Постанова Харківський апеляційний суд № 640/13084/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/13084/15-ц Головуючий суддя І інстанції Губська Я. В. Провадження № 22-ц/818/197/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів дарування П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Губської Я.В., по справі №640/13084/15-ц за позовом заступника прокурора м. Харкова в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Тарас Андрійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Полякова Маргарита Валентинівна про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В : У липні 2015 року заступник прокурора м. Харкова звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Т.А., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Полякова М.В. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на ті обставини, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи з дитинства та перебуває на лікуванні у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні м. О.Ф. Мальцева у зв`язку із застосовуванням до нього примусових заходів медичного характеру згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2008, в той же час опікуна або піклувальника не має. ОСОБА_2 не може самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження, у зв`язку з чим є підстави для представництва прокуратурою його інтересів в суді відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України. Також, зазначив, що у березні 2015 року прокуратурою м. Харкова за результатами розгляду звернення КП «Жилкомсервіс» щодо порушення житлових прав ОСОБА_2 розпочато кримінальне провадження № 42015220010000009 за ч. 3 ст. 190 КК України за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , досудове розслідування у якому здійснюється СВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19.05.1999 № 2-А-99-194029 ОСОБА_2 разом із своєю матір`ю ОСОБА_6 приватизував квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно, право власності на квартиру отримало 2 особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та знята з реєстраційного обліку. Після смерті матері ОСОБА_2 успадкував відповідно до ст. 1268 ЦК України належну їй на праві власності частку квартири, що підтверджується листом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори від 04.06.2011 за № 2108/01-16. Інших осіб, окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у квартирі не було зареєстровано, що підтверджується довідкою з місця проживання КП «Жилкомсервіс» від 13.02.2015 за №

455. Таким чином, ОСОБА_2 є єдиним власником спірної квартири, ринкова вартість якої згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01.07.2015 за № 4726 складає 430000 грн. У той же час відповідно до договору дарування від 05.08.2014 за № 3014 право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_3 (дарувальника) до ОСОБА_4 (обдаровуваного), а державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Т.А. прийнято рішення від 05.08.2014 за індексним номером 14941388, на підставі якого зроблено запис від 05.08.2014 за № 6576617 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 . При цьому в якості підтвердження первісного права власності на квартиру дарувальником ОСОБА_3 надано приватному нотаріусу свідоцтво про право власності на квартиру, яке має реквізити, аналогічні тим, що зазначені у свідоцтві про право власності, виданого на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , а саме: ту же дату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та реєстраційний номер «2-А-99-194029». Вказане свідчить про підроблення правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності від 19.05.1999, внаслідок чого сторонньою особою ОСОБА_3 незаконно відчужено належну ОСОБА_2 квартиру на користь ОСОБА_4 . Факт підроблення підтверджується висновком НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області від 28.05.2015 за №

232. У подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира відчужувалась ще декілька разів: - від ОСОБА_4 ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 06.08.2014 за № 628, право власності за ОСОБА_7 було зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Попрас Ю.В. за № 6585512 від 06.08.2014; - від ОСОБА_7 ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2014 за № 1374, право власності за ОСОБА_8 було зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Чижовою Н.А. за № 6924886 від 08.09.2014; - від ОСОБА_8 ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2015 за № 64, право власності за ОСОБА_5 зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Поляковою М.В. за № 8474601 від 23.01.2015. За даними, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру станом на 14.07.2015 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2015. На підставі викладеного, для поновлення порушених прав ОСОБА_2 , прокурор просив, уточнивши позовні вимоги: - визнати недійсним правочин, вчинений у формі договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05.08.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності, прийняте приватним нотаріусом ХМНО Гончаренком Т.А. 05.08.2014 за номером 14941388, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №6576617 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності, прийняте приватним нотаріусом ХМНО Поляковою М.В. 23.01.2015 за номером 18814353, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №8474601 про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; - витребувати на користь ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . (а. с. 77-83). Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2015 року позовні вимоги заступника прокурора м. Харкова, який діяв в інтересах ОСОБА_2 , було задоволено. Визнано недійсним правочин, вчинений у формі договору дарування квартири АДРЕСА_2 (згідно рішення ХМР №12/15 від 20.11.2015 року перейменовано на АДРЕСА_3 , укладений 05.08.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренком Т.А. 05.08.2014 за номером 14941388, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №6576617 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_2 (згідно рішення ХМР №12/15 від 20.11.2015 перейменовано на АДРЕСА_3 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляковою М.В. 23.01.2015 за номером 18814353, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №8474601 про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_2 (згідно рішення ХМР №12/15 від 20.11.2015 перейменовано на АДРЕСА_3 . Витребувано на користь ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 (згідно рішення ХМР №12/15 від 20.11.2015 перейменовано на АДРЕСА_3 . Стягнуто на користь держави з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 1218 грн. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_5 , просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що прокурор не мав повноважень подавати в інтересах ОСОБА_2 вказаний позов, оскільки останній не був визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, був повнолітнім. Вказала, що ОСОБА_5 придбав спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2015 № 64 у її власника ОСОБА_8 , який мав право відчужувати спірну квартиру, що підтверджують матеріали справи та заочне рішення суду, не спростовується учасниками справи, тому ст. 388 ЦК України неправильно застосована судом. Зазначила, що судом неправильно застосована і ст. 387 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, але відповідач ОСОБА_5 законно, та маючи відповідну правову підставу (договір купівлі-продажу від 23.01.2015 за р. № 64), отримав у власність спірну квартиру. Послалась на те, що суд безпідставно врахував при розгляді справи положення Узагальнень Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, оскільки вказаний документ не є джерелом права. Вважає, що вбачаються підстави для подання іншого позову ОСОБА_2 про стягнення шкоди, збитків до злочинців, в т.ч. до ОСОБА_3 , який з підробленим свідоцтвом про право власності (тобто усвідомлюючи що він не власник, діючи умисно) звернувся до приватного нотаріуса Гончаренко Т.А. для укладення договору дарування спірної квартири від 05.08.2014 (а. с. 10 том 1), також для подання позову до приватного нотаріуса ХМНО Гончаренко Т.А., який у порушення закону не перевірив чи зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 у відповідних державних реєстрах та у КП «Харківське міське БТІ». Вказала, що висновок НДЕКЦ є неналежним та недостатнім доказом встановлення факту підроблення правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності. Зауважила, що ОСОБА_5 не знав та не був повідомлений про існування та розгляд судом даної судової справи, про відкриття судом провадження по цій справі, та відповідно не знав про дату та час судових засідань по цій справі. Цей факт підтверджується крім матеріалів даної справи ще тим, що в первинному позові прокурора (зареєстрований судом 29.07.2015) та надалі в уточненому позові прокурора від 19.10.2015 адреса відповідача ОСОБА_5 була вказана невірно: « АДРЕСА_4 », а дійсна та фактична його адреса з 29.07.2015 була: « АДРЕСА_5 », про що є відмітка в паспорті ОСОБА_5 . Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Апелянт ОСОБА_1 28 жовтня 2020 року подала до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, призначеного на 29.10.2020, посилаючись на те, що вона перебуває на лікарняному, а також у зв`язку з карантином та посилання протиепідемічних заходів на території України і значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак додані до заяви копії документів не підтверджують, що заявниця хворіє, або що у неї є конкретні та істотні перешкоди з`явитися у судове засідання. З огляду на те, що вона не направила свого представника для участі у судовому засіданні та неодноразово вже подавала такі заяви, з урахуванням необхідності забезпечити апеляційний розгляд відповідно до ст. 2 ЦПК України впродовж розумного строку, таку процесуальну поведінку учасника справи колегія суддів розцінює, як зловживання процесуальним правом, спрямованим на безпідставне затягування апеляційного провадження, що відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її подальшому розгляду, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи з дитинства та перебуває на лікуванні у психіатричній лікарні у зв`язку із застосовуванням до нього примусових заходів медичного характеру згідно з постановою Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2008, в той же час опікуна або піклувальника не має. Вказане підтверджується листом Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» від 17.03.2015 за № 1.1/7-605 та наступними документами: листом УПФУ в Київському районі м. Харкова від 16.07.2008 та відповіддю Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева від 07.07.2015 за № 06-10/3321. Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Згідно з ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Отже, ОСОБА_2 не може самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження, у зв`язку з чим є підстави для представництва прокуратурою міста його інтересів в суді. Судом також встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 19.05.1999 № 2-А-99-194029 ОСОБА_2 разом із своєю матір`ю ОСОБА_6 приватизував квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 28). Відповідно, право власності на квартиру отримало 2 особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та знята з реєстраційного обліку. Після смерті матері ОСОБА_2 успадкував відповідно до ст. 1268 ЦК України належну їй на праві власності частку квартири, що підтверджується листом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори від 04.06.2011 за № 2108/01-16. Інших осіб, окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у квартирі не було зареєстровано, що підтверджується довідкою з місця проживання КП «Жилкомсервіс» від 13.02.2015 за № 455.(а. с. 27 об.) Таким чином, ОСОБА_2 є єдиним власником спірної квартири, ринкова вартість якої згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01.07.2015 за № 4726 складає 430000 грн. У той же час, органом досудового розслідування встановлено, що відповідно до договору дарування від 05.08.2014 за № 3014 право власності на квартиру перейшло від ОСОБА_3 (дарувальника) до ОСОБА_4 (обдаровуваного), а державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Т.А. прийнято рішення від 05.08.2014 за індексним номером 14941388, на підставі якого зроблено запис від 05.08.2014 за № 6576617 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 . При цьому, в якості підтвердження первісного права власності на квартиру дарувальником ОСОБА_3 надано приватному нотаріусу свідоцтво про право власності на квартиру, яке має реквізити, аналогічні тим, що зазначені у свідоцтві про право власності, виданого на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , а саме: ту же дату « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та реєстраційний номер «2-А-99-194029». (а.с. 11). Разом з цим, в матеріалах інвентаризаційної та приватизаційної справи, вилучених слідчим у КП «ХМБТІ», наявні оригінали заяви про приватизацію від 30.03.1999, довідки про склад сім`ї наймача ОСОБА_6 та її сина ОСОБА_2 , розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду від 19.05.1999 за № 33402, свідоцтва про власності на квартиру від 19.05.1999, якими підтверджується факт, що право власності на квартиру було оформлено під час приватизації саме на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Факт підроблення правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності від 19.05.1999 підтверджується висновком НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області від 28.05.2015 за № 232, проведеним під час розслідування кримінального провадження. (а. с. 33). Згідно з інформацією прокуратури м. Харкова, у березні 2015 року прокуратурою міста за результатами розгляду звернення КП «Жилкомсервіс» щодо порушення житлових прав ОСОБА_2 розпочато кримінальне провадження № 42015220010000009 за ч. 3 ст. 190 КК України за фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , досудове розслідування у якому здійснюється СВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області. На теперішній час особи, причетні до правопорушення не встановлені, місцезнаходження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не встановлено, підозра нікому не пред`явлена. У подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира відчужувалась ще декілька разів: - від ОСОБА_4 ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 06.08.2014 за № 628, право власності за ОСОБА_7 було зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Попрас Ю.В. за № 6585512 від 06.08.2014; - від ОСОБА_7 ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2014 за № 1374, право власності за ОСОБА_8 було зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Чижовою Н.А. за № 6924886 від 08.09.2014; - від ОСОБА_8 ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2015 за № 64, право власності за ОСОБА_5 зареєстровано приватним нотаріусом ХМНО Поляковою М.В. за № 8474601 від 23.01.2015. За даними, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру станом на 14.07.2015 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2015. Разом з цим, за інформацією Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» від 17.03.2015 № 1.1/7-605 за період перебування ОСОБА_2 у медичному закладі (починаючи з 15.05.2008) ні ОСОБА_2 особисто, ні будь-якою іншою особою в його інтересах жодних правочинів стосовно квартири не укладалось, згоди на їх вчинення не надавалось. Більше того, неодноразово на адресу виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради та до Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлялися заяви ОСОБА_2 щодо збереження його майна та реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 71 Житлового кодексу та ст. 25 Закону України «Про психіатричну допомогу», що свідчить про відсутність волевиявлення позивача як власника спірної квартири щодо здійснення правочинів з її відчуження. Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що квартира вибула з власності ОСОБА_2 неправомірно, поза його волею, оскільки у період відчуження квартири за договорами дарування від 05.08.2014 і 06.08.2014 та договорами купівлі-продажу від 08.09.2014 і 23.01.2015 він перебував на примусовому лікуванні у м. Дніпропетровськ, та ні особисто, ні через будь-яку іншу особу згоди на вчинення жодних правочинів стосовно спірної квартири не надавав, що підтверджується листом ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» від 17.03.2015 за № 1.1/7-605. Волевиявлення ОСОБА_2 як власника спірної квартири не було направлено на її відчуження, навпаки воно спрямоване на збереження житла та подальше проживання у ньому після закінчення строку застосування до нього примусових заходів медичного характеру, у зв`язку з чим є підстави, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння на користь позивача. Останнім набувачем квартири згідно договору купівлі-продажу від 23.01.2015 є ОСОБА_5 , право власності якого на спірне майно зареєстровано відповідно до рішення приватного нотаріуса ХМНО Полякової М.В. від 23.01.2015 за індексним номером 18814353, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за № 8474601 від 23.01.2015. Отже саме у ОСОБА_5 як теперішнього володільця необхідно витребувати квартиру у власність ОСОБА_2 . Суд вважав, що, враховуючи те, що запис № 8474601 від 23.01.2015 містить недостовірні відомості про наявність права власності на квартиру за ОСОБА_5 , яка за приписами ст.ст. 387-388 ЦК України йому не належить, та перешкоджає подальшій реалізації прав і законних інтересів ОСОБА_2 , рішення державного реєстратора приватного нотаріуса ХМНО Полякової М.В., на підставі якого зроблено цей запис, підлягає скасуванню за рішенням суду. З аналогічних підстав суд скасував рішення приватного нотаріуса ХМНО Гончаренка Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 14941388 від 05.08.2014, відповідно до якого зроблено запис за № 6576617 від 05.08.2014 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру на підставі спірного договору дарування від 05.08.2014, укладеного з ОСОБА_9 , який ніколи не був її власником, внаслідок чого квартира вперше незаконно вибула з володіння її дійсного власника ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками районного суду. Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного Кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а частиною 2 цієї статті передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного Кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч. 1 , ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Зміст правочину складають його істотні умови. Єдиною істотною умовою договору купівлі-продажу є умова щодо предмету. Умова щодо предмету спірного договору дарування від 05.08.2014 (у даному випадку квартира АДРЕСА_1 ) не додержана належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення дарувальнику, а саме: вищевказана квартира при передачі її від імені ОСОБА_3 (дарувальника) ОСОБА_4 (обдаровуваному) на праві власності ОСОБА_3 не належала, а дійсним власником спірної квартири, як на момент вчинення спірного договору дарування, так і на цей час є ОСОБА_2 . Відповідно до висновків, які викладені в узагальненнях Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача, тобто від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Першим правочином, за яким відчужено спірну квартиру, є договір дарування від 05.08.2014, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . За таких обставин вірним є висновок районного суду стосовно необхідно визнати недійсним саме перший правочин, який тягне за собою недійсність послідуючих. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача в тому числі у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. За правилом ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов`язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Правилом ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. З огляду на те, що перший правочин щодо дарування визнано недійсним наступні правочини також не мають юридичної сили, оскільки відчужувачі не мали права відчужувати спірне майно. Таким чином, відповідно до ст. 388 ЦПК України підлягає витребуванню від добросовісного набувача. Суд відхиляє посилання апелянта на те, що висновок НДЕКЦ є неналежним та недостатнім доказом встановлення факту підроблення правовстановлюючого документу свідоцтва про право власності, оскільки в порушення вимог ст. 81 ЦПК України нею не було надано доказів у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України на спростування вказаної обставини. Суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України належним чином оцінив наявні у справі докази, навів мотиви відхилення або врахування кожного доказу, доводами скарги не спростовуються висновки суду першої інстанції, які відповідають нормам матеріального і процесуального права. Згідно з ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що була чинною на час звернення прокурора до суду) прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Представництво інтересів позивача прокурором ґрунтується на вимогах закону з огляду на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи з дитинства та перебуває на лікуванні у психіатричній лікарні у зв`язку із застосовуванням до нього примусових заходів медичного характеру згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2008, в той же час опікуна або піклувальника не має. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на обрання неналежного способу захисту, оскільки предметом позову є саме відновлення майнових прав ОСОБА_2 та збереження за ним права на житло, що відповідає заявленому позову про визнання недійсним спірного договору та витребування майна. Безумовною підставою для скасування рішення районного суду є розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, що передбачено п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Апелянтом надано суду ксерокопію паспорту покійного ОСОБА_5 з якої вбачається, що він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (т. 2 а. с. 22 на звороті). Однак, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування вказаної норми, оскільки у матеріалах справи міститься поштове відправлення, адресоване ОСОБА_5 , яке було направлене судом за адресою: АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 91, 168-169). Зазначена адреса була повідомлена на запит суду ГУ ДМС України у Харківській області (т. 1 а. с. 44). Вказане свідчить, що неналежне повідомлення відбулось не з вини суду. Колегія суддів також зазначає, що, оскільки апеляційна скарга подана правонаступником учасника справи ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , то не можна вважати, що заява про неналежне повідомлення вчинена учасником справи. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги не знай1шли свого підтвердження, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2015 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.