Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1785/19

Справа № 130/1785/19 Провадження № 22-ц/801/1765/2020 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В.М Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 10 листопада 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача), суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В. з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2020 року, постановлену суддею Верніком В.М., повний текст якої складено 31 липня 2020 року у справі №130/1785/19 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (відповідачі) про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії, встановив: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2020 року дії позивача ОСОБА_1 щодо подання завідомо безпідставного позову про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії до відповідачів Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області було визнано зловживанням процесуальними правами, а позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, визнати відповідачів сторонами по даній справі, а саму справу направити для розгляду в суд першої інстанції для надання оцінки діям даних співвідповідачів. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд дійшов до необґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 й порушив її право на судовий захист. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та адвокат Ткаченко Т.М. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити. ОСОБА_5 апеляційному суду пояснив, що вимоги позивачки ОСОБА_1 ґрунтувалися на тих обставинах, що дії по перешкоджанню їй в користуванні земельною ділянкою вчинені на земельній ділянці, що належить Леляцькій сільській раді, правонаступником якої в спірних правовідносинах є Жмеринська міська рада, а тому вони не погоджуються з висновками суду першої інстанції про безпідставність позову. Представник позивача - адвокат Ткаченко Т.М. звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував свого висновку про те, що пред`явлення ОСОБА_1 позову було завідомо безпідставним. Представник Жмеринської міської ради Вінницької області Казаков Г.Г. проти вимог апеляційної скарги заперечив. Просить залишити в силі ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ляляцька сільська рада Жмеринського району, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце її розгляду, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові. Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Звертаючись до суду із позовом позивач посилалася на порушення її права користування земельною ділянкою, щодо якої встановлено сервітут, з боку фізичних осіб. Пізніше вона клопотала про залучення до участі в справі в якості співвідповідачів Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, свої вимоги до яких обґрунтувала тим, що невжиття заходів реагування суб`єктами владних повноважень щодо дотримання вимог санітарних норм на земельній ділянці, в тому числі, яка перебуває у комунальній власності та невжиття відповідних заходів реагування є неприпустимим і таким, що порушує її цивільні права, як власника суміжної земельної ділянки. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції суд прийшов до висновку про зловживання процесуальними правами стороною позивача щодо безпідставного залучення до участі у даній справі в якості відповідачів Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області за відсутності жодних позовних вимог до цих юридичних осіб за заявленим предметом спору, тобто подання стосовно них завідомо безпідставного позову про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії, у зв`язку з чим позов в частині вимог до Жмеринської міської ради та Леляцької сільської ради підлягає залишенню без розгляду. Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як він зроблений передчасно, через неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, та з порушенням норм процесуального права. У пункті 3 частини другої статті 44 ЦПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України). Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Зловживання процесуальними правами учасників судових проваджень полягає у тому, що поведінка або дії такої особи за формою здійснюються в межах визначених законодавством правових рамок або приписів закону, але мета такої поведінки не спрямована на захист певного фактично порушеного права. Такі дії можна кваліфікувати як такі, що підривають засади правосуддя; зокрема справедливості, неупередженості та своєчасності розгляду справ та ефективного захисту прав і інтересів осіб. Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій тощо. Разом з тим, грань між дійсним наміром захистити свої права та зловживанням процесуальними правами дуже тонка, а тому суди повинні дуже ретельно з`ясовувати підстави звернення до суду з позовом, заявлення клопотання, подання заяви, наслідки такого звернення та мету, яку має намір особа досягти. У сенсі забезпечення доступу до правосуддя суди повинні протидіяти зловживанню процесуальними правами задля економії процесуального часу та забезпечення розгляду спорів осіб, які дійсно того потребують, оскільки зловживання процесуальними правами одних учасників спору або учасників інших спорів позбавляє інших учасників спору або учасників інших спорів на розгляд їх справи у розумні строки, а отже доступу до правосуддя. Протидія судом зловживанню процесуальними правами є формою процесуальної відповідальності сторони спору, та одним із засобів забезпечення верховенства права та доступу до правосуддя. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦПК України (частина третя стаття 16 ЦПК України). Крім того, тлумачення вказаних норм вказує на те, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові. В заяві про залучення до участі в справі в якості співвідповідачів Жмеринської міської ради та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області ОСОБА_1 пояснила необхідність їх залучення до участі у справі невжиттям ними заходів, спрямованих на приведення належних їм земельних ділянок в належний санітарний стан і одночасно усунення порушення її права використання земельної ділянки. На підтвердження обґрунтованості зазначених вимог позивач посилалася на рішення судів адміністративної юрисдикції, якими було визнано протиправною відповідну бездіяльність сільської ради. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбачене процесуальним законодавством, а тому для задоволення вимог про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та зобов`язання вчинити певні дії позивачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом саме до Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, чи були такі дії умисними та чим це підтверджується. Залишення без розгляду позовної заяви без встановлення зазначених обставин є порушенням права на звернення до суду, що є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 367, 368, 379, 382 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2020 року скасувати, а цивільну справу в частині вимог до Жмеринської міської ради Вінницької області та Леляцької сільської ради Жмеринського району Вінницької області направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин