Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7645/2020

Головуючий І інстанції: Горшкова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2020 р. Справа № 520/7645/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/7645/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 та сум індексації його грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017; - зобов`язати відповідача провести нарахування і виплату ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 у кількості 1188годин; - зобов`язати відповідача провести нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.7013 по 31.10.2017; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2017 року по день ухвалення рішення у справі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась в не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 сум індексації його грошового забезпечення з 07.11.2015 по 29.12.2017. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.12.2017. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у період з 08 серпня 1997 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. З 07 листопада 2015 року продовжив службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Наказом ГУНП в Харківській області від 29.12.2017 № 731 о/с позивач звільнений зі служби за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію». Як за період 07.11.2015 по 29.12.2017, так і при звільнення, заявник у складі грошового забезпечення не отримував платежів за службу у нічний час, що не заперечується учасниками справи. За період 07.11.2015 по 29.12.2017 заявник у складі грошового забезпечення отримував платежі по окладу за посадою, по окладу за спеціальне звання, по премії, по надбавці за стаж. Платежів за службу у нічний час заявник протягом цього періоду, а також при звільненні не отримував, що не заперечується учасниками справи. Відмовляючи в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час з 07.11.2015 по 29.12.2017 зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 у кількості 1188 годин, суд першої інстанції виходив з того, що довідка обліку несення служби в нічний час за вказаний вище період, як первинна облікова документація, в якій відображено використання робочого часу та отримання інформації про відпрацьований час для здійснення нарахування та подальшої виплати не складалась і не подавалась до УФЗБО ГУНП в Харківській області, а отже з боку останнього, як наслідок, відсутня бездіяльність в частині не нарахуванні та не виплаті доплати за службу в нічний час з 07.11.2015 по 29.12.2017. Також, відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по день ухвалення рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частинами першою та четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Частиною першою статті 59 Закону №580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 91 Закону №580-VIII визначено, що особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час. Відповідно до частини другої статті 91 Закону №580-VIII розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції. Згідно з частиною 1 статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина 2 статті 94 Закону №580-VIII). Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №988 визначено обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 3 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацом 1 пункту 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Положеннями статті 108 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Так, відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260 поліцейським, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні. Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00. Поліцейським, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в службовий час. Поліцейським добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі) та не включається в службовий час. Підставами для виконання службових обов`язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції. Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов. Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць. Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 07.11.2015 по 29.12.2017 проходив службу у Слобідському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Судовим розглядом встановлено, що довідки обліку несення ОСОБА_1 служби в нічний час за період з 11 листопада 2015 року до 29 грудня 2017 року за формою, визначеною у додатку 1 Порядку № 260, у відповідача відсутні. Разом з тим, факт залучення позивача до служби у нічний час підтверджено даними із довідки обліку несення служби в нічний час за період з 07.11.2017 року по грудень 2017 року (а.с.23-24). Відповідач не заперечує проти правильності обрахунку кількості годин за роботу в нічний час, єдиною підставою для відмови у задоволенні позову, зазначає про не надходження довідок обліку несення поліцейським служби в нічний час, проте такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджений факт несення позивачем служби в нічний час, а обов`язок виплачувати доплату за службу в нічний час встановлений пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 доплату позивачу за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 не здійснював. Натомість, звертаючись до суду позивач просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті доплати за службу в нічний час за період з 07.11.201 5 по 29.12.2017. Бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка. Проте вона може поєднуватися із вчиненням інших дій, наприклад, наданням відповіді про відмову, частковим або неналежним виконанням. Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. У той же час, судом встановлено, що відповідачем не було проведено доплату за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Фактично суд зв`язаний предметом заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Конституційного Суду України в рішенні №3-рп/20 від 30 січня 2003 року, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Конвенційний принцип "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Тому, з метою відновлення порушеного права позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017. З огляду на підтвердження виконання позивачем служби у нічний час протягом 1188 нічних змін за період з листопада 2015 року по грудень 2017 року (включно), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в зазначеній частині. Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по день ухвалення рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне. Із чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч. 6 ст. 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України. Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, із змісту роз`яснень, наведених у п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. На підставі аналізу наведених положень законодавства колегія суддів прийшла до висновку про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29.12.2017 по час вирішення вказаного спору. Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами. Висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 по справі № 520/7645/2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 , зобов`язання Головне управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування і ОСОБА_2 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 у кількості 1188 годин та стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2017 року по день ухвалення рішення у справі. Прийняти в цій частині нове рішення, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 29.12.2017 у кількості 1188 годин. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2017 року по день ухвалення рішення у справі. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко