Постанова 4816 № 588/1690/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 року м.Суми Справа №588/1690/17 Номер провадження 22-ц/816/2003/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Тростянецька міська рада Сумської області, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 24 червня 2020 року, у складі судді Линник О.С., ухвалене у м. Тростянець, повний текст якого складено 02 липня 2020 року, в с т а н о в и в: 13 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Тростянецької міської ради за № 78 від 19 лютого 2016 року їй надано право на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, споруд і будівель за вказаною адресою. Зазначала, що відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки, яка відноситься до її господарства, встановили паркани, чим порушують її права. Так, ОСОБА_2 зайняла частину земельної ділянки із відступом межі приблизно на 5 метрів від її межі, ОСОБА_3 - із відступом межі на 3 метри, а ОСОБА_4 - із відступом межі на 3-5 метрів. У добровільному порядку відповідачі не бажають вирішити це питання, тому просила суд зобов`язати останніх усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом перенесення самочинно збудованих парканів і приведення у відповідність до раніше встановлених і закріплених межових знаків. Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_4 залишено без розгляду (том 2, а.с. 103). Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 24 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. При цьому зазначає, що суд не врахував, що вона звертається за захистом не лише права, але і законного інтересу, який полягає у користуванні земельною ділянкою, а також права на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в межах визначених законом норм 0,10 га. Вказує, що погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося без її присутності та згоди. Крім того, право власності ОСОБА_2 було оформлено на підставі рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 24 листопада 1999 року № 493, що є порушенням ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», оскільки дане питання належить до виключної компетенції міської ради, тому суд повинен був застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Зазначає, що ОСОБА_3 збудував огорожу та сарай, які є самочинно збудованими на земельній ділянці, яка не перебуває у його власності чи користуванні. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказували на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Мороза Є.О., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_3 адвоката Залавського О.В., який проти скарги заперечував, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Тростянецької міської Ради народних депутатів за № 114 від 18.05.1988 року під будівництво 2-х квартирного жилого будинку заводу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було виділено земельну ділянку площею 800 кв.м (том 1, а.с. 7). Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 30 травня 1997 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками у рівних долях квартири АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 10-11). Рішенням Тростянецької міської ради за № 519 від 31 серпня 2010 року впорядковано нумерацію по АДРЕСА_3 , шляхом присвоєння № 3а квартирі АДРЕСА_4 з наданням їй статусу житлового будинку (том 1, а.с. 6). Рішенням Тростянецької міської ради за № 78 від 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було надано право на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства площею 577 кв.м (1/2) по АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 9,40). 29 серпня 2017 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 належну йому 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_5 (том 1, а.с. 63). З плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 вбачається, що площа земельної ділянки під будинком станом на 31 березня 1993 року складала 577 кв.м, із яких 191 кв.м під забудовою, 386 кв.м під двором. В подальшому, 17 липня 2003 року були внесені зміни, де зазначено про здійснення побудов тамбура, сарая, огородження, у зв`язку із чим внесені зміни до генерального плану складають 555 кв.м, із яких 237 кв.м під забудовою, 318 кв.м під двором. (том 1, а.с. 12, матеріали інвентарної справи). Власником домогосподарства по АДРЕСА_6 , земельна ділянка якого межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , є ОСОБА_7 . На підставі рішення виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів за № 493 від 24 листопада 1999 року ОСОБА_2 06 грудня 1999 року був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії СМ 002925 , згідно з яким їй у приватну власність була передана земельна ділянка по АДРЕСА_6 загальною площею 0,1140 гектарів, у тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд - 0,1000 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,0140 га (том 1, а.с. 45). 19 листопада 1997 року за участю представника Тростянецького заводу «Мінвод» Кулініча А.М. було погоджено та закріплено межі земельної ділянки по АДРЕСА_6 , на межі мався дерев`яний паркан, металева сітка, про що складено відповідний акт (том 1, а.с. 36). 28 листопада 2017 року було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_6 , відповідно до якої, земельній ділянці площею 0,1000 га (в тому числі 0,0406 га сільськогосподарські угіддя, 0,0594 га забудовані землі) присвоєно кадастровий номер 5925010100:00:011:0346, земельній ділянці площею 0,0140 га (сільськогосподарські угіддя) кадастровий номер 5925010100:00:011:0347 (том 1, а.с. 98 101). Відповідач ОСОБА_3 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_7 . Іншими співвласниками цієї квартири були його батько ОСОБА_8 та матір ОСОБА_9 , які на цей час померли, але спадщина після їх смерті ще не оформлена (том 1, а.с. 42). Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради за № 7 від 17 січня 2001 року земельна ділянка площею 329 кв.м під квартирою АДРЕСА_7 , яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , була надана у постійне користування ОСОБА_8 (том 1, а.с. 41, 96). Відповідно до висновку судової земельно технічної експертизи № 6 від 14 травня 2019 року, фактична площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_8 , де мешкає ОСОБА_3 , складає 332 кв.м, що на 3 кв.м більше ніж надано у постійне користування відповідно до рішення № 7 від 17 січня 2001 року, а фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_6 , на підставі наданих матеріалів кадастрового знімання земельних ділянок станом на 26 квітня 2019 року, розроблений ПП «СУМИСПЕЦЗЕМ» складає 1167 кв.м, що на 27 кв.м більше площі, ніж у зазначених у технічній документації із землеустрою на цю ділянку (кадастровий номер 5925010100:00:011:0346, 5925010100:00:011:0347) (том 2, а.с. 135-155). З вказаного висновку вбачається, що контури земельної ділянки, належної ОСОБА_2 не межують із земельною ділянко ОСОБА_1 . Накладення меж земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , та земельної ділянки, на якій розташований гараж ОСОБА_1 , становить 1,6 кв.м (том 2, а.с. 144, 145). Щодо збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_3 на 3 кв.м висновком не встановлено, за рахунок чиєї саме земельної ділянки відбулось збільшення земельної площі, якою користується відповідач. Також, встановлено, що рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 30 січня 2019 року у справі № 588/1321/18, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державного акту на право приватної власності на землю відмовлено (том 2, а.с. 221 229). Предметом розгляду у цій цивільній справі були вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_6 шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення - перемістити межу із відступом на частину земельної ділянки відповідача на 5 метрів та скасування державного акту на право приватної власності на землю серії СМ № 002925 від 06 грудня 1999 року. Крім того, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року у справі № 588/1320/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування земельною ділянкою було відмовлено (том 3, а.с. 87-92). Постановою Сумського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вказане рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року в оскарженій частині без змін. Предметом розгляду у вказаній цивільній справі, зокрема, були вимоги ОСОБА_1 зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно збудованого гаражу та прибрати паркан по всій довжині межі з її земельною ділянкою, а також прибрати фруктові дерева в кількості двох штук, які розташовані за парканом на стороні відповідача. Оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог не надано належних, допустимих, переконливих доказів на підтвердження порушення її прав, зокрема, наявності перешкод у користуванні земельною ділянкою. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на таке. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до положень ст. ст. 22, 23 Земельного Кодексу України 1991 року, що діяв на час набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру в житловому будинку, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при набутті права власності на кватиру, питання про виділ земельної ділянки у встановленому законом порядку не вирішила, тому права власності чи користування на землю у встановленому ст. ст. 22, 23 Земельного Кодексу України 1991 року порядку не набула, як і не набула таке право на час звернення до суду з цим позовом, тому остання не довела належними та допустимими доказами про порушення її прав землекористувача з боку суміжних землевласника ОСОБА_2 та землекористувача ОСОБА_10 . Також, судом першої інстанції правильно враховані обставини, які в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, що встановлені судовими рішеннями при розгляді інших цивільних справ № 588/1321/18 та № 588/1320/18 за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою. Доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_1 , як землекористувача спростовуються вищенаведеним, а з приводу порушення її права на безоплатну передачу земельної ділянки в розмірі 0,10 га (п. «г» ч. 1, ч. 3 ст. 121 ЗК України 2001 року) не заслуговують на увагу, оскільки на час виникнення в останньої права власності на квартиру в НОМЕР_1 році дані норми закону не діяли, крім того ч. 3 ст. 121 цього Кодексу передбачає виключення - у разі якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим. Посилання в апеляційній скарзі на погодження межових знаків на земельній ділянці ОСОБА_2 без присутності позивача, а також недійсність рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 24 листопада 1999 року № 493 також не заслуговують на увагу, оскільки на час погодження межових знаків на земельній ділянці ОСОБА_2 (19 листопада 1997 року) ОСОБА_1 не була землекористувачем чи землевласником земельної ділянки, на якій розташована її квартира, а предметом позову у справі, яка переглядається, не є визнання недійним вказаного рішення органу місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги з приводу побудови ОСОБА_3 самочинних споруд на земельній ділянці, яка не перебуває у його власності чи користуванні, спростовуються обставинами, встановленими судовими рішеннями у справі № 588/1320/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод користування земельною ділянкою. Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків суду також не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»). Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 24 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді: В.І. Криворотенко Т.А. Левченко