відповідачів призвели до порушення прав володіння та користування позивачів, що відбувалось до завершення 12.09.2018 примусового виконання рішення про їх вселення. Завдяки діям відповідача ОСОБА_1 порушення відбувалось з 2009 року (час звернення до суду із позовом), а діям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з дня, наступного після набрання законної сили рішенням у цивільній справі №336/2722/17 (11.05.2018). Неправомірність поведінки відповідачів, що діяли з єдиним наміром, причинний зв`язок між їх діями та наслідками, що настали для позивачів, а також вина заподіювачів у порушенні права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та, відповідно, у заподіянні їм моральної шкоди, знаходить своє підтвердження на підставі встановлених судом фактичних обставин справи. Із врахуванням характеру порушення, його тривалості, обсягу заподіяної шкоди, ступеню вини кожного з відповідачів, наявності у позивачів іншого місця для проживання, суд дійшов висновку про те, що визначений позивачами розмір моральної шкоди є завищеним. Тому, на користь кожного з позивачів достатньою буде така компенсація завданої шкоди: з ОСОБА_1 по 30 000,00 гривен, а з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 15 000,00 гривень. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного. За нормою ч.1 ст. 15, ч.1, п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Конституційні засади забезпечення захисту права власності, суб`єктів цього права та законності порядку її використання передбачені ст. 13, 47, 48, 68 Конституції України. За положеннями ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За нормою ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України). Одночасно необхідно враховувати, що відповідно до ч.2 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Тобто, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має саме спільна домовленість. Самостійно вирішити питання щодо порядку користування спірним домоволодінням сторони у справі не можуть, про що свідчать чисельні позови про визнання права власності, вселення, усунення перешкод у користуванні власністю та наявність між сторонами сталих конфліктних відносин. Між тим, питання щодо визначення порядку користування спірним будинком в судовому порядку не вирішувалось, що не заперечується сторонами у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна норма міститься у ст. 4 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Таким чином, сам по собі факт довготривалого розгляду позовів між сторонами у справі не свідчить про завдання моральної шкоди позивачам, оскільки захист порушених прав в судовому порядку є основоположним правом особи, і при будь якому результаті розгляду спору, не може біти підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки це б нівелювало сам інститут судового захисту. Статтею 23 ЦК України врегульовано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні права власності. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково врахував, встановлені постановою Апеляційного суду Запорізької області у справі №22-ц/778/1365/18, №336/2722/17 від 10.05.2018, яка набрала законної сили, факти, а саме, те, що діями відповідачів, які займають весь спірний будинок в цілому для проживання власної сім`ї, без врахування інтересів позивачів як співвласників, порушуються права позивачів на володіння та користування власністю. У цій справі у якості відповідачів брали участь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Між тим, враховуючи вищевикладене, встановлений факт порушення прав позивачів на володіння та користування власністю, захищено саме зазначеним судовим рішення, шляхом вселення позивачів у спірний будинок. Під час розгляду справи відповідачі не заперечували факту свого проживання у будинку по АДРЕСА_1 , однак пояснили, що оскільки між сторонами не вирішено питання про порядок користування спірним будинком і не визначено, яка саме кімната (кімнати) припадають на частку позивачів, питання щодо користування власністю неможливо вирішити остаточно, враховуючи відсутність домовленості між співвласниками та невелику житлову площу будинку яка не може забезпечити всіх співвласників площею, яка відповідає санітарним нормам. І саме через відсутність встановленого порядку користування нерухомістю позивачі не можуть туди вселитись, позов до суду щодо встановлення порядку користування житлом жодна зі сторін до цього часу не подавала. За таких обставин, відсутні всі складові цивільно-правової відповідності відповідачів у вигляді стягнення моральної шкоди. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2020 року у цій справі скасувати та постановити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 листопада 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков