Постанова Київський апеляційний суд № 753/9558/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/9558/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12494/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У червні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідачів на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 8 454,96 грн. за кредитним договором № б/н від 22 жовтня 2013 року та судові витрати (а.с. 1-5). Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 22 жовтня 2013 року та отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням умов кредитного договору, у позичальника станом на 10 листопада 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 8 454,96 грн., з яких: 7 741,92 грн. - тіло кредиту; 713,04 грн. - нарахована пеня. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла. Посилаючись на ст. 1268 ЦК України зазначив, що спадкоємці померлої мали право подати заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї у строк з 05 серпня 2017 року по 05 лютого 2018 року. У даному випадку спадкоємцями, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідачів, де адреса реєстрації у них зазначена: АДРЕСА_2 . Зазначав, що 21 листопада 2018 року банком було направлено претензію кредитора до Восьмої київської державної нотаріальної контори, а 14 грудня 2018 року була отримана відповідь. Вважає, що відповідачі прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкування обов`язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідачі не відмовлялися від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме 6 місяців від дня відкриття спадщини. Так, 30 вересня 2019 року до відповідачів було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред`явив вимоги, але відповідачі зобов`язання не виконали та заборгованість не погасили. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишено без задоволення (а.с. 69-71). Не погодившись з рішенням районного суду, 19 серпня 2020 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Сокуренко Н.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с. 73-98). На обґрунтування скарги зазначила, що ОСОБА_3 , користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердила укладення кредитного договору із банком на відповідних умовах. Вказувала, що позичальник не лише отримала кредитну картку за договором, а й зверталася за її пере випуском, чим визнала укладення кредитного договору та погодилася з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, погашення заборгованості. Спадкоємцями позичальника є відповідачі, які не відмовилися від прийняття спадщини, тому прийняли її, до складу якої входять кредитні зобов`язання у тому числі. Однак суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, факт спільного проживання відповідачів з позичальником на момент смерті не перевірив та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Тому вважає, що відмова у задоволенні позову є порушенням прав щодо стягнення з спадкоємців, які прийняли спадщину і правомірно користуються спадковим майном коштів, отриманих спадкодавцем в банку. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом встановлено, що 22 жовтня 2013 року ОСОБА_3 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 13). За змістом анкети-заяви ОСОБА_3 погодилася, що вищевказана анкета-заява, разом з Пам`яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. До анкети-заяви банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»(а.с. 15-31). До позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК» долучив розрахунки заборгованості за договором № б/н від 22 жовтня 2013 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_3 , за якими станом на 10 листопада 2019 року утворилася заборгованість у розмірі - 8 454,96 грн., з яких: 7 741,92 грн. - тіло кредиту; 713,04 грн. - нарахована пеня (а.с. 9-12). Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 05 серпня 2017 року складено відповідний актовий запис № 891 (а.с. 36). 05 листопада 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було направлено до Восьмої київської державної нотаріальної контори претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України (а.с. 42). У матеріалах справи міститься відповідь Восьмої київської державної нотаріальної контори від 23 листопада 2018 року, в якій зазначено, що інформацію по померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкова справа не заводилася (а.с. 43). Також до позову банк долучив копію паспортів померлої ОСОБА_3 та відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з яких вбачається, що зареєстрованим місцем їх проживання є: АДРЕСА_2 (а.с. 32-35). 11 вересня 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було направлено лист-претензію відповідачам з вимогою сплатити 8 454,96 грн. заборгованості (а.с. 44-45). До суду апеляційної інстанції Банк надав банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_3 за договором № б/н станом на 30 липня 2020 року, довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, які кредитні карти було видано позичальнику (а.с. 83-93). Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому колегія суддів не прийняла їх до уваги. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що, підписавши заяву-анкету від 22 жовтня 2013 року, боржник ОСОБА_3 за життя розуміла саме ці Умови та ознайомилася і погодилася з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису боржника (позичальника), тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач у позовній заяві не пред`явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_3 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 713,04 грн. - пені, нарахованої згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи і не містять підпису боржника (позичальника). Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 померла, про що 05 серпня 2017 року складено відповідний актовий запис № 891 (а.с. 36). У зв`язку з утворенням заборгованості за кредитним договором № б/н від 22 жовтня 2013 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вони проживали разом з позичальником на день смерті та прийняли спадщину, тому є її спадкоємцями. Відмовивши у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення. Колегія суддів погодилася з такими висновками суду виходячи з наступного. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18. Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак згідно з частиною 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною 6 статті 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів справи вбачається, що разом з позовною заявою позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати довідку про склад сім`ї та реєстрацію осіб за адресою: АДРЕСА_2 станом на день смерті позичальника, а також витребувати від Восьмої київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи померлої ОСОБА_3 (а.с. 6-7). Разом з тим, позивач сам надав до суду докази зареєстрованого місця проживання позичальника та відповідачів (копії паспортів), а також відповідь Восьмої київської державної нотаріальної контори від 23 листопада 2018 року № 1708/01-16 про те, що спадкова справа по померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилася (а.с. 42-45). Під час відкриття провадження у справі, суд першої інстанції витребував з органу реєстрації відомості щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів, тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта про не з`ясування цих обставин районним судом (а.с. 61) До суду не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності, обсягу та вартості спадкового майна, а також того, що відповідачі є єдиними спадкоємцями померлої ОСОБА_3 . Будь-яких клопотань з приводу цих обставин подана апеляційна скарга не містить. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачі мають родинні зв`язки із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і, відповідно, є спадкоємицями померлого позичальника. Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що до суду не надано жодних належних доказів постійного проживання відповідачів із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а тому сам по собі факт реєстрації за однією адресою не може бути визнаний достатньою підставою для задоволення заявлених вимог. Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, проживання будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого. Враховуючи вищезазначене, й недоведеність позивачем факту наявності та об`єму спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , у межах вартості якого спадкоємці останньої несуть відповідальність перед кредитором, колегія судів дійшла висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова