Постанова Київський апеляційний суд № 753/6394/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 02 листопада 2020 року місто Київ Справа № 753/6394/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Сержанюка А.С., секретар судового засідання: Малашевський О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балика Ігоря Миколайовича на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва, у складі судді Трусової Тамари Олександрівни, від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований 11 липня 1987 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1294. Між тим, з липня 2018 року сімейно-шлюбні відносини між ним та відповідачем повністю припинилися, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть та спільного побуту не мають. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року Дніпровський районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1294, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у цивільній справі №753/6394/19 (провадження №2/753/5177/19) залишено без задоволення. 07 лютого 2020 року адвокат Балик І.М., через незгоду із судовим рішенням, від імені ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив заочне рішення районного суду скасувати, а у задоволені позову відмовити. Вважає, що судове рішення ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що суд вважав встановленими, невідповідності висновків викладених у рішенні суду обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права. ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , подав свій відзив на апеляційну скаргу. Просив, рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, подав заяви про слухання справи без його участі. Сторону відповідача про дату, час і місце розгляду справи повідомлено належним чином, однак відповідач та її представник до суду не з`явилися. Крім того, від останнього втретє до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату після завершення карантину. Клопотання мотивовано тим, що Постановою Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 392 від 20 травня 2020 року карантин продовжено, а 14 жовтня 2020 року Кабінетом Міністрів України карантин знову було продовжено до 31 грудня 2020 року. Послався також на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року щодо продовження строків розгляду справи, апеляційного скарження, розгляду апеляційної скарги провадження на строк дії такого карантину. Між тим, дане клопотання, на думку колегії суддів, до задоволення не підлягає. Пунктом 2 Розділу I Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX від 18 червня 2020 року, який набрав чинності 17 липня 2020 року (далі - Закон 731-IX), пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином». У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. 20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року. Інших доводів щодо неможливості з`явитися в судове засідання у визначений судом час зумовлених обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином клопотання не містить. Разом з тим, відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, оскільки поважність причин неявки сторони відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, сторона реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів вважає, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України, ця неявка розгляду справи не перешкоджає. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За приписами п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставо. Оскільки скаржник обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, без належного її повідомлення про дату, час та місце засідання суду і доказів такого повідомлення матеріали справи не містять, апеляційну скаргу, на думку колегії суддів, належить задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції через порушення районним судом норм процесуального права, відповідно до положень п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, слід скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення. Щодо позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, то його, на думку колегії суддів, належить задовольнити і шлюб розірвати за такого. Зі справи вбачається, та її матеріалами підтверджено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 1987 року і неповнолітніх дітей не мають. За заявою позивача з липня 2018 року сімейно-шлюбні відносини між ним та відповідачем повністю припинилися, вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть та спільного побуту не мають. Крім того, протягом 2019 року в період з березня по листопад відповідач знаходилася на стаціонарному лікуванні за межами України, що нею не заперечувалося. Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до частини першої статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. У відповідності до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не протирічать моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За змістом ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Розглядаючи спір, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, враховуючи обставини справи та особисті взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, взявши до уваги, що шлюб суперечить інтересам позивача, всупереч твердженням апеляційної скарги, колегія суддів, дійшла висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання за ініціативою одного з подружжя. Оскільки з часу звернення ОСОБА_2 до суду з позовною заявою у березні 2019 року сторони не примирилися і матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження возз`єднання сім`ї та спільного проживання родини, посилання апелянта на не надання судом першої інстанції строку для примирення колегія суддів відхиляє. Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків суду теж не спростовують. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 268, 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балика Ігоря Миколайовича задовольнити частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити. Шлюб, зареєстрований 11 липня 1987 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1294, між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) розірвати. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, А.С. Сержанюк