Постанова 4852 № 160/2635/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 жовтня 2020 рокум. Дніпросправа № 160/2635/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 ( суддя першої інстанції Юрков Е.О.) в адміністративній справі №160/2635/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Вікар Трейд" до Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: 06 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКАР ТРЕЙД" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 02.04.2020р., просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.02.2020 р. № 003890516, яким збільшено суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 49292,50 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 39434,00 грн., за штрафними санкціями 9858,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.02.2020 р. № 003890516 є протиправним, складеним без урахування фактичних обставин справи та таким, що підлягають скасуванню, оскільки прийнято на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки № 17696/04-36-05-16/36574296 від 20.12.2019 року. Вказує, що висновки перевірки про заниження податку на додану вартість на суму 39434,00 грн. по операціям з придбання товарів та послуг у контрагента ТОВ Продукт Груп, які ґрунтуються на нереальності правовідносин з вказаним контрагентом-постачальником, є невірним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Позивач зазначає, що всі господарські операції, які вчинялися між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент спірних правовідносин вказаний контрагент-постачальник мав необхідний обсяг правосуб`єктності та був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Також заперечує обізнаність щодо поведінки контрагента та будь-яку злагодженість дій, а чинним законодавством не передбачено обов`язок платника податку, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах. Вказує, що дефектність контрагента платника податків сама по собі не свідчить про поінформованість платника податків щодо протиправного характеру діяльності його контрагента або щодо дефектності самих господарських операцій, отже вона не є вичерпним доказом під час встановлення нереальності господарських операцій чи відсутності в ній ділової мети, яка за змістом положень ст. 14 Податкового кодексу України передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 позов задоволено в повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для його скасування. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Матеріалами справи встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКАР ТРЕЙД" зареєстровано 24.07.2009 року у встановленому законом порядку та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області. У період з 09.12.2019 року по 13.12.2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст..79 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 07.11.2019 року № 1173-п було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Продукт Групп (код ЄДРПОУ 41445134) за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року. За результатами перевірки 20.12.2019 року складено акт № 17696/04-36-05-16/3657429, у висновку якого зазначено про встановлення наступних порушень: 1) п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України - ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" занижено податок на прибуток за 2017 рік у сумі 35490 грн., 2) п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" занижено податок на додану вартість на загальну суму 39434,00 грн. (грудень 2017 року). На підставі акта перевірки № 17696/04-36-05-16/3657429 від 20.12.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 12.02.2020 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003890516, яким ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість на 49292,50 грн., в тому числі 39434,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 9858,50 грн. за штрафними санкціями. Вважаючи вищевказане податкове повідомлення рішення протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З наведених законодавчих положень випливає, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду. Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон України № 996-XIV) первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 Закону України №996, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне дослідити обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Продукт Групп. Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2017 року між ТОВ Продукт Групп в особі ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" (покупець) було укладено договір поставки товару № 1016, предметом якого є: постачання товару у кількості та в асортименті зазначених у рахунках-фактури. Асортимент товару визначається у видаткових накладних (п.2.1 договору). Умови поставки доставка до складу покупця (п. 3.1 договору). На виконання умов вказаного договору ТОВ Продукт Групп виписано рахунок-фактуру № 1611 від 16.11.2017 р. та № 2011 від 20.11.2017 р. ТОВ Продукт Групп на адресу позивача було поставлено товар шина 175R16C КАМА-218, шестигранник №36 ст.12х18Н10Т, шина 21.00-35 БШК (износ), шина 21.00-35 Бел-51 (износ), шина 21.00-33 ВФ-166АМ БШК изн. на суму 173244,00 грн. (з ПДВ), а також товар шина 21.00-33 ВФ-166АМ БШК изн., шина 21.00-33 ВФ-166АМ БШК изн. на суму 63357,60 грн. (з ПДВ), що підтверджено видатковою накладною № 854 від 16.11.2017 р., податковою накладною № 186 від 16.11.2017 р., видатковою накладною № 868 від 20.11.2017 р., податковою накладною № 188 від 20.11.2017 р. Транспортування товару здійснено ФОП ОСОБА_2 на замовлення ТОВ Продукт Групп, що підтверджено товарно-траспортними накладними № 854 від 16.11.2017 р., № 868 від 20.11.2017 р. Розрахунок здійснено шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок виконавця, що підтверджено платіжними дорученнями № 3695 від 15.12.2017 р., № 3696 від 15.12.2017 р. Придбаний в рамках вище вказаного договору товар було реалізовано на адресу покупців (зокрема ТОВ Мокрянський кам`яний кар`єр № 3, ТОВ НТТ ТЕХНОТРОН, ТОВ КАТ ЛТД), на підтвердження чого надано податкові накладні № 46 від 23.11.2017 р. (постачання шин), № 43 від 23.11.2017 р. (постачання шестигранника), № 15 від 13.11.2017 р. (постачання шин), № 56 від 29.11.2017 р. (постачання шин), видаткові накладні № РН-0000626 від 23.11.2017 р., № РН-0000620 від 01.12.2017 р., № РН-0000621 від 23.11.2017 р., № РН-0000616 від 05.12.2017 р. Первинні документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку. Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ Продукт Групп у перевіряємий період, тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними та спростовуються вищенаведеними мотивами. Згідно положень ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано, а отже, сам по собі факт порушення кримінальної справи не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій. В силу частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що вироком Індустріального районного суду м.Дніпра від 03 квітня 2019 року у справі № 202/790/19 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України. Разом з тим, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з тим, що набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Крім того, вироком Індустріального районного суду м.Дніпра від 03 квітня 2019 року у справі № 202/790/19 господарські операції ТОВ Продукт Групп з ТОВ "ВІКАР ТРЕЙД" не досліджувались, а також не було предметом дослідження діяльність підприємства та його ймовірна фіктивність упродовж 2017 року. Отже, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені покупцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб. Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Також, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Матеріали даної справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено. Також, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів наявності кримінального провадження, яким встановлено факт скоєння злочинів, передбачених статтею 205 КК України «Фіктивне підприємництво». Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 в адміністративній справі №160/2635/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 30 жовтня 2020 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва