Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/1778/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2020 року м. Рівне Справа № 559/1778/20 Провадження № 22-ц/4815/1165/20 Головуючий у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області: суддя Ралець Р.В. Ухвалу суду першої інстанції постановлено повним текстом без виклику учасників справи та їх представників 10 вересня 2020 року в м. Дубно Рівненської області Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М. секретар судового засідання: Тхоревський С.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач1: ОСОБА_2 ; відповідач2: Акціонерне товариство "Таскомбанк"; за участі: учасники справи та їх представники не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариств "Таскомбанк" адвоката Подановського Тараса Романовича на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до Акціонерного товариства "Таскомбанк" та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки до його пред`явлення, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову про визнання недійсним договору іпотеки до його пред`явлення. Обґрунтовуючи необхідність вчинення такого процесуального заходу, покликався на укладений 01 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством "Електрон Банк" (далі ВАТ "Електрон Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі АТ "Таскомбанк" або банк), договір іпотеки на забезпечення зобов`язань за кредитним договором №KF48171 від 31 березня 2008 року, згідно з яким із метою повного та своєчасного виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку для його обслуговування. Зазначав, що ним готується позов до ОСОБА_2 та АТ "Таскомбанк" про визнання недійсним вказаного договору іпотеки, оскільки він був укладений без згоди позивача на майно, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Так, 09 серпня 2020 року останній отримав повідомлення-вимогу від АТ "Таскомбанк" про усунення порушення основного зобов`язання, де зазначено, що відповідно до умов іпотечного договору та ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснено на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте з урахуванням того, що сума заборгованості, яка є предметом спору в цивільній справі за позовом АТ "Таскомбанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором не визнається у повному обсязі, то дії банку зі звернення стягнення на предмет іпотеки істотно унеможливлять поновлення порушених прав ОСОБА_1 , за захистом яких він має намір звернутись до суду. З наведених підстав просив накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0873 га, яка надана для обслуговування вказаного житлового будинку. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред`явлення задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0873 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1352, що належить на праві власності ОСОБА_2 . На ухвалу суду представником АТ "Таскомбанк" адвокатом Подановським Т.Р. подано апеляційну скаргу, де покликався на її незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справ та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначав, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують кожну обставину. Також суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Проте єдиною підставою, яку зазначив позивач, було те, що останнім не надавалось згоди на укладення договору іпотеки між банком та ОСОБА_2 , коли передане в іпотеку нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Хоча позивач не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів того, що нотаріально посвідчена згода на укладення договору іпотеку ним не надавалась. З викладених спонукань просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якої в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. У поданому відзиві ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. На переконання позивача, письмова згода на укладення договору іпотеки та правове значення її необхідності є предметом розгляду позову по суті, а тому встановлення даних обставин на стадії вирішення питання про забезпечення позову неприпустиме і фактично вирішить позовні вимоги. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі доводи та викладені на них у відзиві заперечення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції правильно виходив із обґрунтованості та доведеності заявником того, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову і невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Матеріалами справи з`ясовано, що 01 квітня 2008 року між ВАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_2 з метою повного та своєчасного виконання основного зобов`язання, що виникло з кредитного договору №КЕ48171 від 31 березня 2008 року, укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0873 га, яка надана для обслуговування вказаного житлового будинку. В пункті 18 зазначеного договору вказано про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, договору про задоволення вимог. Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності, Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Витягу з Поземельної книги про земельну ділянку у власності ОСОБА_2 перебуває житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка 0,0873 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:1352. Згідно з адресованого ОСОБА_1 письмового повідомлення-вимоги АТ "Таскомбанк" про усунення порушення основного зобов`язання банк вимагав у тридцятиденний строк повністю повернути заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 607 583,51 гривень. Банк повідомляв, що за невиконання або несвоєчасне виконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою стягнення суми боргу за кредитним договором шляхом набуття у власність, в рахунок виконання основного зобов`язання, у встановленому чинним законодавством порядку. У повідомленні йшлося, в т.ч. і про позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, адже договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначав, що такі дії як звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку істотно ускладнять і унеможливлять поновлення його порушених та оспорюваних прав, за захистом яких він має намір звернутись до суду, позаяк заборгованість, яка визначена АТ "Таскомбанк" у повідомленні-вимозі, є предметом іншого судового розгляду і вона не визнається. Разом з тим ОСОБА_1 стверджував, що згоди на укладення самого іпотечного договору він не надавав, хоча предмет іпотеки належав йому на праві спільної сумісної власності як подружнє майно. Та обставина, що АТ "Таскомбанк" пред`явило позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором сторонами не заперечується і визнається. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову Правилами ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. За змістом ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, пересвідчився в т.ч. і в існуванні виниклого між сторонами спору, загрози порушення прав позивача у разі невжиття бажаного заходу, з`ясував предмет позову, а також його відповідність виду забезпечення позову, що узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову". Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 доказів тієї обставини, що ним не надавалось письмової нотаріальної посвідченої згоди на укладення договору іпотеки, то колегією суддів вони визнаються необґрунтованими. Так, на спростування аргументів позивача про те, що ним не надавалось відповідної згоди, представником АТ "Таскомбанк" надіслано до суду апеляційної інстанції нотаріально посвідчену 01 квітня 2008 року заяву ОСОБА_1 , де йдеться про те, що таку згоду він надав. Між тим, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Очевидно, що встановлення факту надання чи ненадання згоди на укладення правочину щодо майна, яке є спільною сумісною власністю, є предметом доказування в справі про визнання цього правочину недійсним з цих підстав і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення за результатами розгляду спору по суті. Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і надає іншому зі співвласників відповідно до ст.ст. 369, 215 ЦК України право оскаржити договір з підстав його недійсності. Тобто встановлення даної обставини при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову фактично вирішує справу по суті предмету позову, що, як правильно зазначає позивач, є неприпустимим і не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, та наведені нею обставини, які, на її переконання, мають значення для вирішення питання, не спростовують правильності судового рішення, зводяться до переоцінки і суб`єктивної незгоди з вжитим заходом. Вимога заяви про забезпечення позову має безпосередній зв`язок з предметом позову та співмірна з ним, адже позивачем оспорюється іпотечний договір щодо нерухомого майна, на яке й накладено арешт оскаржуваним судовим рішенням. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. В даному випаду триває реальний спір щодо визнання іпотечного договору недійсним та у випадку незабезпечення позову, існує загроза в тому, що під час судового розгляду іпотечне майно може бути відчужено. Інші аргументи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариств "Таскомбанк" адвоката Подановського Тараса Романовича залишити без задоволення, а ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук