Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/102/19

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року № 9901/102/19 (провадження № 11-62заі20) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 доВищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій, скасування рішення й зобов`язання вчинити дії Короткий виклад історії справи У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС і Громадської ради міжнародних експертів (далі - ГРМЕ), у якому просила: - визнати протиправними дії ВККС та ГРМЕ, вчинені в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, оголошеного 2 серпня 2018 року, стосовно неї як кандидата; - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС та ГРМЕ, ухвалене за результатами спеціального спільного засідання від 23 січня 2019 року; - визнати її такою, що продовжує участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду; - зобов`язати ВККС завершити кваліфікаційне оцінювання її як кандидата на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду. У подальшому представник позивачки подав уточнення позовних вимог, у яких деталізував позовну вимогу про визнання протиправними дій ВККС та ГРМЕ, вчинених у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, оголошеного 2 серпня 2018 року, стосовно позивачки як кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду, а саме щодо: передання копії її досьє з ВККС до ГРМЕ 13 грудня 2018 року; дослідження її відповідності критерію професійної етики під час спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ від 23 січня 2019 року; встановлення її відповідності критерію доброчесності в контексті дослідження критерію професійної компетенції в межах спеціального спільного засідання від 23 січня 2019 року; дослідження постановлених нею судових рішень у межах спеціального спільного засідання від 23 січня 2019 року. На обґрунтування позову ОСОБА_1 указала на пропуск строку для скликання спеціального спільного засідання Комісії та ГРМЕ, перевищення ГРМЕ наданих їй повноважень під час ініціювання розгляду на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ не передбаченого частиною четвертою статті 8 Закону України від 7 червня 2018 року № 2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2447-VIII) питання дотримання позивачкою правил професійної етики, а також під час надання оцінки постановленій позивачкою як слідчим суддею ухвалі. Також ОСОБА_1 послалася на упередженість ГРМЕ та на перевищення ВККС своїх повноважень під час незаконної, на її думку, передачі ГРМЕ копій досьє кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати цього суду. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Рішенням ВККС від 2 серпня 2018 року № 186/зп-18 оголошено конкурс на зайняття 39 вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, з яких 27 посад суддів - до Вищого антикорупційного суду, 12 посад суддів - до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. ОСОБА_1 21 серпня 2018 року звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду та проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 2447-VIII, тобто має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років. ВККС рішенням від 26 жовтня 2018 року № 269/вс-18 допустила позивачку до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду. 13 грудня 2018 року ВККС передала ГРМЕ копії досьє 153 кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати цього ж суду, зокрема й копію досьє ОСОБА_1 , яка 4 грудня 2018 року надала згоду ГРМЕ на повний і безпосередній доступ до матеріалів її досьє для обробки, перевірки та використання для мети діяльності ГРМЕ всієї інформації, яка міститься в досьє, зокрема інформації з обмеженим доступом та інформації, що містить персональні дані. Рішенням Комісії від 27 грудня 2018 року № 325/зп-18 затверджено рейтингові результати складеного 12 та 14 листопада 2018 року іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у межах процедури конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, згідно з якими ОСОБА_1 набрала 175 балів, а відтак була допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Цим рішенням також ухвалено оприлюднити на офіційному вебсайті ВККС інформацію про результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит». Під час другого етапу конкурсу за результатами засідання від 11 січня 2019 року ГРМЕ ініціювала скликання спеціального спільного засідання з ВККС стосовно питання відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, шляхом подання до ВККС відповідного повідомлення, що містить, зокрема, інформаційну записку щодо кандидата, у якій наведено обставини, що викликали у ГРМЕ обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критеріям, передбаченим згаданою нормою. В інформаційній записці ГРМЕ вказала, що кандидат, перебуваючи на посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва, у 2017 році на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Facebook двічі розміщувала посилання на статті (з власними додатковими коментарями), які стосуються поточного розгляду кримінального провадження, у якому вона під час досудового розслідування брала участь як слідчий суддя. Зокрема, у статтях містилася критика ролі Національного антикорупційного бюро України у підготовці відповідної справи до суду, а також критика концепції створення антикорупційного суду з огляду на згадане кримінальне провадження. Вказаними діями ОСОБА_1 , на думку ГРМЕ, порушила етику судді, зокрема приписи статті 20 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, що підриває авторитет правосуддя. 