Постанова 4801 № 127/17970/20

Справа № 127/17970/20 Провадження № 22-ц/801/2052/2020 Категорія: 3 Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 рокуСправа № 127/17970/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Cопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/17970/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Приватного виконавця Турського Олександра Віталійовича, Приватного нотаріуса Вінницької міської нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок боргу, про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рамках боргу, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року про забезпечення позову, яка постановлена суддею Антонюком В.В. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, повний текст складено 20 серпня 2020 року, в с т а н о в и в : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Приватного виконавця Турського О.В., Приватного нотаріуса Вінницької міської нотаріального округу Рудик Л.В. про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок боргу, про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рамках боргу, про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом із позовом було подано заяву про забезпечення позову в якій просив суд: накласти арешт на майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , а саме: на земельну ділянку, площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На обґрунтування заяви вказав, що маючи умисел на неправомірне заволодіння часткою садового будинку та земельної ділянки, яка належить позивачу та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , вже здійснили перереєстрацію права власності майна на ОСОБА_3 , щоб унеможливити виконання рішення суду у справі №127/14517/16-ц. Для цього вони використали рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2017 року по справі 127/18601/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1 409 524,34 грн. Позивач вважає, що одразу після того, як відповідачі дізнаються про подання до суду даного позову, ОСОБА_3 спробує відчужити садовий будинок та земельну ділянку на користь інших осіб, щоб ускладнити виконання рішення суду. Відтак, для забезпечення ефективності судового захисту прав позивача належить накласти арешт на спірну земельну ділянку та садовий будинок. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 просив вищевказану ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Мотивуючи її тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Судом не враховано, що позивач жодним доказом не обґрунтовує, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка, площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , не є предметом спору в зазначеній справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 зазначив, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ «Beles and others v. The Czech Republic», 12/11/2002, § 49). Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц. Також у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Із матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є майно, а саме: земельна ділянка, площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та садовий будинок, загальною площею 147,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Позивач доводить, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яке було відчужене без його згоди, згідно постанови та акту приватного виконавця Турського О.В. про передачу майна стягувачу в рахунок боргу та право власності на яке за ОСОБА_3 зареєстрував приватний нотаріус Рудик Л.В. Позивач доводить, що між сторонами виник спір щодо правомірності переходу спірного майна (земельної ділянки і садового будинку) до іншої особи, яке набуто у шлюбі та являється спільно нажитим майном подружжя, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницького області від 06 грудня 2018 року (справа №127/14517/16-ц). Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на спірне майно та заборонити вчиняти певні дії. Очевидно, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та забороною вчиняти певні дії є ризики, що в подальшому відповідачами можуть вчинятися дії, покликані на відчуження спірного майна, подальших змін щодо його конфігурацій тощо. Указані дії необхідно попередити, оскільки існує спір щодо правомірності набуття відповідачем ОСОБА_3 спірного майна. У випадку невжиття заходів забезпечення позову та за умови ухвалення судового рішення на користь позивача виконати таке рішення буде складно або взагалі неможливо, адже під час розгляду справи по суті спірне майно може бути будь-яким способом відчужене третім особам або проведені певні зміни щодо його конфігурацій, що ставить під загрозу виконання майбутнього судового рішення, знову ж таки, у випадку задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними заявленим позовним вимогам, цілком відповідають характеру спірних правовідносин і ніяким чином не порушать прав учасників спору, а навпаки, зможуть забезпечити рівність таких прав. Ужиття заходів забезпечення позову захистить права позивача у випадку задоволення його позовних вимог. Інтереси та права відповідачів таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, відповідачі і надалі зможуть реалізувати свої права стосовно майна, яке на цей момент є спірним. Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на його користь. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і позиції позивача, відтак не заслуговують на увагу. Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2020 року про забезпечення позову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Матківська М.В.