Постанова 4824 № 363/268/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 363/268/17 № апеляційного провадження: 22-ц/824/11268/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Котлярова І.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І. при секретарі - Шепель К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: Садівниче товариство «Приморський-2», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідер Плюс» про визнання протиправними та скасування рішень Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області по надання дозволу на розробку та затвердження технічної документації та визнання недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року, встановив: у грудні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про надання дозволу на розробку та затвердження технічної документації, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , розташовану в СТ «Приморський-2» та зареєстровану за ОСОБА_2 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану ділянку; - визнати протиправним та скасувати рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про надання дозволу на розробку та затвердження технічної документації, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 , розташовану в СТ «Приморський-2» та зареєстровану за ОСОБА_4 , та визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану ділянку; - визнати протиправним та скасувати рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про надання дозволу на розробку та затвердження технічної документації, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_3 , розташовану в СТ «Приморський-2» та зареєстровану за ОСОБА_1 , та визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану ділянку. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, просила відкласти розгляд справи у зв`язку з хворобою та дією карантину. Доказів на підтвердження власної хвороби до суду не надала, доводів про те, у зв`язку з чим впровадження карантинних заходів перешкоджає їй з`явитись до суду, не навела. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. В даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що позивач була повідомлена про час та місце розгляду справи за її позовом та апеляційною скаргою належним чином. Доказів на підтвердження поважності причин неможливості прибути в судове засідання, в тому числі за умови, що ОСОБА_1 доручила право представляти її інтереси у суді адвокату Омельчуку С.Л., до суду апеляційної інстанції надано не було. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 , яка виклала свої доводи та міркування у своїй апеляційній скарзі. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення відповідачяа ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,0345 га. Вказувала, що власниками суміжних земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка в подальшому відчужила ділянку на користь ОСОБА_2 , було незаконно збільшено розміри своїх земельних ділянок за рахунок зменшення належної їй земельної ділянки. Зазначала, що згоди на затвердження меж сусідніх земельних ділянок вона не надавала, у зв`язку з чим просила визнати протиправним та скасувати рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, якими було надано згоду на розробку та затвердження проектів технічної документації, а також визнати недійсними свідоцтва про право власності на земельній ділянки, належні їй, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження порушення її прав. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст.317, 321 ЦК України, ст. 152,158 ЗК України. У своїй апеляційній скарзі позивач посилалась на те, що судом першої інстанції не було в повному обсязі з`ясовано обставини справи, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що розташована в с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, садове товариство «Приморський-2», цільове призначення для колективного садівництва, площею 0,0345 га з кадастровим номером 3221887801:02:051:0158, на підтаві свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2013 року, індексний номер 13667089. Рішенням Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 21 липня 1997 року № 69 «Про затвердження інвентаризації земель та передачу у приватну та колективну власність». Зокрема рішенням було затверджено інвентаризацію земель СТ «Приморський-2» та передано громадянам-членам товариства безоплатно у приватну власність земельні ділянки згідно з додатком для ведення садівництва в кількості 19, а також передано у колективну власність СТ «Приморський-2» вулиці, проїзд, крутосхили та зони відпочинку загальною площею 0, 3212 га (для загального користування) (а.с.36, том ІІІ). 02 вересня 1997 року садівничому товариству було видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ №21000032, відповідно до якого Старопетрівською сільською радою на підставі рішення Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 19 липня 1997 року № 69 СТ «Приморський-2» було передано у колективну власність для загального користування земельну ділянку площею 0, 321 га в межах згідно з планом (а.с.72-74, том ІІІ). З Додатку 1 до вказаного акту вбачається, що земельні ділянки під номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_3 та 17 були передані відповідно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.37-39, том ІІІ). Також матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_6 02 вересня 1997 року також було видано державний акт на право приватної власності на землю серії КВ №063951, відповідно до якого Старопетрівською сільською радою на підставі рішення Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 19 липня 1997 року № 69 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 32 га (а.с. 216, том І). Відповідач ОСОБА_9 стала власником вказаної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.04.2004, а в подальшому ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2 . Рішенням Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради №244 від 25 грудня 2009 року ОСОБА_1 було передано у безкоштовну приватну власність земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 , для ведення садівництва площею 0,035га (а.с.232, том І). Вказане рішення було затверджено рішенням сесії Старопетрівської сільської ради № 164 від 05серпня 2004 року. 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Лідер Плюс» із заявою про розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками площею 0,0345 га для ведення садівництва, в межах АДРЕСА_2 » (а.с.229, том І). Згідно акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, наданої у власність позивача, представником ТОВ «Лідер Плюс» у її присутності та присутності власників суміжних ділянок - ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , було визначено межі земельної ділянки, будь-яких претензій при встановленні зовнішньої межі власниками ділянок заявлено не було (а.с.239, том І). Вказані докази спростовують твердження позивача про те, що розмір належної їй земельної ділянки мав становити 0, 04 га. Будь-яких доказів на підтвердження вказаних тверджень позивачем не надано. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що суміжні земельні ділянки також мають площу меншу, ніж 0, 04 га. Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що вона погодилась з розміром належної їй земельної ділянки та розташуванням її меж у зв`язку з власною необізнаністю, колегія суддів вважає неспроможними. Матеріали справи свідчать про те, що позивач з власної волі звернулась за розробленням технічної документації та зазначала, що розмір належної їй ділянки становить саме 0,0345 га, а не 0,04 га, як про те вона вказує в позовній заяві та апеляційній скарзі. Також не знайшли свого підтвердження і доводи позивача про те, що розмір її земельної ділянки був зменшений шляхом збільшення ділянок, належних відповідачам. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково послався на рішення Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 21 липня 1997 року № 69 «Про затвердження інвентаризації земель та передачу у приватну та колективну власність», оскільки такого рішення не існує. Однак, копія вказаного рішення була надана позивачем до суду першої інстанції в якості доказу. Так, матеріали справи свідчать про те, що рішення Виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради народних депутатів № 69 «Про затвердження інвентаризації земель та передачу у приватну та колективну власність», копія якого міститься в матеріалах справи, датоване 21 липня 1997 року, тоді як у державному акті на право колективної власності на землю та державних актах на приватну власність на землю, копії яких також надано до матеріалів справи, вказано, що земельні ділянки передаються на підставі рішення Старопетрівської сільської ради № 69 від 18 липня 1997 року. Поряд з цим, вказані обставини самі по собі не свідчать про те, що право власності позивача ОСОБА_1 на землю було порушено. Твердження позивача про помилковість висновку суду про те, що перехід до неї права власності на ділянку відбувся лише 25 грудня 2003 року, тоді як усім членам садового товариства уже було передано у власність земельні ділянки, також є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що станом на момент передачі землі у власність садового товариства її членом був ОСОБА_7 , який був батьком позивача, а не ОСОБА_1 . Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалене судом першої інстанції при дотриманні норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2020 року. Головуючий Судді