Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/2750/17

04.11.20 22-ц/812/1538/20 Справа №490/2750/17 Провадження № 22ц/812/1538/20 Головуючий у 1-й інстанції Гуденко О. А. Провадження №22ц/812/1562/20 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 4 листопада 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Лівінського І. В., Колосовського С. Ю., із секретарем: Цуркан І. І., за участю: представника позивача - Рябець Г. Я. , представника відповідачки - Мотельчук Ю. І. , відповідачки - Душейко О. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокатка Рябець Ганна Ярославівна, та ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокатка Мотельчук Юлія Ігорівна, на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Гуденко О. А. в залі суду у місті Миколаєві о 16 годині 4 хвилини зі складанням його повного тексту 20 липня 2020 року, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Олесі Михайлівни (далі - приватний нотаріус Душейко О.М.), треті особи - Департамент надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державний реєстратор прав на нерухоме майно Риженко О. С. (далі - державний реєстратор Департаменту адмінпослуг міськради), приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Тетяна Євгеніївна (далі- приватний нотаріус Біцюк Т. Є.), про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності у порядку спадкування, У С Т А Н О В И Л А: У березні 2017 року ОСОБА_4 , діючи через свого представника Рябець Г. Я. , звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Душейко О. М., державного реєстратора Департаменту адмінпослуг міськради, третя особа - ОСОБА_5 , де просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішення про реєстрацію прав власності за третьою особою на квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати таку державну реєстрацію. У квітні 2017 року подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, які пред`явив до приватного нотаріуса Душейко О. М., державного реєстратора Департаменту адмінпослуг міськради, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Біцюк Т. Є., у якій просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса при прийнятті рішення про реєстрацію прав власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати таку державну реєстрацію, а також визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з неможливістю отримати свідоцтво про право на спадщину та втрату оригіналу правовстановлюючого документу. В обґрунтування позову посилався на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і статті 328, 392 ЦК України. Вказував, що є єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину за заповітом та отримав свідоцтво про право на спадщину у виді грошових коштів, після смерті свого брата ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Але отримати свідоцтво про право на спадщину у виді квартири не може, у зв`язку з її незаконним переоформленням ОСОБА_5 та відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу. За зверненням позивача Центральним районним судом міста Миколаєва ухвалене рішення від 27 грудня 2016 року, яким на його користь з володіння ОСОБА_5 витребувана спірна квартира, та скасована державна реєстрація права власності на неї, здійснена приватним нотаріусом Душейко О. М.. Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині витребування майна залишено без змін, а в частині скасування державної реєстрації скасовано та ухвалене нове про відмову у задоволенні таких вимог, у зв`язку з участю приватного нотаріуса у справі в якості третьої особи, а не відповідача. На підставі зазначених рішень судів він, діючи через свого представника, декілька разів звертався до державного реєстратора та приватного нотаріуса з метою повернути реєстрацію належної спадкодавцю та отриманої ним у спадок, як спадкоємцем, квартири АДРЕСА_1 , або зареєструвати право власності на неї за собою, але йому в здійснені таких реєстраційних та нотаріальних дій відмовлено. Посилаючись на такі обставини, позивач зазначав про можливість захисту своїх порушених прав виключно у судовому порядку. Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2017 року за поданим позовом у збільшеному та уточненому виді відкрито позовне провадження, а справа призначена у попереднє судове засідання. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 квітня 2017 року задоволена заява ОСОБА_4 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . 13 червня 2017 року ОСОБА_4 подана заява про уточнення вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса Душейко О. М., ОСОБА_5, треті особи - державний реєстратор Департаменту адмінпослуг міськради, приватний нотаріус Біцюк Т. Є., у якій позивач остаточно просив скасувати державну реєстрації прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на спірну квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу та відмовою приватного нотаріуса видати відповідне свідоцтво. Ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва від 4 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року за клопотаннями представників сторін провадження у справі зупинено на час розгляду касаційною інстанцією справи про витребування майна та поновлено, після ухвалення ВС постанови від 17 квітня 2019 року. У жовтні 2019 року представником позивача надано попередній розрахунок судових витрат, в тому числі витрат на правову допомогу. Письмових заперечень та відзивів з приводу підстав та предмету позову відповідачами та третіми особами суду не надано, окрім заперечень представника відповідача ОСОБА_5 - адвокатки Мотельчук Ю. І. щодо підстав надання та попереднього розрахунку судових витрат представником позивача, та підстав юрисдикції спору. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 липня 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалено про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , проведену приватним нотаріусом Душейко О. М.. Розподілені судові витрати та витрати на правову допомогу. У задоволенні вимог про визнання права власності на квартиру відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на зміни, що відбулися у сфері державної реєстрації речових прав, є підстави для застосування до даних правовідносин статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинна на момент їх виникнення, та сприяє поновленню порушених прав позивача. Підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру немає, так як вимог за статтею 392 ЦК України ним не заявлено, а вимоги у порядку спадкування ним заявлені до неналежних відповідачів, що не позбавляє позивача ще раз звернутися до суду із відповідним позовом до належних відповідачів. Не погодившись з таким рішенням суду в частині відмови у задоволені вимог про визнання права власності, представник позивача Рябець Г. Я. подала в його інтересах апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду в частині відмови та ухвалити нове, яким задовольнити ці вимоги позивача. В іншій частині судове рішення залишити без змін. На обґрунтування доводів скарги зазначила, що за наявності рішень судів у справі про витребування майна, які набрали законної сили, у суду не було підстав для відмови у визнанні за позивачем права власності на квартиру, як спадкове майно, оскільки скасування державної реєстрації вимагає одночасного визнання речових прав за позивачем. Інші спадкоємці відсутні, а тому позовні вимоги пред`явлені до належних відповідачів. Одночасно не погодившись з рішення суду в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації прав власності, представником ОСОБА_5 - адвокаткою Мотельчук Ю. І. подана апеляційна скарга, у якій вона просить в цій частині рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих вимог. На її думку суд не мав права на застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у тій редакції, що втратила чинність, внаслідок чого скасування державної реєстрації речових прав, що була здійснена державним реєстратором на підставі відповідних документів на час вчинення таких дій, заборонена. Також звертає увагу суду, що позивачем при пред`явленні вимог про скасування державної реєстрації прав за ОСОБА_5 , не ставиться одночасно питання про припинення її речових прав на спірну квартиру, що виключає можливість задоволення таких вимог. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивача вважала її доводи необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача, що подана в його інтересах представником, підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача, яка подана в її інтересах представником, підлягає залишенню без задоволенню із наступних підстав. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 грудня 2016 року, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2017 року та постановою Касаційного цивільного суду ВС від 17 квітня 2019 року (а.с.6-13, 155-162) встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 6 червня 1997 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 . За життя ОСОБА_6 склав заповіт від 6 травня 2010 року, за яким заповів усе майно, що належатиме йому на день смерті та на яке за законом він матиме право, позивачу ОСОБА_4 ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_4 є рідними братами по материнській лінії, а відповідач ОСОБА_5 - їх двоюрідною сестрою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, та після його смерті у передбачений законом строк за прийняттям спадщини звернувся позивач ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом, та тітка померлого, яка є матір`ю відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_7 .. Постановами приватного нотаріуса Біцюк Т. Є. від 15 вересня 2016 року ОСОБА_7 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а позивачу ОСОБА_4 28 жовтня 2016 року видано свідоцтво на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_6 на грошові вклади з процентами. На квартиру АДРЕСА_3 свідоцтво не видавалося, так як вона не була включена до спадкової маси, у зв`язку з реєстрацією права власності за юридичною особою ТОВ «Підприємство нерухомість «Аль Вір». На підставі вищевказаних рішень судів за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «ПН «Аль Вір», ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Душейко О. М., ухвалено про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «ПН «Аль Вір» від 19 лютого 2016 року щодо передачі до статутного капіталу товариства належної на праві власності ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 , та витребувано спірну квартиру з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 .. У скасуванні державної реєстрації речового права на квартиру відмовлено у зв`язку з пред`явленням позивачем цієї вимоги до неналежного відповідача, так як приватний нотаріус Душейко О.М., як реєстратор, брала участь у справі як третя особа, а не як відповідач. За змістом частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тому, обґрунтовуючи позов про скасування державної реєстрації речового права, який пред`явлено до приватного нотаріуса Душейко О. М., як відповідача, позивач посилався на вищенаведені попередні висновки судів. За такого, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації, суд першої інстанції вірно виходив з того, що обставини щодо припинення речових прав ОСОБА_5 на спірну квартиру АДРЕСА_1 встановлені рішеннями судів, внаслідок чого у неї витребувано це майно, яке вибуло із володіння власника, яким був спадкодавець, мимо його волі, а положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до цих правовідносин повинні бути застосовані, як норми матеріального права, на час виникнення таких спірних відносин між сторонами. Отже, доводи представника відповідачки у змісті апеляційної скарги щодо відсутності підстав для скасування державної реєстрації внаслідок не припинення речового права ОСОБА_5 на спірну квартиру спростовується змістом рішень судів по цивільній справі щодо витребування майна, та не підлягають доказуванню у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України. Не є слушними і твердження про необхідність застосування до правовідносин, які виникли між сторонами редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинної на момент ухвалення судового рішення, що оскаржується, так як вони суперечать положенням, визначеним статтю 5 ЦК України щодо дій актів цивільного законодавства (норм матеріального права) у часі. Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому це рішення в частині задоволення вимог про скасування державної реєстрації, на думку колегії суддів, не підлягає скасуванню. За правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 і від 19 травня 2020 року у справі №12-135гс19 визначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстровано саме за відповідачем, а не за іншою особою. Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документи. Як слідує з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав відсутні дані про реєстрацію права за спадкодавцем ОСОБА_6 , так як на час її набуття Державного реєстру не існувало, а право власності набувачів реєструвалося у відповідності до статей 128, 153, частини 2 статті 227 ЦК УРСР, статті 15 Закону України «Про товарну біржі» і статті 49 Закону України «Про власність». Отже, речове право на спірну квартиру було зареєстровано у ММБТІ 21 липня 1997 року спадкодавцем за життя (а.с.36). В той же час, на момент витребування із володіння ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 колишній власник і спадкодавець помер, що не дає можливості здійснити відповідні реєстраційні дії державним реєстратором на підставі рішення суду про витребування майна з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_5 , або зареєструвати таке право власності за позивачем, на користь якого таке майно витребувано (а.с.16, 30, 61-62). За такого позивачу, на його звернення, відмовлено у вчиненні зазначених реєстраційних дій на підставі декількох рішень державних реєстраторів Департаменту адмінпослуг. Посилаючись саме на такі обставини, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як з підстав відсутності оригіналу правовстановлюючого документу у зв`язку з протиправними діями відповідача ОСОБА_5 (статті 328, 392 ЦК України), так і у зв`язку із прийняттям ним спадщини за заповітом, після смерті колишнього власника квартири та спадкодавця, у порядку спадкування (статті 1216, 1218 ЦК України). За роз`ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму ВС України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» визначено, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстровано за іншою особою. За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), та здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина 1 статті 1296 ЦК України). Тому право власності спадкоємця на спадкове майно може бути захищено в судовому порядку і у такий спосіб, як його визнання, в разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України), та за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає стаття 392 ЦК України. Належним відповідачем у таких справах є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. Якщо втрачено документ, то у справі може брати участь орган, який такий документ видає або реєструє права, в якості як відповідача, так і третьої особи. Отже, наявність підстав для визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України, не виключає одночасної наявності підстав для визнання права власності у порядку спадкування, при неможливості оформлення цих прав у відповідності до частини 1 статті 1296 ЦК України у нотаріальної конторі, у зв`язку з втратою оригіналу правовстановлюючого документу, та/або оспорювання і невизнання такого право іншою особою. За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що позивачем ОСОБА_4 , як єдиним спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво на один вид спадкового майна (грошові кошти), не може бути оформлене право власності у нотаріальному порядку на інший вид спадкового майна - квартиру АДРЕСА_1 , оскільки оригінал правовстановлюючого документу на квартиру втрачено не з його вини, а його речове право на це спадкове майно оспорюється іншою особою - ОСОБА_5 , яка вважає, що її речове право на квартиру не є припиненим. Відтак, позивачем пред`явлено вимоги до належного відповідача, яка хоча і не є спадкоємицею, після смерті спадкодавця, але оспорює право позивача на цей вид спадкового майна. Висновок суду першої інстанції щодо необхідності притягнення до участі у справі інших спадкоємців, як б прийняли спадщину, або представника територіальної громади суперечить матеріалам справи та нормам матеріального права, так як порушення права та інтересу у таких осіб немає, оскільки спадщина прийнята, та частково оформлена позивачем, а за такого, відумерлою визнана бути не може, як і частково оформлена на будь-яку іншу особу. Єдиною підставою для розгляду цього спору у судовому порядку є наявність реєстрації прав на іншу особу - ОСОБА_5 та відсутність оригіналу правовстановлюючого документу. За частиною 2 статті 2, частиною 2 статті 5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У відповідності до положень статей 12, 13 ЦПК України учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на свій розсуд, але суд повинен сприяти ним в реалізації прав, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову в частині визнання права власності зазначив, що позивач не визначився з предметом спору, а суд позбавлений можливості це зробити за нього, але не роз`яснив йому права та не з`ясував у який саме спосіб позивач прагне захистити свої права, одночасно зазначив про неналежність відповідачів, але наслідки, передбачені статтею 51 ЦПК України не роз`яснив. Таким чином суд першої інстанції підійшов формально до вирішення справи в цій частині, а тому відмовив з процесуальних підстав, внаслідок чого не дослідив в повному обсязі обставини справи, зміст позовних вимог та викладених у позові обставин справи, а тому невірно визначився з правовідносинами, які склалися між сторонами, не застосував ті норми матеріального права, які повинен був застосувати, і як наслідок необґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування. При цьому не врахував обставини щодо втрати оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру та не можливість його відновити, за відсутністю органу, що може видати дублікат такого документу, а також при наявності обставин із оспорювання речового права позивача відповідачкою ОСОБА_5 , про що її представником безпосередньо викладено у змісті поданої нею апеляційної скарги. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, з порушенням основних завдань та мети цивільного судочинства, а зроблені ним висновки є такими, що не відповідають обставинам справи. Тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а рішення суду в цій частині скасувати з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та ухвалити нове, яким ці вимоги задовольнити. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокатка Мотельчук Ю. І., залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якого діє адвокатка Рябець Г. Я., - задовольнити. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності скасувати, та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на квартиру - задовольнити. Визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський І. В. Лівінський