Постанова КЦС ВС № 127/14517/16-ц

Постанова Іменем України 06 квітня 2020 року м. Київ справа № 127/14517/16-ц провадження № 61-10224св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року у складі судді Ан О. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони з 06 вересня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 травня 2016 року шлюб між ними розірвано. Під час перебування у шлюбі ними спільно придбано земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_9 », загальною площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, договір посвідчено 27 вересня 2012 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В., зареєстровано за № 6410. Покупцем у договорі вказано ОСОБА_2 , хоча земельна ділянка була придбана за кошти позивача. На зазначеній земельній ділянці за час шлюбу ними спільно побудовано садовий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , який було здано в експлуатацію та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 11 вересня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 . Вказував, що будівництво, оздоблювальні та ремонтні роботи у будинку здійснювалися за кошти позивача. Після розірвання шлюбу згоди про поділ спільних земельної ділянки та садового будинку сторони дійти не можуть. Виходячи з наведеного, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати садовий будиночок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку, загальною площею 0,0393 га кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, що знаходиться за тією ж адресою спільною сумісною власністю подружжя, та поділити їх згідно варіанту № 3 розподілу садового будинку та розподілу земельної ділянки, який міститься у додатках № 14, 15, 18 висновку експерта № ОС-278 від 09 лютого 2018 року; виділити в натурі ОСОБА_1 - гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2) колодязь № 2 (1/2); виділити ОСОБА_2 - коридор 1-1, кухню 1-3, санвузол 1-4, частину ходу 1-5 (1/2), гардеробну 1-9, кімнату 1-1, кімнату 1-11, ганок, погріб «п/в», вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 707,50 грн грошової компенсації за відступ від рівності часток; виділити ОСОБА_1 1/2 частину вказаної вище земельної ділянки згідно варіанту № 3 розподілу земельної ділянки, який вказано в додатку 18 висновку експерта, відповідачу виділити 1/2 частку земельної ділянки, згідно висновку експерта, який вказано у варіанті АДРЕСА_5 додатку №18. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, позов задоволено. Поділено майно подружжя: земельну ділянку, загальною площею 0,0393 га кадастровий номер 0510137000:03:064:0406 та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , згідно 3-го варіанту розподілу, який міститься у додатках № 14, 15, 18 висновку експерта № ОС-278 від 09 лютого 2018 року. Виділено в натурі ОСОБА_1 гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 га, позначену на плані жовтим кольором; виділено ОСОБА_2 коридор 1-1, кухню 1-3, санвузол 1-4, частину ходу 1-5 (1/2), гардеробну 1-9, кімнату 1-10, кімнату 1-11, ганок, погріб «п/А», вхід в погріб «п/в», вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 га, позначену на плані-схемі синім кольором. Обов`язок по виконанню робіт влаштування перегородки проходу 1-5 та закладення прорізу між кімнатами 1-1 і 1-2 покладено на позивача ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5707,50 грн грошової компенсації за відступ від рівності часток. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки спільною сумісною власністю подружжя є земельна ділянка та садовий будинок, господарські будівлі і споруди. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області. 05 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей, проте їхні інтереси судами попередніх інстанцій не враховано. Не було враховано вартість 1 409 524 грн боргів подружжя, що виникли за договором позики, отриманої відповідачем за час перебування її у шлюбі з позивачем. Тому при поділі майна подружжя необхідно враховувати також борги подружжя та зобов`язання, що виникли в інтересах сім`ї. Відзив на касаційну скаргу У серпні 2019 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції зашити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 06 вересня 2006 року до 06 травня 2016 року. Від спільного проживання сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 аліменти в розмірі 2 000 грн щомісячно (т. 1 а. с. 7 -10). Згідно договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого 27 вересня 2012 року, сторони придбали земельну ділянку № НОМЕР_2 кадастровий номер 0510137000:03:064:0406 загальною площею 0,0393 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 » з цільовим призначенням для ведення садівництва (т. 1 а. с. 11). 08 вересня 2015 року згідно інформаційної довідки з державного реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на садовий будинок загальною площею 147,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 12 - 13). Згідно висновку судового експерта від 09 лютого 2018 року вартість домоволодіння складає 1 362 053 грн, в тому числі вартість приватизованої земельної ділянки 166 297 грн, ринкова вартість земельних поліпшень (садового будинку, господарських будівель і споруд) складає 1 195 756 грн (т. 1 а. с. 168 - 222). 06 серпня 2015 року відповідно до кредитного договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 18 900 грн з цільовим призначенням «Теплий кредит» (т. 1 а. с. 74 - 79). 05 вересня 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 продали кв. АДРЕСА_6 за 50 000 грн (т. 1 а. с. 80). Згідно довідки ПАТ «Мегабанк», ОСОБА_1 мав вкладний рахунок на суму 48 000 дол. США, який було відкрито 05 вересня 2008 року та закрито 12 вересня 2008 року (т. 1 а. с. 81). Відповідно до договору купівлі-продажу 17 вересня 2008 року ОСОБА_1 придбав 23/75 частини земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 0,0424 га від загальної площі 0,1344 га, що розташована в АДРЕСА_2 за 803 340 грн (т. 1 а. с. 82). Згідно договору купівлі-продажу від 17 вересня 2008 року ОСОБА_1 придбав 8/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_7 (т.1 а. с. 83, 85 - 86). Відповідно до довідки АТ «Ощадбанк» ОСОБА_1. мав відкриті поточні рахунки в дол. США: № НОМЕР_4 відкритий 30 серпня 2012 року на суму 27 900 дол. США, закритий 04 вересня 2012 року; № НОМЕР_6 відкритий 04 вересня 2012 року на суму 23 000 дол. США, закритий 27 вересня 2012 року; № НОМЕР_7 відкритий 27 вересня 2012 року на суму 8 000 дол. США, закритий 08 лютого 2013 року, а також депозитні рахунки в дол. США: № НОМЕР_5 на суму 10 000 дол. США - закритий 03 жовтня 2012 року; № НОМЕР_8 відкритий 30 серпня 2012 року на суму 2 000 дол. США, закритий 06 грудня 2012 року; № НОМЕР_9 відкритий 06 грудня 2012 року на суму 2 000 дол. США - закритий 21 червня 2012 року (т. 1 а. с. 84). ОСОБА_1 працював енергетиком в ФОП ОСОБА_6 з 02 серпня 2010 року та мав стабільний дохід (т. 1 а. с. 87, 99 - 100).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ). Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов до висновку, що садиба АДРЕСА_8 , земельна ділянка та садовий будинок, господарські будівлі і споруди є спільним майном подружжя. Відповідачем не надано суду доказів на спростування презумпції рівності часток подружжя у справі спільної власності, наявність підстав для відхилення від рівності частко з урахуванням інтересів дітей. ОСОБА_1 не може нести будь-яких зобов`язань за укладеним без його згоди договором позики колишньою дружиною. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська