Постанова 4851 № 520/16792/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 р. Справа № 520/16792/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 (суддя Сліденко А.В., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6) по справі № 520/16792/2020 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 /далі позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни /далі відповідач/, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про визнання протиправною та скасування постанови від 25.09.2020 р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП 63114002. Аргументуючи ці вимоги зазначив, що приватний виконавець виконавчого округу м. Києва не мав законних підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки боржник за виконавчим провадженням не мав на території міста Києва ані майна, ані роботи, ані місця проживання, ані місця перебування. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року вказаний адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни від 25.09.2020р. з приводу відкриття виконавчого провадження ВП №63114002. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни від 25.09.2020р. з приводу звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №63114002. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року у справі № 520/16792/2020, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення та пред`явлення виконавчого документу: за місцем реєстрації або за місцем проживання боржника. У заяві стягувача зазначено, що фактичним місцем проживання боржника ОСОБА_1 є місто Київ, тобто, у межах виконавчого округу м. Києва. При прийнятті виконавчого документа приватним виконавцем було перевірено виконавчий напис на відповідність положенням ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та не виявлено невідповідностей, в результаті чого такий документ прийнято до виконання. Зазначає, що відповідальність за вчинення виконавчого напису відповідно до вимог гл.16 розд. ІІ Порядку №296/5 несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 21.08.2020р. відносно заявника приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис за №19841 про стягнення загальної суми боргу у 52.629,59 грн. У тексті означеного виконавчого напису міститься одночасно дві адреси проживання боржника-громадянина: 1) АДРЕСА_1 та 2 ) АДРЕСА_2 . 22.09.2020р. стягувачем, ТОВ «Вердикт Капітал», до приватного виконавця були подані матеріали звернення, до складу яких входили, зокрема, заява про примусове виконання рішення та означений виконавчий напис. За цими матеріалами звернення 23.09.2020р. приватним виконавцем було видано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63114002; постанову про стягнення з боржника основної винагороди, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Не погоджуючись із відповідністю закону останньої з перелічених постанов, заявник ініціював даний спір. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність оскаржуваної постанови. Окрім цього, суд вважав доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку про скасування спірної постанови, визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни від 25.09.2020р. з приводу відкриття виконавчого провадження ВП №63114002. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (далі Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ). Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону. Судовим розглядом встановлено, що згідно даних Єдиного реєстру приватних виконавців ОСОБА_2 (посвідчення №0476 від 12.03.2020) є приватним виконавцем та здійснює повноваження на території виконавчого округу міста Києва. Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .Відомостей про зміну місця реєстрації паспорт не містить. Колегія суддів зауважує, що ані відповідачем приватним виконавцем, ані третьою особою кредитною установою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника АДРЕСА_2 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації боржника є : АДРЕСА_3 . з 15.05.2020 року і по даний час. Наведене свідчить про те, що приватний виконавець Малкова М.В., при відкритті виконавчого провадження, не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивачки. Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене твердження спростовується копією паспорту позивача. Надані стягувачем документи не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, виходячи з наступного. Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV). Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV). Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа. Враховуючи, що зазначені в оскаржуваній постанові місце проживання боржника (м. Київ ) та фактичне місце реєстрації боржника (Харківська область) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивачки у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України Про виконавче провадження та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна. Стосовно посилання відповідача на те, що у виконавчому написі № 19841 від 21.08.2020, вчиненому приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., чітко зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, а тому у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання, то суд апеляційної інстанції не бере такі доводи до уваги, оскільки факт проживання позивача за вказаною адресою не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Крім того, апелянт в скарзі вказує , що у виконавчому написі нотаріуса зазначено дві адреси : місце проживання боржника (м. Київ ) та фактичне місце реєстрації боржника (Харківська область). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять документів, які б об`єктивно підтверджувати адресу місця перебування позивача : АДРЕСА_4 . Вказана у виконавчому написі інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем. При цьому в документі визначена офіційна адреса реєстрації боржника. Таким чином, вказана у виконавчому написі та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу. Крім того, колегія суддів при вирішенні спірних правовідносин враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.01.2021 р. у справі № 160/12729/19, де суд зазначив, що з положень Закону № 1404-VIII вбачається, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі № 804/6996/17 від 08 квітня 2020 року. Також Верховний Суд зазначив, що за статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження", статтею 9, статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", пунктом 1 розділом ІІ Інструкції № 512/5 відповідач був наділений можливістю перевірити відомості, зокрема, про місцезнаходження боржника та був зобов`язаний при відкритті виконавчого провадження пересвідчитися у наявності своєї компетенції на примусове виконання рішення за місцем знаходження боржника, виходячи із його зазначення стягувачем у заяві. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зазначена третьою особою в заяві про відкриття виконавчого провадження адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника. Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 63114002 та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів. Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Харківській області . Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 25.06.2019р. у справі № 826/7969/16. На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова приватного виконавця Малкової М.В. про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17 та постанові від 09 грудня 2020 № 460/3537/20, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 у справі № 160/12729/19, мають перевагу у часі. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного суду від 25.01.2019р. у цивільній справі № 511/1342/17 є не обґрунтованим, оскільки це судове рішення не є постановою в розумінні ст. 242 КАС України. Крім того, колегія суддів вказує, що

позиція Верховного суду, що висловлена у даній ухвалі, стосується правовідносин у цивільній справі. У той час як даних спір виник у площині адміністративних правовідносин. Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Однак, приватним виконавцем ОСОБА_2 не доведено, що остання при відкритті виконавчого провадження діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VІІІ. Доводи відповідача, щодо правомірності відкриття виконавчого провадження з урахуванням вищенаведеного помилковими, відповідно помилкові доводи і щодо правомірності наступних виконавчих дій. Також, у зв`язку з тим, що судом визнається протиправною постанова про відкриття виконавчого провадження, протиправними є і постанови відповідача , які прийняті в подальшому у такому виконавчому провадженні. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 по справі № 520/16792/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий