Постанова 4804 № 234/14237/18

Єдиний унікальний номер 234/14237/18 Номер провадження 22-ц/804/3241/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В., секретар судового засідання Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 234/14237/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року (суддя Сухоручко Ю.О., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Краматорськ Донецької області, текст повного судового рішення складено 06 лютого 2020 року), - В С Т А Н О В И В: В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 26.01.2016 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір б/н у вигляді надання встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Через скрутне матеріальне становище вона не мала змоги вчасно виконувати умови договору, у зв`язку з чим за нею виникла певна заборгованість. 14.02.2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості у загальній сумі 12 361,16 грн та витрат по сплаті судового збору у сумі 1 600,00 грн. Рішенням Краматорського міського суду від 08.05.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені частково та з неї була стягнута заборгованість за кредитом в сумі 2 593,29 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 336,00 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог судом було відмовлено. Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили. 11.06.2018 року, у порядку виконання рішення суду нею були сплачені кошти, визначенні рішенням. Суму грошей вона внесла на рахунок ПАТ КБ «Приватбанк», про що маються відповідні квитанції. 19.06.2018 року на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» нею була надіслана заява про надання довідки про погашення кредиту. Однак, 01.08.2018 року відповідач надіслав на її адресу лист з відмовою у видачі такої довідки, посилаючись на те, що на дату звернення банком до суду до дати повного виконання рішення зобов`язання за кредитним договором не було виконано. Наразі банк продовжує нараховувати неустойку та відсотки за кредитом. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки заборгованості за кредитним договором на теперішній момент за нею не рахується. На підставі викладеного просила суд визнати договір б/н від 26.01.2016 року розірваним з 14.02.2017 року, зобов`язати ПАТ КБ «Приватбанк» списати неправомірно нараховану заборгованість за цим договором за період з 14.02.2017 року по дату ухвалення рішення по даній справі, а також видати їй довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за цим договором. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано припиненими правовідношення за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» з 14.02.2017 року. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за договором б/н від 26.01.2016 року, укладеному між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. На вказане судове рішення відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, підписавши заяву та отримавши кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 11 128,29 грн, надала свою згоду на укладення кредитного договору разом за запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами. Тобто відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України уклала договір приєднання до запропонованих умов кредитного договору в цілому. Зазначає, що станом на 25.01.2018 року заборгованість складала 5 389,34 грн, проте рішенням Краматорського міського суду від 08.05.2018 року з неї була стягнута заборгованість за кредитом в сумі 2 593,29 грн, яку позивачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості. Вважає, що вимоги позивача, який сплатив суму заборгованості за рішенням суду, про визнання договору припиненим не ґрунтуються на законі, а залишок заборгованості не може бути списаний банком, виходячи з умов договору, який є діючим та дійсним. Оскільки відповідачем не доведено відсутність заборгованості за кредитним договором та, відповідно, виконання умов договору належним чином, тому висновок суду про розірвання кредитного договору є передчасним, та таким, що ґрунтується на припущеннях, а не на допустимих доказах. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Позивач ОСОБА_1 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі представника банку. Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно частині 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 26.01.2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 11 128,29 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 18% за користування кредитом. 14.02.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог банк посилався на те, що боржник 26.01.2016 року отримав кредит у розмірі 11 128,29 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 18% за користування кредитом. Боржник зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. З урахуванням неодноразових уточнень до позовної заяви, станом на 25.01.2018 року у боржника перед банком існувала заборгованість в загальній сумі 5 227,62 грн. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08.05.2018 року позов банку задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року в розмірі 2 593,29 грн, а також судовий збір в розмірі 336,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Рішення набрало законної сили. ( а.с. 6,7). У зв`язку з реорганізацією форми Акціонерного товариства та найменування банку яка пов`язана зі змінами в законодавстві України, ПАТ КБ «Приватбанк» змінило назву, тобто АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав і обов`язків ПАТ КБ «Приватбанк». Представник банку не звертався до відділу державної виконавчої служби для примусового стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у примусовому порядку. Відповідно до квитанцій про сплату коштів за кредитним договором, визначених у рішенні суду від 08.05.2018 року, 11.06.2018 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 593,29 грн. (а.с 8). Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що з моменту пред`явлення Банком позову 14 лютого 2017 року правовідношення між сторонами припинилися, а як наслідок і відсутні підстави для нарахування будь-яких коштів, а тому слід визнати припиненим правовідношення за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» з 14.02.2017 року. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно повинен видати позивачці довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за кредитним договором. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає законними та обґрунтованими. Відповідно до частини 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Суди першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання припиненими зобов`язання позивачки за кредитним договором, з огляду на таке. Доводи апеляційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, є необґрунтованими, оскільки у цій справі рішення суду боржником виконано. Наведені у апеляційній скарзі розрахунки заборгованості позивача за кредитним договором станом на 25.01.2018 року у розмірі 5 389,31 грн не беруться до уваги, оскільки рішенням Краматорського міського суду від 08.05.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволені частково та з ОСОБА_1 достроково була стягнута заборгованість за кредитом в сумі 2 593,29 грн. Вказане рішення банком не оскаржувало ся та набрало законної сили. Правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), встановлено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на які обґрунтовано посилався суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Таким чином, після звернення банку до суду із позовом дострокове стягнення всієї суми заборгованості у розмірі банк не має права нараховувати проценти за користування кредитом та пеню, оскільки строк дії договору закінчився. Щодо способу захисту порушеного права слід зазначити наступне. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц зробив такий правовий висновок: «Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.» Також Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц зазначив, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. (статті 11, 15 ЦК України). Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом, зокрема, шляхом припинення правовідношення. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Згідно частині 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частини 1, 3 ст. 12 ЦПК України). Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненим зобов`язання на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача. Позивач довела належними та допустимими доказами виконання своїх кредитних зобов`язань, проведене належним чином, про що свідчать квитанції про сплату боргу та судового збору на користь банку за рішенням суду, що є добровільним, фактичним і повним виконанням цього рішенням. Відповідач не надав доказів наявності невиконаних зобов`язань, що випливають за кредитним договором від 28.01.2016 року та не спростував тієї обставини, що виконання боржником зобов`язання було прийняте банком як належне. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц (провадження № 61-8253св18) зроблено висновок по застосуванню статті 527 ЦК України та вказано, що «кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, посилаючись на правові висновки, яких дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц, постановою від 30 жовтня 2019 року прийняв рішення про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором (справа № 320/2852/17-ц, провадження № 61-32696св18). Разом із тим, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Рішення суду про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за договором б/н від 26.01.2016 року є похідною вимогою від вимоги про визнання правовідносин припиненими. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке не підлягає скасуванню. Наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.Б. Азевич Судді: І.В. Кішкіна О.В. Халаджи Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року. Суддя-доповідач В.Б. Азевич