Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/6253/18

Дата документу 03.11.2020 Справа № 333/6253/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/6253/18 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М. Провадження № 22-ц/807/3268/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Онищенка Е.А., при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року про відкриття провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича, приватного підприємства «Експертне Агентство», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової Вікторії Миколаївни, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними результатів електронних торгів, договору про відступлення права вимоги та скасування рішення державного реєстратора,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Фідобанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» Коваленка О.В., ПП «Експертне Агентство», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними результатів електронних торгів, договору про відступлення права вимоги та скасування рішення державного реєстратора. Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року відкрито провадження у справі. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року і прийняти нову постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що позивач оскаржує результати електронних торгів, оформлені протоколом електронних торгів, і ця вимога є вимогою немайнового характеру та жодним чином не стосується нерухомого майна. Відтак норма ч. 1 ст. 30 ЦПК України в даному випадку застосуванню не підлягає. Вимога щодо визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором, договором іпотеки та договором поруки також є вимогою немайнового характеру та не стосується нерухомого майна. Також, ОСОБА_1 зазначає, що заявляючи вимогу про визнання договору недійсним, позивач не просить застосувати реституцію, тобто вимоги про визнання за ним права власності на квартиру, а отже відсутні підстави для застосування виключної підсудності. Крім цього, скаржниця посилається на порушення судом першої інстанції норм статті 185 ЦПК України, оскільки позовна заява підлягає поверненню з підстав того, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року про відкриття провадження - без змін, оскільки позиція скаржниці не ґрунтується на законі. Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року залишено без змін. Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, доводи та пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Таким чином, предметом перегляду апеляційної інстанції є відкриття провадження по цій справі з дотриманням правил територіальної підступності. Так, колегія суддів звертає увагу, що пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року (в редакції, на момент звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою) передбачав можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі лише з підстав порушення правил підсудності. За таких обставин, колегією суддів не досліджуються доводи апеляційної скарги в частині порушення при відкритті провадження судом першої інстанції норм статті 185 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Стаття 30 ЦПК України визначила, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Як зазначено в узагальненні судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року, підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108 - 114 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (зараз ст.ст. 27-30 ЦПК України)). Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України, що є спеціальною нормою стосовно статті 27 ЦПК, яка передбачає загальне правило подання позовів за зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача - фізичної особи, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність). Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Такий висновок підтверджується також роз`ясненнями, викладеними у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Сулу України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у пунктах 41-43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" та пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" спори, пов`язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів (постанова від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17). З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує правомірність результатів електронних торгів, договору про відступлення права вимоги та рішення державного реєстратора, а отже, одночасно з заявленими вимогами вирішується і питання право власності нерухомого майна. За таких обставин, на зазначений спір розповсюджується правила виключної підсудності, що регулюються статтею 30 ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И ЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2018 року про відкриття провадження у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 09 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: