Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10500/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2020 р.Справа № 520/10500/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 року (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/10500/2020 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання дій протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження №61722153 з примусового виконання виконавчого напису №4991 від 30.03.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного НОКО Колейчик В.В. та про накладення арешту на кошти на рахунку позивача, звернення стягнення на які заборонено законом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 61722153 з примусового виконання виконавчого напису № 4991 від 30.03.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. та про накладення арешту на кошти на рахунку ОСОБА_1 , звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідач, не погодившись з таким рішенням звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Вважає, що відповідачем не порушено ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Дорошкевич Вірою Леонідівною 06.04.2020 відкрито виконавче провадження № 61722153 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. від 30.03.2020 № 4991 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Алекскредит" заборгованості в розмірі 17620,91 грн. В рамках вказаного виконавчого провадження також було винесено постанову від 06.04.2020 про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1762,09 грн., постанову від 06.04.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 300 грн, постанову від 06.04.2020 про арешт майна боржника, постанову від 06.04.2020 року про арешт коштів боржника, які містяться в банківських установах, зокрема, у АТ КБ "Приватбанк". ОСОБА_1 28.04.2020 звернулась до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. з заявою (отримано відповідачем 08.05.2020, згідно штампу вхідної кореспонденції) про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ "Приватбанк", оскільки такий відкрито для здійснення соціальних виплат та просила долучити відповідну підтверджуючу довідку банку. Відповідач у відповідь на заяву зазначив, що позивачем до заяви таку довідку не надано, відтак, вчинити названі дії можливо після надходження доказів того, що на відповідні кошти звернення стягнення заборонено законом. В подальшому в рамках виконавчого провадження № 61722153 відповідачем складено постанову від 08.07.2020 про визначення додаткових витрат виконавчого провадження - 700 грн. та постанову від 08.07.2020 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", якою припинено чинність арешту майна та скасовано інші заходи примусового виконання. Позивач, не погодившись з постановами відповідача про відкриття виконавчого провадження № 61722153 та про накладення арешту, звернувся до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних постанов. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ). Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону. Судовим розглядом встановлено, що приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. У виконавчому написі нотаріуса місцем реєстрації позивача зазначено адресу: АДРЕСА_1 , місцем проживання - АДРЕСА_2 . У спірних постановах зазначено адресу боржника - АДРЕСА_2 . Судовою колегією досліджені довідки Управління соціального захисту населення Адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про перебування позивача на соціальному обліку у періоді, починаючи з 01.03.2019 та копія паспорту позивача, які підтверджують, що місцем проживання, перебування боржника територіально є місто Харків. При цьому, зазначення стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження або у виконавчому документі адреси, яка документально не підтверджується, не може свідчити про наявність правових підстав для відкриття виконавчого провадження. Водночас, відповідачем не надано жодного доказу про зареєстроване місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 . Обставини щодо проживання за вказаною адресою, ОСОБА_1 заперечує. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття ВП № № 61722153, отже, таке відкрито протиправно та позов у відповідній частині є обґрунтованим. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що за приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видасться органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні. Колегія суддів вважає, що зазначення у виконавчому написі однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ. Відтак, на переконання суду, станом на день відкриття виконавчого провадження № 61722153 (06.04.2020) у відповідача, як у суб`єкта владних повноважень, не було достатніх підстав вважати, що боржник за виконавчим написом № 4991 від 30.03.2020 ОСОБА_1 проживає або перебуває у м. Києві за адресою: АДРЕСА_2 . Надані стягувачем документи не вказують на можливе місце фактичного проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві. Посилання апелянта на те, що законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, з огляду на наступне. Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV). Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV). Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа. Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника та фактичне місце реєстрації боржника відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округах, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна. Вказана у виконавчому написі № 4991 від 30.03.2020 та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може взагалі слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу. Отже, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, в заяві ТОВ «Алекскредит» про відкриття виконавчого провадження адреса місця перебування боржника (фактичного проживання) документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника. Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якої внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 61722153 від 06.04.2020 та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів. Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 61722153 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа, відкриття виконавчого провадження, яка має місце проживання у Харківській області. Щодо постанови відповідача про арешт коштів, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1, 4 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Підпунктом 1 ч. 4 ст. 59 зазначеного закону визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Перелік таких коштів визначено ч. 1 ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження", за якою: стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання. Під час апеляційного розгляду підтверджено, що рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "Приватбанк для здійснення соціальних виплат, що підтверджується довідкою банку від 08.04.2020. Згідно п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Оскільки в ході розгляду повністю доведено факт протиправності відкриття виконавчого провадження № 61722153, тому, прийнята в його межах постанова про арешт коштів, у тому числі, на рахунок, звернення стягнення на який заборонено законом, підлягає скасуванню. Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 року по справі № 520/10500/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич