Постанова Львівський апеляційний суд № 466/2298/14-ц

Справа № 466/2298/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І. Провадження № 22-ц/811/3303/19 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П. секретаря: Сеньків Х.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні вмісті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2019 року,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», з врахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на його користь майнову шкоду, завдану каліцтвом внаслідок пожежі, що сталась на АЗС №10, яка знаходиться по вул. Липинського, 54-а в м. Львові, у вигляді мінімальної заробітної плати з дня отримання ушкоджень та до досягнення ним пенсійного віку, що станом на 31 серпня 2018 року становить 133 625 грн., витрати, пов`язані з лікуванням та реабілітацією з врахуванням інфляції в сумі 105 931,64 грн., а всього - 239 556,64 грн., компенсацію за завдану моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 348 024,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 28 серпня 2012 року близько 02.30 год., будучи на АЗС №10 ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Липинського, 54-а з метою заправки автомобіля, несподівано біля оглядових ям резервуарів з бензином виникла пожежа. Намагаючись загасити пожежу, він отримав значні термічні опіки (75%), що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №8068. У результаті отриманих опіків він протягом трьох місяців перебував на безперервному стаціонарному лікуванні, і до сьогодні лікується амбулаторно, що потягло за собою значні матеріальні затрати. У результаті пошкоджень, яких зазнав під час гасіння пожежі, він став інвалідом 1 групи, що підтверджується посвідченням №2995312616 від 20 лютого 2013 року та позбавлений будь - якої можливості працювати. Крім того, зазначає, що відповідачем йому завдано також і моральну шкоду, оскільки в результаті опіків (75%), отриманих під час пожежі на АЗС №10, він став непрацездатним та таким, що потребує постійної сторонньої допомоги, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 АББ, №137266 від 30 листопада 2012 року, а тому неспроможним утримувати свою сім`ю, що складається з 4-х осіб: дружини ОСОБА_2 та двох малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Будь-яке матеріальне забезпечення його рідних було покладено виключно на нього, оскільки дружина не працює у зв`язку з необхідністю догляду за двома дітьми. Тому його стан став причиною надзвичайно важкого становища та психологічної напруги для його рідних, постійних непорозумінь між ними, що негативно впливає на його психічний стан. З наведених підстав просить стягнути з ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на його користь матеріальну шкоду, завдану каліцтвом у вигляді мінімальної заробітної плати з дня отримання ушкоджень та до досягнення ним пенсійного віку, що станом на 31 серпня 2018 року становить 133 625 грн., витрати, пов`язані з лікуванням та реабілітацією з врахуванням інфляції у розмірі 105 931,64 грн., а всього 239556,64 грн., а також моральну шкоду у розмірі 348 024,00 грн. та понесені судові витрати на правову допомогу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, отриману в результаті пожежі, що сталась на АЗС №10 по вул. Липинського, 54-а в м. Львові, завдану каліцтвом, у вигляді мінімальної заробітної плати з дня отримання ушкоджень та до досягнення ним пенсійного віку, що станом на 31 серпня 2018 року становить 133 625,00 грн. Стягнуто з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на користь ОСОБА_1 43 218,44 грн. витрат, пов`язаних з лікуванням та реабілітацією. Стягнуто з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на користь ОСОБА_1 348 024,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на користь ОСОБА_1 10 434,83 грн. у відшкодування витрат за проведення судової психологічної експертизи №22/К від 19 грудня 2018 року та 45 100,00 грн. у відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» інфляційних втрат відмовлено у зв`язку з їх безпідставністю. Стягнуто з приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» судовий збір в доход держави в розмірі 5 248,67 грн. Рішення суду оскаржило Приватне підприємство «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», вважає оскаржуванерішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що компетентними державними органами встановлено факт відсутності вини ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», його працівників чи службових осіб у пожежі, що мала місце 22.08.2012 року близько 03:00 год. на АЗС «ОККО», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Липинського,54-а. Крім того, внаслідок проведеного внутрішнього службового розслідування операторами АЗС були надані пояснення про спробу крадіжки нафтопродуктів з АЗС та повідомлено, що ОСОБА_1 приїхав на територію АЗС з метою неправомірного викочування нафтопродуктів з резервуарів з допомогою насосного обладнання. Зазначає, що ОСОБА_1 є колишнім працівником ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», будучи працівником на об`єкті підвищеної небезпеки, яким є АЗС, ОСОБА_1 був ознайомлений з вимогами правил протипожежної безпеки. Маючи істотний досвід роботи на посаді оператора АЗС, позивач в повній мірі володів інформацією щодо правил пожежної безпеки при зливі/викачуванні нафтопродуктів з резервуару АЗС, а тому його дії свідчать про свідоме нехтування елементарними правилами охорони праці та пожежної безпеки, що може свідчити про те, що ОСОБА_1 усвідомлював небезпечність своїх дій, передбачав і свідомо допускав настання небажаних для нього наслідків. Звертає увагу на те, що згідно висновку Дослідно-випробувальної лабораторії ГУ Держтехногенбезпеки у Львівській області від 23.08.2012 року щодо ймовірної причини пожежі, що сталася 22 серпня 2012 року на території АЗС №10 ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» по вул. Липинського,54-а в м. Львові, первинною причиною виникнення пожеж, які викликані утворенням і накопиченням зарядів статичної електрики, можуть бути порушення вимог правил, інструкцій, технологічних регламентів, якщо накопичення зарядів статичної електрики, утворення електричної іскри при розряді виникло в результаті невиконання вимог, передбачених цими документами. Особливу небезпеку являє виникнення іскор статичної електрики при різноманітних операціях при перекачці, перевозці світлих нафтопродуктів в резервуарах, цистернах. Апелянт вважає, що навіть якщо припустити, що твердження позивача про займання резервуару відповідають дійсності, відповідальність за свої дії щодо намагання загасити пожежу, будучи одягненим в легкозаймистий синтетичний просочений бензином одяг, підручними засобами, замість того щоб дочекатись приїзду рятувальної служби на безпечній відставній, несе сам ОСОБА_1 . При цьому, обсяг займання та потенційна небезпека не потребували його екстреного втручання, оскільки пожежа була короткотерміновою та не носила і не могла носити небезпеки для сторонніх осіб. Відтак, на думку апелянта, позивач сам своєю самостійною протиправною поведінкою сприяв настанню для нього негативних наслідків та усвідомлював значення своїх дій, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є необґрунтованими. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що саме на відповідача, ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», як на володільця джерела підвищеної небезпеки, незалежно від його вини, покладено обов`язок по відшкодуванню шкоди, без врахування вини потерпілого, а розрахунок сум, про стягнення яких звернувся позивач, відповідачем не спростований. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) зроблено такі висновки: «Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди. Згідно частини другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою. Відповідно до частини першої та другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою». Аналогічні правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 537/6956/14-ц (провадження № 61-43072св18) та від 05 серпня 2020 року у справі № 456/881/17 (провадження № 61-470св20). Як роз`яснено в пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Положення частини другої статті 1193 ЦК України передбачають, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18) Пунктом 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху. Як зазначено в статті 16 «Про об`єкти підвищеної небезпеки» шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об`єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб`єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об`єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб`єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Встановивши, що шкода позивачу завдана джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, як особа, яка здійснює діяльність щодо експлуатації об`єкта підвищеної небезпеки, повинен нести відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності вини. Постанова про закриття кримінального провадження № 42101215090000033 внесено до ЄРДР 05 грудня 2012 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення вказаних висновків суду не спростовує, адже не має преюдиційного значення для наявності (відсутності) підстав для цивільно-правової відповідальності, для настання якої немає правового значення наявність вини. Також, матеріалами цього кримінального провадження, а також кримінального провадження № 4201440090000089 внесеного до ЄРДС 14 червня 2014 року за заявою ПП «ОККО-Нафтопродукт» за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України не доведено в діях позивача грубої необережності, яка б сприяла виникненню або збільшенню шкоди, що виключає можливість застосування положень статті 1193 ЦК України до правовідносин у даній справі. Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для покладення відповідальності на відповідача, повністю спростовуються наведеними висновками суду першої інстанції, з якими погоджується суд апеляційної інстанції. Також колегія суддів враховує, що апеляційна скарга, окрім вказаних вище доводів, не містить мотивів незгоди з оскаржуваним рішенням суду в частині визначення розміру відшкодування, як матеріальної так і моральної шкоди, а також щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу. Відтак, з урахуванням положень частини першої статті 367 ЦПК України, враховуючи, що під час розгляду справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині визначення розміру шкоди та правильності розподілу судових витрат. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Постанова складена 05.11.2020 року. Головуючий: Шеремета Н.О. Судді: Крайник Н.П. Цяцяк Р.П.