23 січня 2019 року на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ, скликаному за ініціативою останньої, в межах розгляду питання відповідності позивачки критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, за результатами дослідження інформаційної записки ГРМЕ, усних та письмових пояснень позивачки, інших обставин, обговорених під час засідання, у членів ВККС та ГРМЕ залишилися обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата вказаним критеріям, у зв`язку із чим прийнято оскаржуване рішення № 80/вс-19, яким, зокрема, визнано її такою, що припинила участь у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду. При цьому оскаржуване рішення мотивовано порушенням кандидатом суддівської етики із визначених вище підстав, а також обґрунтованими сумнівами членів ВККС та ГРМЕ щодо наявності у кандидата практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, з огляду на постановлення нею як слідчим суддею Солом`янського районного суду міста Києва без участі сторін незаконної ухвали від 23 січня 2017 року у справі № 760/21950/16-к про виправлення описки, якою фактично було змінено зміст раніше постановленої нею ухвали (звуження сфери її дії). Не погодившись із діями ВККС та ГРМЕ, вчиненими в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду стосовно позивачки як кандидата, та рішенням спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ від 23 січня 2019 року № 80/вс-19, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 1 березня 2019 року відкрив провадження в адміністративній справі, відмовивши у залученні до участі у справі ГРМЕ як другого відповідача, оскільки саме на ВККС як державний орган суддівського врядування покладено повноваження щодо організації та проведення кваліфікаційного оцінювання для визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (в тому числі у спеціалізованому Вищому антикорупційному суді) за визначеними законом критеріями в особливому порядку, а ГРМЕ утворюється Комісією як допоміжний орган, який діє у її складі з метою сприяння виконанню певних завдань у межах проведення кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Рішенням від 18 грудня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції зауважив, що ініціювання ГРМЕ спеціального спільного засідання щодо розгляду питання відповідності кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критерію суддівської етики не передбачено частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII. Однак за загальним правилом розгляд питання відповідності кандидата на посаду судді критерію професійної етики оцінюється під час співбесіди на засіданні ВККС у складі, визначеному її рішенням про проведення кваліфікаційного оцінювання, яка відбувається шляхом опитування судді доповідачем і членами ВККС та надання суддею відповідей і пояснень (підпункт 10.6 пункту 10 глави 3 розділу ІІ та пункт 20 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16). Водночас розгляд на спеціальному спільному засіданні, яке відбулося 23 січня 2019 року, питання відповідності позивачки критерію наявності практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, передбачено частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, а відтак здійснено в межах повноважень ГРМЕ. На думку суду першої інстанції, той факт, що питання відповідності позивачки критерію наявності практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, виникло лише під час спеціального спільного засідання ГРМЕ і ВККС та не було зазначено в інформаційній записці члена ГРМЕ щодо кандидата, є процесуальним порушенням, яке не вплинуло на законність прийнятого рішення, враховуючи, що ГРМЕ діяла в межах своїх повноважень та, відповідно, з дотриманням принципу ultra virus. При цьому ОСОБА_1 під час спеціального спільного засідання було надано час на підготовку до вказаного питання, чим дотримано принцип змагальності процесу, про що свідчить відеозапис засідання та її письмові пояснення з додатками. Крім цього, сам факт прийняття оскаржуваного рішення свідчить про згоду щонайменше половини членів ГРМЕ із прийнятим рішенням. Відтак відповідач мав законні підстави та достатні докази для прийняття на основі особистого переконання рішення щодо невідповідності позивачки критерію доброчесності в межах конкурсу до Вищого антикорупційного суду. Суд також звернув увагу, що повноваження спеціально створеного відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 2447-VIII органу (ВККС за участю ГРМЕ) щодо вирішення питання відповідності кандидата критеріям доброчесності є дискреційними, здійснюються за особистим переконанням членів ВККС і ГРМЕ та знаходяться в межах їх виключної компетенції. Відповідно такі обставини не можуть бути предметом перевірки судом, оскільки за Законом № 2447-VIII та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суд не наділений повноваженнями перевіряти відповідність кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям оцінювання, зокрема критеріям доброчесності, у тому числі й щодо наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. На думку скаржниці, на порушення вимог пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд, установивши, що скликання спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ відбулося з підстав, не передбачених частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, дійшов висновку про законність такого засідання. Скаржниця також зазначила, що помилковим є висновок суду про те, що дослідження судових рішень, ухвалених позивачкою, відбувалося в межах компетенції спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ, оскільки проведення такого засідання відбулося на підставі інформаційної записки ГРМЕ, яка стосувалася обставин, з`ясування яких не входить до компетенції ГРМЕ, інших підстав для проведення спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ в інформаційній записці вказано не було, а відтак позивачка не була обізнана з обставинами, які в подальшому фактично стали предметом обговорення на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ. До того ж поставлені під час спеціального спільного засідання питання щодо постановлених позивачкою судових рішень раніше озвучені не були, а для підготовки письмової відповіді їй було надано кілька годин, що з урахуванням необізнаності членів ГРМЕ з українським процесуальним законодавством було замало для підготовки відповідей. Тому в цьому випадку не може йтися про реальну участь особи в процесі ухвалення оскаржуваного рішення та, відповідно, дотримання відповідачем критерію, визначеного пунктом 9 частини другої статті 2 КАС. На переконання ОСОБА_1 , поза увагою суду першої інстанції залишилися її доводи про порушення ГРМЕ порядку доступу до судових рішень, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВККС та ГРМЕ. Оскільки ці судові рішення було постановлено в закритих судових засіданнях, то їх немає в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а зі змісту частини десятої статті 9 Закону № 2447-VIII убачається, що члени ГРМЕ мають доступ виключно до відкритих державних реєстрів. На думку скаржниці, ГРМЕ, висвітлюючи у відкритому засіданні під час трансляції в режимі реального часу інформацію з обмеженим доступом, порушила передбачений пунктом 4 частини дев`ятої статті 9 Закону № 2447-VIII обов`язок щодо захисту такої інформації й одночасно створила для позивачки умови обмеження можливостей надання пояснень з приводу обставин, які в подальшому стали підставою для рішення про припинення її участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Вищого антикорупційного суду. До того ж з витягу з протоколу спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ від 23 січня 2019 року № 20 убачається, що на порушення підпункту 4.11.9.1 пункту 4.11 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент), рішення про долучення додаткових матеріалів не ухвалювалося. Скаржниця також вважала помилковим твердження суду першої інстанції про те, що згода суб`єкта персональних даних має ключове значення для володільця чи розпорядника таких персональних даних як підстава для висновку про правомірність дій ВККС щодо передачі ГРМЕ досьє кандидата на посаду судді, оскільки норми статей 7, 10, 11, 14, 16 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» є загальними порівняно з нормами Закону № 1402-VIII,що встановлюють додаткові обмеження щодо персональних даних судді. Відповідно до вимог частини восьмої статті 85 Закону № 1402-VIII члени ГРМЕ не є особами, які мають повний доступ до досьє кандидата на посаду судді. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та прийняти нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю. Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року- без змін. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВККС є спеціальним колегіальним органом, який, зокрема, здійснює кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. На переконання Великої Палати Верховного Суду, за законами № 1402-VIIІ та № 2447-VII суд не наділений повноваженнями перевіряти відповідність кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям оцінювання, зокрема критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), у тому числі й щодо наявності у них знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду. Таким спеціальним органом є ВККС за участю ГРМЕ (частина четверта статті 8 Закону № 2447-VIII), а отже, їх повноваження щодо вирішення питання відповідності кандидата критерію доброчесності є дискреційними та знаходяться в межах їх виключної компетенції. За висновками Великої Палати Верховного Суду, до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду, крім загальних вимог, встановлених для суддів Законом № 1402-VIIІ, встановлено ще й додаткові спеціальні вимоги, які закріплені у статті 7 Закону № 2447-VIII, а також запроваджено особливий механізм перевірки їх відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), а саме щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, за допомогою залучення до цієї роботи спеціально утвореного органу - ГРМЕ. Встановлення відповідності кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критерію доброчесності є однією з обов`язкових умов для зайняття цієї посади, а органом, який сприяє ВККС в оцінюванні відповідності кандидата такому критерію, є ГРМЕ. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що рішення щодо відповідності кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду зазначеному вище критерію ухвалюється шляхом визначення результатів голосування членів ВККС і ГРМЕ за результатами спеціального спільного засідання, на якому відбувалось обговорення питання відповідності кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критеріям, зазначеним у частині четвертій статті 8 Закону № 2447-VIII. Формування результатів голосування здійснюється шляхом підрахунку голосів. Під час спільного засідання 23 січня 2019 року Комісією було з`ясовано, що ОСОБА_1 допустила порушення правил суддівської етики, зокрема приписів статті 20 Кодексу суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, а також було враховано сумніви ГРМЕ в доброчесності ОСОБА_1 та наявності у кандидата практичних навичок, необхідних для здійснення повноважень судді Вищого антикорупційного суду, які ґрунтувалися на тому, що остання як слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва постановила без участі сторін ухвалу від 23 січня 2017 року у справі № 760/21950/16-к про виправлення описки, якою фактично змінила зміст раніше постановленої нею ухвали (звуження сфери її дії). Пояснення позивачки на спростування зазначеного членами Комісії та ГРМЕ визнані непереконливими. При цьому рішення про те, що ОСОБА_1 відповідає критеріям, визначеним статтею 8 Закону № 2447-VIII, не набрало встановленої цією статтею кількості голосів, у зв`язку із чим і була припинена участь кандидата у конкурсі. Такі наслідки прямо передбачені частиною п`ятою статті 8 Закону № 2447-VIII. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначення доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду є вужчим, ніж поняття професійної (суддівської) етики, яке виходячи з аналізу частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIIІ включає в себе відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, близьких осіб задекларованим доходам; інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; а також дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики. Натомість критерій доброчесності відповідно до вказаної норми включає в себе лише відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. Вказане визначення доброчесності кореспондується з аналогічним визначенням доброчесності, зазначеним у частині четвертій статті 8 Закону № 2447-VIII (законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата його статусу), та не включає у себе дані щодо відповідності поведінки судді правилам професійної (суддівської) етики. Водночас до критеріїв, указаних у частині четвертій статті 8 Закону № 2447-VIII як спеціальній нормі права, що регулює встановлення відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям доброчесності, входить також наявність знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду. Таким чином, на переконання Великої Палати Верховного Суду, розгляд 23 січня 2019 року на спеціальному спільному засіданні ВККС і ГРМЕ питання відповідності позивачки критерію наявності практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, передбачено статтею 8 зазначеного Закону, відповідно, здійснено в межах передбачених законом повноважень ГРМЕ. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що оскільки постановлені позивачкою як слідчим суддею ухвали від 27 грудня 2016 року та 23 січня 2017 року стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення ВККС і ГРМЕ та стосувалися клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальному провадженні, з боку членів ГРМЕ не вбачається порушень щодо захисту інформації з обмеженим доступом під час спеціального спільного засідання, яке відбулося 23 січня 2019 року, тобто після звернення до виконання цих рішень. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про незаконність дій ВККС щодо передачі до ГРМЕ копій матеріалів досьє позивачки як кандидата на посаду судді, оскільки ГРМЕ діє як допоміжний орган ВККС для сприяння останній у встановленні для цілей кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям доброчесності, а тому надання доступу ГРМЕ до матеріалів досьє кандидатів на посаду судді не може свідчити про протиправність таких дій. В аспекті викладеного Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII, для скасування оскаржуваного рішення Комісії. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. З частини першої статті 2 КАС убачається, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. ОСОБА_1 брала участь у конкурсі на зайняття 39 вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, оголошеного рішенням ВККС від 2 серпня 2018 року № 186/зп-18 і за результатами складеного 12 та 14 листопада 2018 року іспиту була допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2447-VIII за ініціативою не менше трьох членів ГРМЕ питання відповідності будь-якого кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду критеріям, зазначеним у частині четвертій цієї статті, розглядається на спеціальному спільному засіданні ВККС та ГРМЕ. Аналогічні за змістом положення закріплені у підпункті 4.11.5 пункту 4.11 розділу IV Регламенту. Водночас частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII визначено мету утворення ГРМЕ як «сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні для цілей кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності), а саме щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду». Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду встановлено і підтверджено у рішенні Великої Палати Верховного Суду, що підставою для скликання спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ була інформаційна записка щодо ОСОБА_1 від 11 січня 2019 року, у якій ішлося виключно про порушення позивачкою правил суддівської етики. Суди у цій справі дійшли висновку, що визначення доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду є вужчим, ніж поняття професійної (суддівської) етики, а також зазначили про процедурні порушення. При цьому констатували, що такі порушення не можуть вважатися достатніми для скасування рішення від 23 січня 2019 року № 80/вс-19 щодо ОСОБА_1 . На нашу думку, визначення в інформаційній записці ГРМЕ інших підстав для проведення спеціального засідання, які не передбачені частиною четвертою статті 8 Закону № 2447-VIII, не може бути підставою для проведення такого спільного засідання ВККС та ГРМЕ. Крім того, слід зазначити, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Так, у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, та «Беєлер проти Італії», пункт 119). З огляду на викладені положення можна дійти висновку, що основоположним принципом виконання органом державної влади покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним з елементів якого, у свою чергу, є принцип правової визначеності, згідно з яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями, тобто обмеження будь-якого права повинне ґрунтуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. Вважаємо необхідним також наголосити, що згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). На наш погляд, Законом № 2447-VIII та Регламентом чітко визначено, за яких обставин слід скликати спеціальне засідання ВККС та ГРМЕ і яке саме рішення могла прийняти Комісія в разі надходження інформаційної записки ГРМЕ. Будь-яка особа, у тому числі ОСОБА_1 , у контексті принципу правової визначеності очікувала від Комісії беззаперечного дотримання Закону № 2447-VIII та Регламенту. ОСОБА_1 не була обізнана з іншими обставинами, які могли бути і фактично стали предметом обговорення на спільному засіданні ВККС та ГРМЕ. Тому, на наше переконання, встановивши, що скликання спеціального засідання ВККС та ГРМЕ відбулося з підстав, не передбачених законом, необхідно було застосувати положення частини другої статті 19 Конституції України та частини першої статті 2 КАС і ухвалити рішення у цій частині про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а суди, фактично констатувавши неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, помилково зазначили про «процедурні порушення», які вважали недостатніми для скасування рішення від 23 січня 2019 року № 80/вс-19 щодо позивачки. Крім того, оскаржуване рішення від 23 січня 2019 року № 80/вс-19 щодо ОСОБА_1 мотивовано сумнівами членів ВККС та ГРМЕ щодо наявності у кандидата практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, з огляду на постановлення нею як слідчим суддею Солом`янського районного суду міста Києва рішень. Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що відповідно частини другої статті 83 та частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII рівень знань у сфері права і наявність практичних навичок є складовими критерію професійної компетентності і оцінюються на підставі результатів складання анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання під час іспиту. Насамперед слід зазначити, що анонімне письмове тестування ОСОБА_1 складено на максимальний бал - 90, практичне завдання виконано на 85 балів із 120 можливих, а сукупно отримано 175 балів, що було найвищим з набраних будь-яким з кандидатів балів у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду. Тобто за зазначеними показниками рівень знань та практичних навичок позивачки був визначений найвищим серед усіх учасників. Водночас в основу оскаржуваного рішення ВККС та ГРМЕ від 23 січня 2019 року № 80/вс-19 щодо рівня знань у сфері права і наявності практичних навичок покладені дві ухвали, постановлені під головуванням ОСОБА_1 , які були предметом обговорення на спеціальному засіданні. На нашу думку, як закони № 1402-VIIІ та № 2447-VII, так і Регламент не свідчать про наявність у зазначеного органу повноважень здійснювати аналіз судових рішень кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду. Також необхідно звернути увагу на те, що зазначені судові рішення відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки розглядалися в закритих судових засіданнях. Водночас відповідно до частини десятої статті 9 Закону № 2447-VII члени ГРМЕ мають доступ виключно до відкритих державних реєстрів. Тому, на наше переконання, аналіз судових рішень, здійснений на спеціальному спільному засіданні, не може свідчити про об`єктивне відношення до позивачки під час проведення засідання 23 січня 2019 року та ухвалення рішення № 80/вс-19 щодо ОСОБА_1 у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: -визнати протиправними дії ВККС та ГРМЕ, вчинені стосовно ОСОБА_1 в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду, оголошеного 2 серпня 2018 року; -визнати протиправним і скасувати рішення ВККС та ГРМЕ № 80/вс-19, ухвалене щодо ОСОБА_1 за результатами спеціального спільного засідання від 23 січня 2019 року. Судді Великої Палати Верховного Суду О. Б. Прокопенко В.В. Британчук Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік