Постанова 4855 № 620/2275/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2275/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року (повний текст виготовлено 02 вересня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року позивач, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 01.04.2020 №25-5816/14- 20-сг про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву від 25.02.2020 та прийняти рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала наявність рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відповідну земельну ділянку іншій особі, тому таке рішення прийнято відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірно. 26 жовтня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, батьки малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з письмовою заявою від 25 лютого 2020 року про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. Наказом від 01 квітня 2020 року № 25-5827/14-20-сг Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу з тієї підстави, що стосовно цієї земельної ділянки наданий дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншій особі. Вважаючи наказ відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що така підстава як надання дозволу на розроблення проекту землеустрою іншій особі, на яку посилається відповідач у своєму наказі, нормами ЗК України не передбачена. Оскільки надання одній особі дозволу на розроблення документації із землеустрою ще не свідчить про отримання нею в подальшому саме цієї земельної ділянки у власність, тому вказана обставина не може бути перешкодою для надання дозволу іншій особі. Більш того чинним законодавством не заборонено отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо однієї й тієї ж земельної ділянки кількома особами Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до частини сьомої вищевказаної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 01 квітня 2020 року № 25-5827/14-20-сг Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило ОСОБА_3 у наданні дозволу з тієї підстави, що стосовно цієї земельної ділянки наданий дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншій особі. У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 10 вересня 2019 року № 25-6339/14-19-сг надано дозвіл гр. ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність відповідної земельної ділянки. В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинним законодавством не передбачено право відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому. колегія суддів наголошує, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 01 квітня 2020 року № 25-5827/14-20-сг, рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 відповідачем прийнято не було, що спростовує мотиви відповідача у відмові в наданні дозволу на розробку землеустрою з підстав того, що дана земельна ділянка відводиться іншій особі. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення». Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. (частина дев`ята статті 118 Земельного кодексу України). Згідно зі статтею 186-1 Земельного кодексу, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (частина перша). Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина четверта). Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята). Частиною шостою наведеної статті передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Таким чином, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, колегія суддів вважає, що рішення відповідача не узгоджується з критеріями правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені статею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, колегія суддів виходить з наступного. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 823/59/17. Так, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 25.02.2020 року та прийняти рішення про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року. До того ж, доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області є абсолютно ідентичними тим, що вже були викладені у відзиві на позовну заяву, без врахування висновків суду першої інстанції, та яким в оскаржуваному рішенні було надано вірну правову оцінку. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 09.11.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна