Постанова 4823 № 750/4900/20
від 09.11.2020 ·ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 листопада 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/4900/20 Головуючий у першій інстанції - Маслюк Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1270/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді - Бобрової І.О., суддів - Висоцької Н.В., Євстафіїва О.К. сторони справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судом першої інстанції заочного рішення - м. Чернігів, дата складання судом першої інстанції повного тексту заочного рішення -08.09.2020, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19.10.2015 в розмірі 12170,73 грн та 2102 грн судових витрат. Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 19.10.2015 та отримав кредитну картку із встановленим кредитним лімітом, який в подальшому збільшився до 7000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, де є відповідні запевнення відповідача щодо отримання документів у письмовому вигляді та ознайомлення з ними, а також з наказом про їх затвердження. Зобов`язання, встановлені договором, банк виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 20.04.2020 утворилась заборгованість в загальній сумі 12170,73 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі - 7226,35 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 3393,89 грн, заборгованості за відсотками, нарахованим на прострочений кредит згідно з ст. 625 - 494,74 грн та штрафів: 500 грн (фіксована частина), 555,75 грн (процентна складова). Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 19.10.2015 у розмірі 12170,73 грн та 1248,06 грн судових витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та штрафами, ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне дослідження доказів та обставин справи . Скаржник зазначає, що відповідно до підписаної анкети-заяви відповідач погодився з Умовами та правилами надання банком послуг, ознайомився з тарифами банку, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті та складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, отримав цей буклет та обізнаний щодо сукупної вартості кредиту. Підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитися зі всіма змінами умов та тарифів на сайті банку в мережі інтернет. На підставі вказаної заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 та видано кредитну карту з встановленим кредитним лімітом, що змінювався. Із виписки по рахунку, долученої позивачем до позовної заяви, прослідковується, що відповідач активував картку, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, частково сплачував заборгованість, отже фактично погодився з діючими на час такого користування Умовами та правилами, а також Тарифами банку, тому позивач має право на стягнення з нього заборгованості по відсоткам, у тому числі за ст. 625 ЦК України, та неустойці, які ними передбачені. Відповідач не звертався до банку для розірвання договору, а навпаки прийняв його умови та активно користувався наданими послугами. Суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи містяться надані банком витяг з Умов та правил, що діяли на момент підписання відповідачем анкети-заяви та копія наказу банку про затвердження вказаної редакції умов та правил, отже позивачем до суду надано саме ту редакцію Умов та Правил, до якої приєднався відповідач підписуючи анкету-заяву. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Крім того, судом першої інстанції не було розглянуте клопотання позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням, а саме веб-сайту АТ КБ «Приватбанк», на якому розміщені умови та правила надання банківських послуг, копія яких знаходиться в матеріалах справи, на підтвердження того, що банком надано до суду конкретну редакцію Умов та Правил, до якої приєднався відповідач при укладенні договору, у зв`язку з чим позивач просив апеляційний суд розглянути дане клопотання. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції знехтував принципами платності кредитного договору, проігнорував те, що важливою ознакою кредитної операції є те, що кредит надається за рахунок залучених грошових коштів. На думку позивача, оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог, прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин, без належної оцінки доказів по справі. Своїм правом на подачу відзиву відповідач не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення 7226,35 грн заборгованості за кредитом не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається. Судове рішення в частині, що оскаржується, вимогам ст.263 ЦПК України відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підписавши 19.10.2015 анкету-заяву, відповідач дійсно отримав від банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, користувався цими грошима, однак в повному обсязі їх не повернув, в результаті чого виникла заборгованість за кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів, суд виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов позичальник ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, розмірах і порядках нарахування. Згадані документи не підписані відповідачем, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 19.10.2015 шляхом підписання анкети-заяви. У анкеті-заяві, наданій позивачем, зазначені лише дані про особу позичальника, при цьому не зазначено банківського продукту, який надається позичальнику. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також суд першої інстанції не знайшов підстав про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в сумі 494 грн 74 коп. Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а також з огляду на приписи частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками з огляду на наступне. Судом встановлено, що 19.10.2015 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а. с. 32). У тексті вказаної заяви зазначено, що ОСОБА_1 погодився з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, примірник договору згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту банку www.privatbank.ua. Клієнт зобов`язується самостійно знайомитись зі змінами Умов і Тарифів на вказаному інтернет-сайті. Також він дає згоду на оформлення послуги накопичування «копилка» та погоджується з умовами надання такої послуги. Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку відбувся 14.04.2017 із початковим кредитним лімітом 500 грн. Після цього було неодноразово проведено операцію зі зміни кредитного ліміту (а. с. 30). Згідно з довідкою банку про видачу кредитних карток за кредитним договором № б/н між АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 , останньому видавалось 10 кредитних карток, термін дії останньої з яких - 09/23, тобто до кінця вересня 2023 року (а.с.31). З виписки за договором б/н, укладеним з відповідачем, станом на 23.04.2020 прослідковується, що відповідач активно користувався кредитними коштами, використовував їх у власних потребах, періодично погашав заборгованість (а.с. 20-29). Згідно з розрахунком, наданим банком до позовної заяви, за вказаним кредитним договором станом на 20.04.2020 утворилась заборгованість в загальній сумі 12170,73 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі - 7226,35 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 3393,89 грн, заборгованості за відсотками, нарахованим на прострочений кредит згідно ст. 625 - 494,74 грн та штрафів: 500 грн (фіксована частина), 555,75 грн (процентна складова) (а.с. 19 зворот). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань по поверненню коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість. При цьому, у підписаній ним анкеті-заяві не вказано будь-якої інформації щодо отримання банківської картки, кредитний ліміт, процентна ставка не зазначені, відсутні умови договору погодження сторонами умов відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив також, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими процентами, заборгованість за процентами (ст.625 ЦК України) і штрафи. В обґрунтовання права вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.10.2015, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені умови щодо кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 33) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 34-82) як невід`ємні частини спірного договору. Банк стверджував, що відповідач був ознайомлений з конкретною редакцією Умов, яка затверджена наказом від 01.09.2015 № СП-2015-6937142 (а.с. 83-84 копія), однак, даний наказ не може бути належним та допустимим доказом, оскільки вказані в ньому факти мали місце починаючи з 01.09.2015, тобто раніше моменту виникнення договірних відносин. За клопотанням АТ КБ «Приватбанк» про огляд доказів за їх місцезнаходженням, суд здійснив огляд та вибіркове фіксування змісту розділу 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms та доступні за наступним шляхом: «Архів договорів», перейти за посиланням «більше», обрати сторінку № 5, повний текст за посиланням «Повний договір (актуальний на 01.10.2015р.)», розділ 2.1.1 (ст. 289-314) повного договору. За вказаною електронною адресою на офіційному сайті банку на сторінках 289-314 дійсно знаходиться розділ 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг, копія яких додана банком до позовної заяви, однак, в них не міститься будь-якої додаткової інформації щодо предмету доказування по справі, їх затвердження або ознайомлення з ними відповідачем. Вони аналогічні паперовій копії, наданій банком, тому колегія суддів не бере їх до уваги з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні дані щодо того, які саме картки відповідач отримував, які саме тарифні плани діяли для цих карток. Позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що саме додані до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент підписання ним вказаної заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки, їх розмірів і порядку нарахування. Оцінюючи доводи позивача про те, що заява позичальника разом з цими Умовами та Правилами становить укладений між ними кредитний договір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дотримався правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). На думку колегії суддів, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, що діяли саме на час підписання анкети-заяви, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Вказане відповідає правовому висновку висловленому Верховним Судом 26.02.2020 при розгляді справи № 335/2109/18. Використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове повернення ним коштів не свідчить про те, що він знав і розумів, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків та штрафів, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати відсотків та інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути заборгованість за відсотками, нарахованим на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України. Позивачем зазначено, що боржник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, при цьому (згідно із довідкою на а.с. 31) йому надано кредит строком до останнього дня вересня 2023 року. В матеріалах справи відсутні жодні докази того, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову. Отже, подання позову 12.06.2020 (а.с. 93) розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України. Відповідно до розрахунку позивача (а.с. 19) проценти за користування кредитом, згідно із ст.625 ЦК України нараховані 01.02.2020 та 29.02.2020, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в частині стягнення процентів та відсутність підстав для їх задоволення. Враховуючи викладене вище, у задоволенні вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками - 3393,89 грн, заборгованості за відсотками, нарахованим на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК - 494,74 грн та штрафів: 500 грн (фіксована частина), 555,75 грн (процентна складова) судом першої інстанції відмовлено обґрунтовано. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України Судді Чернігівського апеляційного суду І.О. Боброва Н.В. Висоцька О.К. Євстафіїв Повний текст постанови складений 09.11.2020.