LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС446/1778/15-ц

від 28.10.2020 · Цивільна

Постанова Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ справа № 446/1778/15-ц провадження № 61-3967св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області, Комунальне підприємство «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Бакай І. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, Комунальне підприємство (далі - КП) «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконними рішення міської ради та свідоцтва про право власності. Позов мотивовано тим, що 20 травня 1969 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 (матері відповідача ОСОБА_2 ) 1/2 частину належного йому домоволодіння АДРЕСА_1 з метою побудови ними нового будинку. Інша Ѕ частина зазначеного будинку перейшла у власність за заповітом ОСОБА_5 (чоловіку позивача). У подальшому ОСОБА_4 і ОСОБА_3 побудували новий двоповерховий двоквартирний будинок, який 10 липня 1973 року був прийнятий в експлуатацію. Після закінчення будівництва, будинок був поділений між забудовниками, де ОСОБА_3 , за його погодженням, було виділено у власність 1/4 частину з метою відкриття окремого в`їзду в його частину будинку, хоча насправді йому належала Ѕ частина зазначеного будинку. Після смерті ОСОБА_3 спадкоємці не змогли оформити право власності на спадкове майно через заміну документів ОСОБА_4 , які повністю або частково не відповідають оригіналам. Зазначені обставини підтверджуються постановою прокурора Кам`янка-Бузького району Львівської області про відмову у порушенні кримінальної справи від 05 грудня 2008 року, якою було встановлено факт підробки документів, однак у зв`язку із смертю осіб, причетних до скоєння злочину, обвинувальний вирок не міг бути постановленим. З 1985 року по теперішній час спадкодавці позивача та вона сама неодноразово звертались до суду з відповідними позовами та надавали дійсні архівні довідки та рішення Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, однак суди розглядали справи не по суті, у зв`язку з чим не перевіряли та не надавали належної юридичної оцінки поданим позивачкою документів, а у своїх рішеннях посилалися на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 листопада 1979 року, а тому законних рішень не приймали. Крім цього позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що останнє засідання Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області у 1979 році відбулось 20 грудня 1979 року, однак у свідоцтві на право власності на будівлі від 03 січня 1980 року, яке видане Кам`янка-Бузькою міською радою на ім`я ОСОБА_4 та зареєстроване у кадастровій книзі № 100, датою засідання Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів зазначено 24 грудня 1979 року. Саме з цих підстав позивач вважає, що рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 24 грудня 1979 року за № 344 про визнання за ОСОБА_4 права власності за 4/5 будинку АДРЕСА_1 є незаконним. Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, позивач просила визнати незаконними рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради Народних депутатів від 24 грудня 1979 року за № 344 «Про визнання права власності на 4/5 будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 » та свідоцтво на право власності на 4/5 будівлі, видане Кам`янка-Бузькою міською радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_4 від 03 січня 1980 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача щодо володіння та користування належною їй часткою у спірному житловому будинку порушені не були, оскільки вона стала співвласником зазначеного будинку лише 22 червня 1994 року, а тому вона не може оспорювати будь-які документи, що стосуються спірного будинку, які були виготовлені до 22 червня 1994 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, посилалися на рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року та ухвалу Львівського обласного суду від 22 листопада 1979 року, однак не звернули уваги на те, що ухвалою Львівського обласного суду від 22 листопада 1979 року виключено ту частину з рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року, якою ОСОБА_4 визнана власником 4/5 частин спірного житлового будинку. Отже зазначені судові рішення не могли бути підставою для видачі оспорюваного рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради Народних депутатів від 24 грудня 1979 року за №

344. Крім того, з невідомих підстав суди не взяли до уваги постанову прокурора Кам`янка-Бузького району Львівської області про відмову у порушенні кримінальної справи від 05 грудня 2008 року, якою встановлено факт фальсифікації документів. Суди не витребували, не дослідили та не надали належної правової оцінки чинним рішенням органу місцевої влади, чим порушили норми процесуального права. Крім того, в матеріалах судових справ, починаючи з 1977 року немає жодного документа, який би підтверджував належність ОСОБА_3 1/5 частини, а ОСОБА_4 - 4/5 частини спірного будинку. Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Станом на час розгляду справи Верховним судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди попередніх інстанцій установили, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22 червня 1994 року після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником 1/5 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 набув у власність зазначену частину спірного домоволодіння на підставі договору дарування від 11 квітня 1980 року. Дарувальником був ОСОБА_6 . В свою чергу ОСОБА_6 набув у власність 1/5 частину спірного домоволодіння на підставі рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року та ухвали Львівського обласного суду від 22 листопада 1979 року. Так рішенням Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/5 ідеальну частину будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі приміщення 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 на першому поверсі будинку. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/5 ідеальних частин цього ж будинку і виділено їй в натурі приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-6, 1-5, 1-7 на першому поверсі будинку і повністю другий поверх житлового будинку. Ухвалою Львівського обласного суду від 22 листопада 1979 року виключено з рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року ту частину, якою визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/5 ідеальних частин цього ж будинку і виділено їй в натурі приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-6, 1-5, 1-7 на першому поверсі будинку і повністю другий поверх житлового будинку. Змінено рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року та визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/5 ідеальну частину будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі приміщення 2-8, 2-9, 2-10, 2-11 на першому поверсі будинку, підвальне приміщення ІІІ площею 15,1 кв. м та вхід в це підвальне приміщення. Змінюючи рішення Кам`янка-Бузького народного суду Львівської області від 19 жовтня 1979 року та виключаючи з резолютивної частини рішення ту частину, якою визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/5 ідеальних частин спірного житлового будинку, апеляційний суд виходив із того, що з такими вимогами ніхто не звертався, а не тому, що така частина їй не належить, як стверджує позивач. ОСОБА_4 є власником 4/5 частин спірного житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності від 03 січня 1980 року, виданого на підставі рішення Кам`янко-Бузького міськвиконкому від 24 грудня 1979 року №

344. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суди встановили, що позивач не довів, яким чином оспорюваними рішенням органу місцевого самоврядування та свідоцтвом про право власності порушуються її права чи законні інтереси. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач ОСОБА_1 стала власником 1/5 частини спірного домоволодіння лише 22 червня 1994 року, будь-яких доказів, які б свідчили про права позивача на зазначене домоволодіння або на будь-яку його частину до 22 червня 1994 року позивачем надано не було, а тому оспорюваними позивачем рішеннями її права не порушені. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. А. Стрільчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»