Ухвала КЦС ВС № 664/2093/19

У Х В А Л А 07 жовтня 2020 року м. Київ справа №664/2093/19 провадження № 61-9423 ск 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на об`єкт нерухомості в цілому, В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на об`єкт нерухомості в цілому. Позов мотивований тим, що їй на праві власності належить ѕ частин квартири АДРЕСА_1 . Власником ј частини цієї квартири згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 березня 2000 року № 2558 , набутої в порядку приватизації на житло, є відповідач ОСОБА_2 . 20 жовтня 2000 року відповідач знялася з реєстрації проживання у вказаній квартирі і припинила проживання в ній. На даний час її місцезнаходження невідоме. Оскільки зазначені обставини створюють фактичну і юридичну невизначеність для позивача, як співвласника значно більшої ніж у відповідача частки, перешкоджають вільному володінню і розпорядженню власністю, частка відповідача у спірній квартирі є незначною та не може бути виділена в натурі, позивач просила припинити за відповідачем право власності на належну їй ј частину квартири; передати ОСОБА_2 в якості компенсації вартості припиненої частки у спільному майні грошові кошти, внесені нею на депозитний рахунок суду; визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому. Заочним рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Херсонського апеляційного суду від20 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили, що спільне користування сторонами спірним нерухомим майном є неможливим, що частка відповідача у спільному майні є незначною, оскільки такі твердження позивача потребують спеціальних знань в будівельно-технічній області. Крім того, суд зазначив, що припинення права на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, оскільки в даному випадку можливе позбавлення права на житло, яке гарантується ст.ст. 30, 47, 48 Конституції України та права власності, яке є непорушним. 23 червня 2020 року, засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, в якій скаржник просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи і справи, що виникають з трудових відносин, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких не можливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Предметом позову в даній справі є правовідносини з права спільної власності, у тому числі на частку в спільному майні та визнання права власності на об`єкт нерухомості в цілому, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Відтак, справа є малозначною, оскільки в силу змісту правовідносин та їх регулювання не представляє значної складності, ціна позову в якій не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн) та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження. Суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України). Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). З урахуванням наведеного, оскільки скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 березня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на об`єкт нерухомості в цілому відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Сімоненко А. А. Калараш Є. В. Петров