Постанова Одеський апеляційний суд № 523/2685/19

Номер провадження: 22-ц/813/1581/21 Номер справи місцевого суду: 523/2685/19 Головуючий у першій інстанції Дєтков О. Я. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.01.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря - Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 15 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася з цим позовом до суду, посилаючись на те, що 15 жовтня 1982 року Арцизьким районним відділом РАЦС Одеської області за актовим записом №135 був зареєстрований шлюб з відповідачем, неповнолітніх дітей у подружжя не має. Ведення спільного господарства та шлюбні відносини фактично припинені з 2017 року, у зв`язку з чим просить розірвати шлюб. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Заочним рішенням Березівського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 жовтня 1982 року Арцизьким районним відділом РАЦС Одеської області за актовим записом №135, розірвано. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 грн.40 коп. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині встановлення судом факту часу припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства у 2017 році та винести нове рішення, у мотивувальній частині якого зазначити, що шлюбні відносини, ведення спільного господарства між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинено у 2019 році, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Порядок розгляду апеляційної скарги. В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Згідно частини 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Судом визначено дану справу як малозначну, а тому така справа відповідно до вищевказаних норм може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 25 січня 2021 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню, а справу необхідно передати за належною підсудністю. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Положеннями частини 4 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався на те, що сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства і не підтримують подружні відносини. Як слідує з письмових пояснень позивача, подальше сумісне життя з відповідачем є неможливим, через несумісність характерів та втрату взаєморозуміння щодо подальшої побудови сімейних відносин і спільного побуту, вважає що збереження шлюбу є неможливим. Детально проаналізувавши й оцінивши мотиви розлучення, повно і всебічно з`ясувавши фактичні взаємини сторін-подружжя, та, приймаючи до уваги, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а також те, що сторони тривалий час не проживають разом, суд дійшов висновку, що сімейний конфлікт між сторонами носить стійкий характер, їх шлюб розпався, причини, що спонукають позивачку наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам. Відповідно до положень ч. 2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Зі змісту ст.113 СК України випливає, якщо шлюб розривається судом і в судовому засіданні подружжя не ставить питання про прийняття дошлюбного прізвища, то в резолютивній частині рішення суду у відповідності до вимог ст.13 ЦПК України про це не зазначається. Відповідно до розяснень п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Однак колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Положення частини 9 статті 28 встановлюють, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). З матеріалів справи вбачається, що на момент подання позовної заяви останнім відомим місцем перебування відповідача ОСОБА_1 була адреса: АДРЕСА_1 . З відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований в АДРЕСА_2 ; з 17.04.2014р. знятий з обліку. В м. Одесі реєстрації не має (а.с. 14). Колегія суддів вважає, що при зверненні до Суворовського районного суду м. Одеси у 2019 року із зазначенням останнього відомого місця перебування відповідача ОСОБА_1 було вірно визначено територіальну підсудність. Колегія суддів звертає увагу, що з 03 травня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 90), що відноситься до територіальної підсудності Суворовського районного суду м. Одеси. Таким чином, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення порушив правила територіальної підсудності. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції, а справу необхідно направити до Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду по суті. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 378, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Березівського районного суду Одеської області від 25 жовтня 2019 року скасувати. Справу направити для розгляду по суті до Суворовського районного суду м. Одеси за територіальною підсудністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 25 січня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк