Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9990/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 р.Справа № 520/9990/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , П`янової Я.В. , за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року (суддя Зінченко А.В.; м. Харків) по справі № 520/9990/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" (далі також - позивач, ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області (далі також - відповідач, ГУ Держпродспоживслужби в Сумській області) в якому просить суд: скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" № 05.3-12/02 від 03.06.2020 р. Крім того, позивачем 01.09.2020 року було заявлено клопотання про забезпечення адміністративного позову, а саме: зупинити дію постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" № 05.3-12/02 від 03.06.2020. Заяву обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо про відкриття відносно нього виконавчого проваджена, у зв`язку із примусовим виконанням оскарженої постанови про накладення штрафу. У зв`язку із вчиненням виконавчих дій, розмір грошових стягнень збільшився на проведення та організацію виконавчих дій, стягнення виконавчого збору та вказані кошти було заблоковано. Оскільки чинним законодавством не передбачено добровільного повернення незаконно стягнутих коштів у виконавчому провадженні, позивач вважає, що стягнення коштів з ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" на даний момент і до винесення рішення по суті спору є передчасним, безпідставним та призведе до порушення прав позивача. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року в задоволенні клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 та прийняти нове судове рішення про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення постанови про накладення стягнень передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" № 05.3-12/02 від 03.06.2020 р. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не було враховано та не надано оцінки доводам позивача, підтвердженим належними доказами, про те, що відповідачем було подано документи до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) та виконавчим органом було накладено арешт на кошти позивача, не зважаючи на те, що постанова про накладення стягнень передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" № 05.3-12/02 від 03.06.2020 р. на даний час оскаржується в судовому порядку. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Приймаючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у клопотанні про забезпечення позову не наведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішень суду, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, не зазначено підстав, з яких саме він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та законним інтересам позивача, а також не наведено очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав. Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Як передбачено ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. За своєю правовою природою інститут забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися в суд, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (правовий висновок викладено у п. 30 постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З аналізу наведених норм законодавства слідує, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04. 2019 року в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19). Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. Судом встановлено, що наразі постанову ГУ Держпродспоживслужби в Сумській області про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" № 05.3-12/02 від 03.06.2020 р., правомірність якої є предметом спору у цій справі, передано для примусового виконання до Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та постановою від 16.07.2020 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 62554562. Згідно із частиною четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Враховуючи той факт, що державним виконавцем розпочато примусове виконання постанови ГУ Держпродспоживслужби в Сумській області про накладення стягнень № 05.3-12/02 від 03.06.2020 р., колегія суддів дійшла висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь, оскільки ефективність захисту інтересів позивача безпосередньо залежить від недопущення настання несприятливих змін власного матеріального становища у вигляді непомірного зменшення наявних у розпорядженні позивача грошових коштів, покладення витрат та обмежень, пов`язаних з виконанням постави в порядку примусового виконання. Також колегія суддів виходить з того, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, суд під час розгляду справи повинен об`єктивно та всебічно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, встановити дійсні факти, які мають значення для справи. Підсумовуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об`єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необґрунтованого, помилкового висновку щодо відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 03 червня 2020 року № 05.3-12/02, винесеної Головним управління Держпродспоживслужби в Сумській області, у виконавчому провадженні № 62554562 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" задовольнити частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року по справі № 520/9990/2020 скасувати. Прийняти постанову, якою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" про забезпечення позову - задовольнити частково. Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 03 червня 2020 року № 05.3-12/02, винесеної Головним управління Держпродспоживслужби в Сумській області, у виконавчому провадженні № 62554562 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. В задоволенні решти вимог заяви відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 11.11.2020 року