Постанова 4803 № 204/1629/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/950/20 Справа № 204/1629/19 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичних фактів та визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину домоволодіння, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2019 року позивач звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичних фактів та визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину домоволодіння, у якій просив: - встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 була рідною дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - встановити факт прийняття спадщини на підставі ст. 549 ч.2 ЦК УРСР в редакції 1963 року ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - встановити факт на підставі ст.1268 ч.3 ЦК України постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; - визнати за позивачем - ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 5/16 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку А-2 житловою площею 87,5 кв.м, загальною площею 208,5 кв.м., літньої кухні Б, вбиральні Г, погребу Д, вбиральні Є, сараїв Ж, К, літнього душу З, гаражу-сараю Л-2, гаражу-сараю М-2, навісів Н, О, П, №1-7 споруд, мостіння І, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 і після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 . Позов мотивований тим, що спадковим майном є домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку А-2 житловою площею 87,5 кв.м, загальною площею 208,5 кв.м., літньої кухні Б, вбиральні Г, погребу Д, вбиральні Є, сараїв Ж, К, літнього душу З, гаражу-сараю Л-2, гаражу-сараю М-2, навісів Н, О, П, № 1-7 споруд, мостіння І. Вказане домоволодіння належало на праві власності ОСОБА_7 і ОСОБА_5 в рівних частках. Ринкова вартість об`єкта оцінки - домоволодіння АДРЕСА_1 складає станом на 25 лютого 2019 року - 1 411 149 грн. 12 жовтня 1953 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району, Полтавської області, матір`ю якої була ОСОБА_5 , батьком - ОСОБА_9 . Актового запису про народження на ОСОБА_4 за 1927-1928 р.р. не виявлено, так як книги актів цивільного стану про народження за вказані роки не збереглися, тому позивач вимушений звертатися до суду із вимогою про встановлення родинних відносин між ОСОБА_4 та її матір`ю - ОСОБА_5 . Також, зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_9 народився ОСОБА_6 . Батьками зазначені: ОСОБА_7 і ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_6 був сином ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , а також онуком ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_10 народився позивач - ОСОБА_3 . Його батьками зазначені: ОСОБА_6 і ОСОБА_8 . А отже, позивач є сином ОСОБА_6 , онуком ОСОБА_7 , а також онуком ОСОБА_4 і правнуком ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем за законом 1 черги була її дочка - ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті своєї матері шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном - 1/2 частини домоволодінням за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями за законом 1 черги були: її чоловік - ОСОБА_7 і син - ОСОБА_6 в рівних частках. ОСОБА_6 до нотаріальної контори на протязі 6 місяців з дня смерті матері - ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини не подавав, але фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, а тому, вважається спадкоємцем, який прийняв спадщину належним чином на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті своєї матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22 грудня 2018 року позивач звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька - ОСОБА_6 , який був спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_4 . Постановою державного нотаріуса Третьої Дніпровської нотаріальної контори Хилько Л.А. від 22.12.2018 року було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини не подавав. Роз`яснено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, суд може встановити факт прийняття спадщиниміж померлими ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Крім того, згідно довідки відділу проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28.11.1998 № 14\5-11596 спільне проживання та реєстрація ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не підтверджується. Тому, позивач вимушений був звернутись до суду із вимогою про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті його матері - ОСОБА_4 . Також, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_6 помер його батько - ОСОБА_6 . У зв`язку з тим, що позивач є спадкоємцем за законом 1 черги після смерті свого батька - ОСОБА_6 , він 15 листопада 2018 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою державного нотаріуса Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. відмовлено у видачі свідоцтва на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою відмови є той факт, що згідно довідок відділу проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 14.12.2018 р. № 14\5 - 12365 спільне проживання та реєстрація спадкоємця зі спадкодавцем не підтверджується. Заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 позивач протягом встановленого шестимісячного строку не подавав, оскільки, вважає себе спадкоємцем, який прийняв спадщину, так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 і на протязі 6-ти місячного строку не заявив про відмову від неї. Зазначав, що з 2003 по 2015 рік він був неодруженою людиною, не мав власної сім`ї, тому і мешкав однією сім`єю разом з батьком - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 на 2-му поверсі житлового будинку. На 1 поверсі цього будинку мешкав його дід - ОСОБА_7 і його дружина - відповідачка ОСОБА_1 . Позивач з батьком харчувалися разом, робили ремонт у будинку, у них був спільний сімейний бюджет, який складався саме із заробітної плати позивача, а його батько займався приватними перевозками на належному йому автомобілі. Після смерті батька - ІНФОРМАЦІЯ_6 , саме позивач займався його похованням. Протягом 2010-2011 років позивач разом з батьком робили ремонтні роботи в спадковому домоволодінні: на 2 поверсі обладнали туалет і ванну кімнату (провели водопровід і каналізацію, купили і встановили бойлер, унітаз, ванну, умивальник, оздобили кахлем і пластиком ванну кімнату). Отже, після смерті всіх спадкодавців ОСОБА_6 позивач вважає, що має право на спадкування 5/16 частин всього домоволодіння, а саме: 1/8 частини після смерті батька - ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 і мав би 3/16 частин після смерті діда - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 (1/8 + 3/16 = 5/16). У зв`язку з тим, що постановами про відмову у вчиненні нотаріальних дій державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 батька ОСОБА_6 і після смерті ОСОБА_4 , позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав на домоволодіння за вказаною адресою. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено факт постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку А-2 житловою площею 87,5 кв. м, загальною площею 208,5 кв. м, літньої кухні Б, вбиральні Г, погребу Д, вбиральні Є, сараїв Ж, К, літнього душу З, гаражу-сараю Л-2, гаражу-сараю М-2, навісів Н, О, П, №1-7 споруд, мостіння І, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 і після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. У відзиві позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.09.2019 року відповідач ОСОБА_1 померла10.09.2019 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року було зупинено провадження по справі до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_11 . Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2020 року провадження по справі було поновлено та витребувано спадкову справу заведену після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_11 . Як вбачається із спадової справи № 581/2019 заведеної після смерті ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_11 , відповідно до заповіту від 26.02.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Крупською Л.В. - ОСОБА_1 , заповіла ОСОБА_2 усе майно. 24.09.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості правонаступника відповідача - ОСОБА_1 . Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом встановлено, що спірне домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку А-2 житловою площею 87,5 кв. м, загальною площею 208,5 кв. м., літньої кухні Б, вбиральні Г, погребу Д, вбиральні Є, сараїв Ж, К, літнього душу З, гаражу-сараю Л-2, гаражу-сараю М-2, навісів Н, О, П, №1-7 споруд, мостіння І, що підтверджується висновком з технічної інвентаризації від 11.01.2019 року, складеним інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_10 (арк.с.36, том 1) та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 за реєстровим № 494-21, інвентаризаційна справа № 13196 (арк.с.30-35, том 1). Згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 22 березня 1988 року виконкомом Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська на підставі рішення №25/18 від 11.1.1988 року, вказане домоволодіння належало ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (арк.с.12, том 1). Відповідно до звіту про оцінку №19-02-12, складеного ТОВ «С-Тиматика» ринкова вартість об`єкта оцінки - домоволодіння АДРЕСА_1 складає, станом на 25 лютого 2019 року, 1 411 149 грн. (арк.с.38-39, том 1). Свідоцтвом про шлюб, виданим Красногвардійським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, підтверджено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 12 жовтня 1953 року (арк.с.13, том 1). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2018 року, встановлено факт, який має юридичне значення, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною дочкою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (арк.с.80-82, том 1). Зазначене рішення набрало законної сили 28.08.2018 року. Також, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтво про смерть, виданого Красногвардійським відділом РАЦС м. Дніпропетровськ, актовий запис №820 (арк.с.16, том 1). Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦПК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулюються актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його діє в повному обсязі. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство. З огляду на вищезазначені вимоги у зазначеній справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 1995 рік, а саме ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до ст.524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Відповідно до ст.527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця. Згідно до ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Встановлено, що після смерті ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем за законом 1 черги була її дочка - ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті своєї матері, виконавши вимоги ч.1 ст.529 ЦК УРСР, шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном - 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Факт прийняття спадщини підтверджується будинковою книгою, із якої вбачається, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 проживали і були зареєстровані у спадковому домоволодінні з 26.04.1988 року до дня своєї смерті (арк.с.44-48, том 1). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 серпня 1995 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів міста Дніпропетровська, актовий запис №1330 (арк.с.17, том 1). Відповідно до ст.529 ЦК УРСР після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями за законом 1 черги були: її чоловік - ОСОБА_7 та її син - ОСОБА_6 в рівних частках. Згідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути визначені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 грудня 2018 року, виданої державним нотаріусом Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., 22 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку з адресою: АДРЕСА_1 після померлого батька ОСОБА_6 , який був спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 22.03.1988 року, зареєстрованого в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації 22.03.1988 року, записаного у реєстрову книгу № 494 за реєстровим № 21, житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 належить в рівних частинах ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємицею якої була її донька ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Спадкоємцями ОСОБА_4 були її чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_6 . Згідно довідки відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 28 листопада року № 14/5-11596 (арк.с.83,том 1) спільне проживання та реєстрація ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не підтверджується, у зв`язку чим нотаріус Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. постановила відмовити ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину житлового будинку з адресою: АДРЕСА_1 після померлого батька ОСОБА_6 , який був спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_4 (арк.с.27). Згідно п.16 абз.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень ст.ст.526,549 ЦК України, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном. Зазначені обставини підтвердили свідки, допитані у суді першої інстанції. Так, допитана у судовому засіданні суду першої інстанції, свідок ОСОБА_18 зазначила, що вона працює головою квартального комітету; сім`ю ОСОБА_6 вона знає досить давно, оскільки сама проживає недалеко від їх домівки. ОСОБА_18 зазначила, що ОСОБА_6 проживав зі своїми батьками до свого одруження, з дружиною жив за іншою адресою, згодом він розлучився і повернувся знову проживати до свої батьків за адресою: АДРЕСА_1 . Через певний час померла мати ОСОБА_6 ОСОБА_4 і у будинку залишились проживати ОСОБА_6 та його батько - ОСОБА_7 . Вони проживали на різних поверхах домівки, однак ремонт у будинку робили разом. Досліджені у судовому засіданні суду першої інстанції довідки, які містять інформацію про спільне проживання за певний період часу спадкодавця та спадкоємців за законом (арк.с.22, 65, 66, 132 том 1; арк.с.163 том 2), складені ОСОБА_18 , яка виконує обов`язки Голови квартального комітету, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги у якості належного та допустимого доказу по справі, оскільки останні мають розбіжності у зазначеній інформації та датах. Факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтвердив допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_11 , який зазначив, що він мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , потім почав будувати дім по АДРЕСА_3 , що знаходиться поряд з будинком сім`ї ОСОБА_6 . ОСОБА_4 є двоюрідною сестрою свідка. У 1995 році ОСОБА_4 померла, а чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_6 залишилися жити разом у спірному будинку. Навесні 1995 року ОСОБА_6 завіз у будинок будівельні матеріали та почав будівництво разом з батьком, свідок ОСОБА_11 зазначав, що деякий час допомагав їм у будівництві. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 її син - ОСОБА_6 постійно мешкав і приймав участь у благоустрої спадкового домоволодіння, що свідчить про те, що він своїми фактичним діями прийняв спадщину після смерті матері шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном, на протязі шестимісячного строку після смерті спадкодавця, чим виконав вимоги ст.549 ЦК УРСР. Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 55 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 21 лютого 2012 року Відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №1290 (арк.с.18, том1) та лікарським свідоцтвом про смерть №40, виданого 09 лютого 2012 року КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №1» (арк.с.25, том 1). Згідно лікарського свідоцтва про смерть №40, виданого 09 лютого 2012 року КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №1» місцем проживання померлого ОСОБА_6 зазначено: АДРЕСА_1 , смерть настала за адресою: АДРЕСА_6 , згідно до бланкетної форми зазначено, що смерть настала вдома (арк.с.25, том1). Згідно ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки. Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. В свою чергу спадкоємець має право прийняти спадщину або відмовитись від такої (ст. 1268 ЦК України). Для того щоб прийняти спадщину особа повинна звернутись з заявою до нотаріуса (ст. 1269 ЦК України). Важливим моментом є той факт, що якщо спадкоємець на момент смерті спадкодавця проживав (був зареєстрований) спільно із спадкодавцем, то така особа вважається що прийняла спадщину фактично. За нормою ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах незаборонених законом. Згідно ч. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» яка визначає, що спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. У разі якщо особа не прийняла спадщину вчасно, остання вважається такою яка пропустила строк для прийняття спадщини. За виключенням якщо особа спадкоємця та спадкодавця проживали спільно на момент відкриття спадщини то особа вважається такою, яка прийняла спадщину автоматично, або ж є рішення суду про встановлення факту спільного проживання. Так, факт спільного проживання спадкодавця - ОСОБА_6 та спадкоємця за законом його сина - ОСОБА_3 підтвердили допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Так, допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_12 зазначала, що з 1976 року проживала поблизу родини ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , її чоловік є далеким родичем ОСОБА_7 . На день смерті ОСОБА_4 у будинку проживав її син ОСОБА_6 , до смерті він взяв на свої плечі добудувати будинок: допомагали йому штукатурити та робити стяжки чоловік ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , сама ОСОБА_12 допомагала тим, що готувала для всіх їсти. Після смерті ОСОБА_6 у будинку проживав його син ОСОБА_3 та дід ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_13 , допитана у судовому засіданні суду першої інстанції зазначала, що ОСОБА_7 є її хрещеним батьком, з 1974 року вона проживає поблизу родини ОСОБА_6. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 будували новий дім на два поверхи. Після смерті ОСОБА_5 у будинку жили ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_6 проживав у цьому будинку з батьком та співмешканкою. На другому поверсі завжди проживав ОСОБА_3. ОСОБА_1 з`явилась через рік після смерті ОСОБА_4 . Де помер ОСОБА_6 , свідку невідомо, проте ховали його саме з будинку, з другого поверху будинку. Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_14 зазначав, що був близьким другом ОСОБА_6 . Знає, що останній отримав квартиру у 1980 році з дружиною. Цього ж року вони розлучились та ОСОБА_6 залишив отриману квартиру дружині і переїхав до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 . Проживав він там на другому поверсі, згодом почав його ремонтувати з сусідами і приводити до ладу. Після смерті ОСОБА_6 , якого ховали з дому, проживав у цьому будинку його син. Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що є дочкою ОСОБА_1 . З 1997 року її мати почала проживати з ОСОБА_7 . У домі проживав також син ОСОБА_7 - ОСОБА_6 , внук ОСОБА_3 проживав з середини 2013 року за цією адресою. Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_15 зазначила, що вона є онучкою ОСОБА_1 . Остання проживала з ОСОБА_7 разом. Зазначала, що вони просили купувати їм продукти харчування, просили доглядати за садом та городом. Також зазначала, що з 2002 року проживав за цією адресою ОСОБА_6 , він там часто ремонтував авто. На другому поверсі проживали квартиранти. Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначала, що вона хрестила разом з ОСОБА_7 ОСОБА_16 . Будь-яких інших обставин щодо проживання чи не проживання позивача у справі, остання не змогла повідомити. Як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №40 від ІНФОРМАЦІЯ_6, виданого КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №1», зазначено місце смерті ОСОБА_6 : район Кіровський, населений пункт м. Дніпропетровськ, смерть настала: вдома - 2, в.55 ВЛКСМ б.25, кв.2 (арк.с.25, том 1). Проте, із зазначеного свідоцтва не вбачається факт постійного проживання останнього за зазначеною адресою, а лише свідчить про місце смерті. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_6 був постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 і вказана адреса також зазначена у свідоцтві про смерть, як місце проживання померлого. Також, колегія не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги, щодо визначення у свідоцтві про смерть ОСОБА_6 , що смерть настала: вдома - 2, в.55 ВЛКСМ б.25, кв.2 (арк.с.25, том 1). Оскільки, позначення у бланку - вдома, визначено саме як форма відповідного бланку затвердженого Наказом МОЗ України та не є належним доказом постійного міста проживання померлої особи за місцем смерті. Тому, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги місце смерті ОСОБА_6 , яке зазначене у лікарському свідоцтві про смерть у якості належного та допустимого доказу по справі на спростування того факту, що ОСОБА_6 постійно проживав за спірною адресою. Крім того, згідно довіреності від 29 листопада 2011 року, посвідченої державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., ОСОБА_7 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , уповноважив ОСОБА_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на вчинення певних дій від його імені (арк.с.99, том 1), а тому, досліджуючи зазначену довіреність з точки зору доказу, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 проживали разом за спірною адресою. Також, колегія звертає увагу, що дана довіреність не була за життя ОСОБА_7 відкликана у встановленому законом порядку. Отже, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 . Також, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №1732 (арк.с.19, том 1). Як вбачається із заповіту від 07 грудня 2016 року ОСОБА_7 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: «все моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть мені на день смерті, взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .» (арк.с.73, том 1). Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 05 жовтня 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали шлюб (арк.с.27, том 2). 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті її чоловіка - ОСОБА_7 (арк.с.17, том.2). Спірний житловий будинок належав ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному. Після смерті ОСОБА_5 її дочка успадкувала 1/2 частину вказаного домоволодіння. Тобто чоловікові та дружині ( ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ) належало по 1/2 частині кожному. Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями за законом є її чоловік - ОСОБА_7 та її син - ОСОБА_6 . Тому, після смерті ОСОБА_4 вказане домоволодіння спадкують: ОСОБА_6 - 1/4 частина та ОСОБА_7 - 1/4 частини. Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями за законом є: його батько ОСОБА_7 - 1/8 частина та його син ОСОБА_3 - 1/8 частина. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). В силу статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визнання за позивачем ОСОБА_3 право власності на 1/8 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Отже, позивач, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; щодо встановлення факту постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_6 , та визнання за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину спірного домоволодіння АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 і після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 . Посилання апеляційної скарги про те, що позивач постійно не проживав у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , а лише відвідував батька періодично, мешкав за іншими адресами, колегія не може взяти до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження, а тому, зазначені посилання є безпідставними, спростовуються наведеними обставинами, а докази, на які посилається апелянт, не ґрунтуються на законі. Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 20.03.2009 року був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_5 та лише 07 червня 2012 року був знову зареєстрованим за вказаною адресою, тобто, на час смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 позивач не мав офіційної реєстрації місця проживання. Також, представник апелянта підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_3 і на даний момент продовжує проживати у спірному домоволодінні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. У іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, тому і не переглядалось судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П.Красвітна І.А. Єлізаренко