Постанова Вінницький апеляційний суд № 145/1744/19

Справа № 145/1744/19 Провадження № 22-ц/801/1869/2020 Категорія: 72 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 рокуСправа № 145/1744/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 145/1744/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року, повний текст якого складено 14 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Ратушняка І.О., встановив: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з2007 року вона перебувала у фактичному шлюбі з відповідачем в даній справі. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 , відносно якого відповідач в даній справі встановив батьківство, в свідоцтві про його народження він записаний батьком. В 2013 році вони припинили відносини і проживають окремо один від одного. Дитина проживає з нею і перебуває на її утриманні. Їй відомо, що відповідач в даній справі в 2016 році змінив своє прізвище " ОСОБА_2 " на прізвище " ОСОБА_2 ", свідоцтво про зміну прізвища було йому видано Чернігівським міським відділом ДРАЦС. Відповідач понад 5 останніх років з сім`єю не проживає, не займається вихованням сина, не цікавиться здоров`ям, розвитком своєї дитини, не бере участі в його матеріальному забезпеченні, тобто ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо його виховання. В навчальний заклад, де навчається дитини відповідач ні разу не навідувався, не цікавився його навчанням, не був присутнім на батьківських зборах та інших заходах, що проводяться за участю батьків. Вона постійно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням сина, матеріально забезпечує його. На підставі зазначеного просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивач в позові зазначила, що відповідач зобов`язаний утримувати сина до досягнення ним повноліття, однак даного обов`язку він не виконує, коштів на утримання дитини добровільно не надає, тому вона вимушена просити суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач працює, на жаль, їй невідомо його місце роботи, він працездатний, отримує заробітну плату і має можливість допомагати їй в утриманні їхньої дитини. Доходи відповідача мінливі та нерегулярні, точно встановити розмір його доходів в неї немає можливості, тому вважає, що відповідач повинен сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі і має можливість сплачувати аліменти в розмірі 2000 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі даної заяви. Заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 серпнч 2020 року у позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 17 жовтня 2019 року і до повноліття дитини. Рішення про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до чинного законодавства. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позов щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач працездатний, молодого віку і має можливість допомагати позивачу в утриманні їхньої спільної дитини. Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його батька батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне злісне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків.А документи, надані на підтвердження позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, є неоднозначними та непереконливими, а посилання позивачки ОСОБА_1 , як на підтвердження вимог, на довідку НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів - гімназія №2", відповідно до якої за період навчання у НВК батько дитини ОСОБА_6 жодного разу не навідувався, не цікавився навчальними досягненнями сина, не спілкувався із класним керівником, вчителями - предметниками, не відвідував батьківські збори, виховні заходи (а.с.7), є безпідставними, оскільки дані документи не доводять, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування Тиврівської РДА про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . Позивач діє виключно в межах чинного законодавства та з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів її малолітнього сина ОСОБА_3 , про що надав обґрунтовані документальні підтвердження невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Щодо позовних вимог про стягнення аліментів позивач зазначає, що сума визначених аліментів є замалою для того, щоб забезпечити дитину самим необхідним. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Представник третьої особи, який не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Тиврівської районної Державної адміністрації Вінницької області, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надали суду заяву з проханням провести розгляд справи без участі представника органу опіки і піклування Тиврівської РДА. Рішення по даній справі винести на розсуд суду. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що з 2007 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 батьками дитини є: ОСОБА_6 - батька ОСОБА_1 - мати (а.с.5). В 2016 році відповідач змінив прізвище " ОСОБА_2 " на прізвище " ОСОБА_2 ". В 2013 році сторони припинили стосунки, син ОСОБА_3 проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні, що стверджується довідкою Гніванського комунального підприємства "Гніваньводопостач" №3052 від 07.10.2019 (а.с.6). ОСОБА_1 працює комірником в Гніванському професійному ліцеї, отримує заробітну плату, що в середньому становить 4170 грн. на місяць, що стверджується довідкою про доходи № 229 від 07.10.2019 (а.с.9), що є недостатнім для того, щоб належним чином забезпечувати сина самим необхідним і забезпечувати свою власну життєдіяльність. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 07.10.2019 (а.с.10) ОСОБА_1 здійснює догляд та займається вихованням сина ОСОБА_3 , батько ОСОБА_9 разом із сім`єю не проживає, участь у вихованні сина не бере; умови проживання - задовільні. Відповідно до ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Згідно з ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно п. 1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач працездатний, молодого віку і має можливість допомагати їй в утриманні їхньої спільної дитини. Доходи відповідача мінливі та нерегулярні, а тому суд вважає, що він повинен сплачувати аліменти до досягнення дитиною повноліття в твердій грошовій сумі в розмірі 1200 гривень щомісячно, що становить близько половини прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 років. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч.1 ст. 152 СК України). Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. За змістом частин першої- четвертої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. В пунктах 15,16,18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 N 3 роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад. З аналізу зазначених правових норм видно, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. За змістом ст. 81 ЦПУ Країни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України). Підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина позивач зазначає ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків , щодо його виховання. Суд першої інстанції правильно вважає, що документи, надані на підтвердження позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, є неоднозначними та непереконливими, а посилання позивачки ОСОБА_1 , як на підтвердження вимог, на довідку НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів - гімназія №2", відповідно до якої за період навчання у НВК батько дитини ОСОБА_6 жодного разу не навідувався, не цікавився навчальними досягненнями сина, не спілкувався із класним керівником, вчителями - предметниками, не відвідував батьківські збори, виховні заходи (а.с.7), є безпідставними, оскільки дані документи не доводять, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його батька батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне злісне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків. В судовому засіданні також встановлено, що відповідач зареєстрований та проживає разом із матір`ю, яка періодично надсилає кошти позивачу для дитини. Суд не бере до уваги висновок Тиврівської РДА Вінницької області від 17.03.2020, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина ОСОБА_3 , оскільки він не ґрунтується на достатній доказовій базі та зроблений на підставі наданих тільки позивачкою доказів, а спілкування з ОСОБА_2 з даного приводу комісією не проводилось. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд першої інстанції також надав правильну оцінку висновку органу опіки і піклування Тиврівської районної державної адміністрації від 17.03.2020 року № 01/01-21/429 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , як такому, що не достатньо обґрунтований і суперечить інтересам дитини. Аналіз висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він не є переконливим, ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною. При цьому, посилаючись у висновку на те, що батько не виконує свої батьківські обов`язки без поважних причин, орган опіки та піклування не з`ясував дані про особу відповідача, умови та спосіб його життя. Отже, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю. Позивачем не доведено обставин свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідність застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливість застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку наявним у справі дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд, постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник