Постанова КГС ВС № 921/317/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2020 року м. Київ Справа № 921/317/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Суховий В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С., розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 (Кравчук Н.М., Галушко Н.А., Кордюк Г.Т.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.11.2018 (Гирила І.М.) у справі № 921/317/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Підприємства об`єднання громадян "Харчовик" про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 831 585,96 грн Історія справи Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Тернопільської області з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Харчовик" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в загальній сумі 831 585,96 грн, з яких: 222 699,93 грн - заборгованість за процентами за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 177 231,50 грн - пеня по простроченому кредиту за період з 03.04.2012 по 18.07.2018; 18 865,45 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 18.07.2018; 91 630,89 грн - сума здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції, за період з 03.10.2011 по 18.07.2018; 203 858,39 грн - пеня по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018; 18 774,27 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018; 98 525,53 грн - сума здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 (з врахуванням прийнятої судом заяви Позивача про зменшення позовних вимог).

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем зобов`язань за кредитним договором №01-1/3 від 17.02.2011 та тривалим невиконанням ним судового рішення у справі №921/106/13-г, яким встановлено борг Відповідача станом на 23.11.2012 перед Позивачем, з врахуванням непогашеного кредиту, відсотків та пені по кредитному договору №01-1/3 від 17.02.2011 в сумі 105 849,45 грн та звернуто стягнення на предмет іпотеки (належні Відповідачу на праві власності нежитлові будівлі) за іпотечним договором від 18.02.2011, посвідченим приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчуком О.І., внаслідок чого відповідно до умов кредитного договору, на підставі статей 536, 1048 ЦК України банк має право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом до дня повного погашення кредиту, а також передбачені пунктом 5.3 кредитного договору та статті 625 ЦК України пеню за несвоєчасну сплату сум кредиту, відсотків за неправомірне користування кредитом, відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення та сплату 3% річних від простроченої суми. Короткий зміст оскарженого рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 222 626,90 грн заборгованості по процентам за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 170 749,80 грн пені по простроченому кредиту за період з 24.11.2012 по 18.07.2018; 1 559,73 грн 3% річних по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 30.11.2012; 91 627,21 грн сума здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції за період з 03.10.2011 по 30.06.2018; 519,64 грн пені по прострочених процентах за користування кредитом за період з 24.11.2012 по 19.07.2018; 85,71 грн 3% річних по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018; 178,93 грн - сума здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції за період з 01.11.2012 по 30.06.2018 та 7 310,22 грн в повернення сплаченого Позивачем судового збору. Закрито провадження у справі в частині стягнення 6 481,68 грн пені за неправомірне користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012 та 6,20 грн пені по процентах за користування кредитом за період з 01.11.2012 по 23.11.2012. В задоволенні решти позову відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до положень пунктів 1.4, 3.2, 3.3 кредитного договору, відсотки за неправомірне користування кредитом сплачуються за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. При цьому, зважаючи на те, що зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів виконані позичальником лише 19.07.2018, нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 визнано судом правомірним. Поряд із цим, співставивши визначені Позивачем періоди нарахування 3% річних та відсотків за неправомірне користування кредитом, які сплачуються за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що нарахування 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту є правомірним за період з 03.10.2011 по 30.11.2012, нарахування 3% річних по простроченому кредиту за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, є безпідставним, з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом. Також судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат на тіло кредиту за період з 03.10.2011 по 30.06.2018 та вказано, що правомірним є нарахування інфляційних втрат на тіло кредиту в сумі 91 627,21 грн. Розглянувши вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 18 774,27 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах, та 98 525,53 грн суми здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, які нараховані за період з 01.11.2012 по 19.07.2018, суд першої інстанції встановив, що останні розраховані Позивачем як на суму відсотків за користування кредитом в сумі 2 489,66 грн, які нараховані Банком до визначеного умовами кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту (за період з 22.10.2012 по 29.11.2012), так і на нараховані Банком та заявлені до стягнення у даній справі відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 в загальній сумі 222 699,93 грн. Місцевий господарський суд, враховуючи те, що проценти за користування кредитними коштами є складовою грошового зобов`язання за правомірне користування грошовими коштами, яке Відповідач взяв на себе при укладенні кредитного договору та зобов`язався сплачувати останні до настання строку його погашення, а заявлені до стягнення відсотки за неправомірне користування кредитом сплачуються за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України, дійшов висновку, що за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 правомірним є нарахування 3% річних та інфляції лише на суму відсотків за користування кредитом в сумі 2 489,66 грн, які нараховані Банком до визначеного умовами кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту, за період з 22.10.2012 по 29.11.2012. Нарахування 3% річних та інфляції на заявлені Банком до стягнення за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 відсотки за неправомірне користування кредитом в загальній сумі 222 699,93 грн є безпідставним. Також судом першої інстанції взято до уваги рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у іншій справі №921/106/13-г, яким встановлено борг Позичальника по кредитному договору №01-1/3 від 17.02.2011 станом на 23.11.2012 та відмовлено в позові, зокрема, щодо пені за користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012, з огляду на що закрито провадження у справі в частині стягнення пені за неправомірне користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012 в сумі 6 481,68 грн на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України. Згідно проведеного судом перерахунку за період з 24.11.2012 по 18.07.2018 правомірним є нарахування пені по простроченому кредиту в сумі 170 749,80 грн. В частині позовних вимог про стягнення пені по прострочених процентах, нарахованих за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 в сумі 203 858,39 грн, суд першої інстанції встановив, що вона нарахована за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 як на відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, так і на заборгованість по нарахованим Банком відсотках за користування кредитом за період з 22.10.2012 по 29.11.2012. Зважаючи на правову природу заявлених Позивачем до стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом (за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України), суд дійшов висновку, що з 01.01.2013 по 19.07.2018 пеня в сумі 203 332,55 грн нарахована Позивачем та заявлена до стягнення безпідставно, з огляду на що відмовив у задоволенні заявлених вимог. Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 рішення Господарського суду від 19.11.2018 залишено без змін з тих же підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати частково в частині задоволення позову частково та відмови у задоволенні решти позовних вимог, ухвалити нове рішення у відповідній частині, стягнувши з Відповідача: 1) 17 305,72 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 2) 203 332,55 грн пені по прострочених процентах (пункт 5.3 кредитного договору) за період з 01.01.2013 по 19.07.2018; 3)18 688,56 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 4) 98 346,60 грн суму здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 5) 5 183,08 грн в повернення сплаченого Позивачем судового збору. В іншій частині рішення залишити без змін. Аргументи учасників справи Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що відсотки за неправомірне користування кредитом є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

8. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 10561, 1061 ЦК України, і процентів, що стягуються відповідно до статті 625 ЦК України, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 536 ЦК України та іншими статтями, і сплата 3% річних від простроченої суми або інший розмір процентів, встановлений договором, передбачених статті 625 ЦК України, є правомірним. Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

9. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Позивачем (Банк) та Відповідачем (Позичальник) 17.02.2011 укладено кредитний договір №01-1/3, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 200 000,00 грн на рефінансування діючої кредитної угоди про відкриття кредитної лінії №03-1/1 від 16.01.2008 в філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Тернопіль", виданої в сумі 250 000,00 грн, а Позичальник зобов`язався використати кредит за цільовим призначенням і у встановлений договором строк остаточно повернути всі отримані кошти в межах суми кредиту. Пунктом 2.2 договору сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 30.11.2012. Відповідно до пункту 3.2 договору відсотки за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 19,5% річних у валюті кредиту.

11. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у іншій справі №921/106/13-г стягнуто з Позичальника 105 849,45 грн, з яких: 102 472,81 грн - заборгованість по тілу кредиту; 2 048,70 грн - відсотки за користування кредитом; 977,28 грн - пеня за неналежне виконання грошових зобов`язань по сплаті кредиту за період з 24.11.2011 по 02.04.2012; 350,66 грн - пеня за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків за період з 01.02.2012 по 27.06.2012. 3вернуто стягнення в сумі 105 849,45 грн на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.02.2011 (на нежитлові будівлі); визначено спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу 912 036,00 грн.

12. Враховуючи те, що кошти, стягнуті за рішенням у іншій справі №921/106/13-г, Позичальником повернуто Банку лише 19.07.2018, тому, зважаючи на неналежне виконання Позичальником зобов`язань за договором, а також враховуючи тривале невиконання рішення у вказаній справі, Банк звернувся до суду з даним позовом про стягнення 222 699,93 грн заборгованості за процентами за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 177 231,50 грн пені по простроченому кредиту за період з 03.04.2012 по 18.07.2018; 18 865,45 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 18.07.2018; 91 630,89 грн суми здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції, за період з 03.10.2011 по 18.07.2018; 203 858,39 грн пені по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018; 18 774,27 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018; 98 525,53 грн суми здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 (з врахуванням прийнятої судом заяви Позивача про зменшення позовних вимог).

13. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

14. Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

15. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

16. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

17. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

18. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

19. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦУ України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

20. Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.

21. Як встановили суди попередніх інстанцій, пунктом 3.3 договору визначено, що у випадку порушення Позичальником встановленого в пункті 2.2 цього договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 39 % річних у валюті кредиту, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктом 3.2 цього договору. При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору відсотки за неправомірне користування кредитом плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується Позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим Договором. При сплаті відсотків за неправомірне користування кредитом відсотки за користування кредитом не сплачуються. Нарахування Банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредиту коштів (пункт 3.2 договору).

22. Водночас, як встановили місцевий та апеляційний господарські суди, отримані Позичальником за договором кошти повернуті Банку лише 19.07.2018. З огляду на наведене, а також враховуючи кінцевий термін повернення кредиту (не пізніше 30.11.2012), колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо нарахування 3% річних по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 30.11.2012 в сумі 1 559,74 грн, а 3% річних в сумі 17 305,72 грн за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 нараховані Позивачем безпідставно, оскільки нараховані на заявлені за цей період відсотки за неправомірне користування кредитом.

23. Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо стягнення з Відповідача 3% річних по прострочених процентах в сумі 85,71 грн за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 та 178,93 грн суми здорожчання прострочених процентів, виходячи з індексу інфляції за період з 01.11.2012 по 30.06.2018 (судом першої інстанції з`ясовано, що розрахунок інфляційних втрат по тілу кредиту Позивачем здійснено лише по 30.06.2018 (а.с. 109-110, т.с. 1)). При цьому, вказані вимоги Позивачем заявлені за період з 01.12.2012 по 19.07.2018, проте, як вірно зазначають суди, розраховані як на суму відсотків за користування кредитом, які нараховані Позивачем до визначеного умовами договору кінцевого терміну повернення кредиту (за період з 22.10.2012 по 29.11.2012), так і на нараховані відсотки за неправомірне користування кредитом (за період з 01.12.2012 по 18.07.2018). Тому, враховуючи те, що, як зазначалося вище, норми статей 1048 ЦК України та 625 ЦК України не можуть бути застосовані одночасно, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з Відповідача заявлених 18 688,56 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 та 98 346,60 грн суми здорожчання прострочених процентів, виходячи з індексу інфляції за період з 01.12.2012 по 18.07.2018.

24. Умовами пункту 5.3 договору визначено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно. В свою чергу, пунктом 3.4 договору сторони погодили, що у випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховуються Банком з дати виникнення обставин, що стали підставою для застосування пені, до дня припинення цих обставин включно. 24.1. Таким чином, як вірно зазначають суди, сторони договору, відповідно до приписів частини 6 статті 232 ГК України, передбачили збільшення періоду нарахування пені. 24.2. Пунктом 6.10 договору передбачено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю у 10 років. 24.3. Отже, зважаючи на те, що право Банку на нарахування пені за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом та, відповідно, обов`язок Позичальника сплатити останню передбачені умовами укладеного договору, суди дійшли висновку, що встановлений пунктом 6.10 договору строк позовної давності у десять років стосується як загальної, так і спеціальної позовної давності. 24.4. Оскільки зобов`язання по поверненню отриманих кредитних коштів виконані Позичальником лише 19.07.2018, Позивачем заявлено до стягнення пеню по прострочених процентах в загальній сумі 203 858,39 грн, нараховану за період з 01.11.2012 по 19.07.2018. 24.5. Водночас, суд касаційної інстанції погоджується з мотивами судів першої та другої інстанцій, які дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Відповідача пені по прострочених процентах в сумі лише 519,64 грн за період з 01.11.2012 по 19.07.2018. Судами встановлено, що пеня Позивачем нарахована як на відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, так і на заборгованість по нарахованим Банком відсотках за користування кредитом за період з 22.10.2012 по 29.11.2012 (656,95 грн за період з 22.10.2012 по 31.10.2012, 1832,71 грн за період з 01.11.2012 по 29.11.2012). 24.6. Зважаючи на правову природу заявлених Позивачем до стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом (за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України), суди дійшли вірного висновку, що на заборгованість по нарахованим Банком відсотках за користування кредитом за період з 01.01.2013 по 19.07.2018 пеня в сумі 203 332,55 грн нарахована Позивачем та заявлена до стягнення безпідставно.

25. Щодо доводів касаційної скарги, які наведені в пункті 7 постанови, слід зазначити, що, як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. 25.1. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 25.2. При цьому Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. 25.3. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. 25.4. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. 25.5. Вказане узгоджується з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

26. Твердження Позивача, що одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 536 ЦК України та іншими статтями, і сплата 3% річних від простроченої суми або інший розмір процентів, встановлений договором, передбачених статті 625 ЦК України, є правомірним (пункт 8 постанови), колегія суддів вважає помилковим, оскільки, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, визначені умовами договору відсотки за неправомірне користування кредитом сплачуються за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. Сплата за неправомірне користування кредитними коштами не підпадає під визначення процентів, які нараховуються за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 ЦК України. При цьому, у межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування - 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

27. Крім того, колегія суддів зазначає, що, як вбачається із тексту касаційної скарги, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду Позивачем оскаржуються лише в частині відмови в стягненні: 1) 17 305,72 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 2) 203 332,55 грн пені по прострочених процентах (пункт 5.3 кредитного договору) за період з 01.01.2013 по 19.07.2018; 3) 18 688,56 грн 3% річних згідно статті 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.12.2012 по 18.07.2018; 4)98 346,60 грн суму здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.12.2012 по 18.07.2018. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.

28. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

29. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

30. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані. Щодо розподілу судових витрат

32. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.11.2018 у справі №921/317/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Суховий В.Г. Судді Берднік І.С. Міщенко І.С.