Постанова 4857 № 140/10904/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/10904/20 пров. № А/857/11385/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тертичного Юрія Вікторовича на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Андрусенко О.О. у м. Луцьку Волинської області, у справі №140/10904/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: 23 липня 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №828 о/с від 22.10.2019 в частині звільненні зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 командира роти №3 батальйону, з 23.10.2019; поновити на службі в органах поліції на посаді командира роти №3 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або на іншій рівнозначній посаді, зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23.10.2019 по день поновлення на посаді. При цьому, позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повернуто позивачу. Ухвала мотивована тим, що вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до суду визнані судом неповажними. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Тертичний Юрій Вікторович оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не враховано доводів позивача щодо поважності причин пропуску звернення до суду за захистом прав, підстав для його поновлення та доказів, наданих на підтвердження обгрунтованості зазначених позивачем обставин. Зокрема, судом не враховано, що у періоди з 09.10.2019 по 14.10.2019, з 15.10.2019 по 29.10.2019, з 30.10.2019 по 10.04.2020 ОСОБА_1 перебував на лікуванні, що підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема судом не надано належної оцінки висновку спеціаліста КП «Волинська обласна лікарня», наданої на підтвердженя перебування позивача на лікуванні у період з 30.10.2019 по 10.04.2020. Також покликається на те, що з 12 березня 2020 року в Україні впроваджено карантин. Крім того зазначає, що судом не досліджено належним чином обставини вчинення відповідачем у справі на позивача психологічного тиску та залякування. З посиланням на висновки постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №753/17 вказує, що при вирішенні питання поважності причин пропуску строку суд повинен звертати увану на всі доводи позивача: на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що наказом ДПП від 22.10.2019 №828 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби у поліції, підставою для винесення якого слугував рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби за власним бажанням з 23 жовтня 2019 року. Позивач, вважаючи згаданий наказ протиправним, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. На виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року про залишення позовної заяви без руху представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, зареєстроване судом 13.08.2020 за вх.№40096/20. Клопотання обґрунтовує тим, що 09 жовтня 2019 року позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 23 жовтня 2019 року. Разом з тим, 22 жовтня 2019 року позивач подав рапорт про відкликання (залишення без розгляду) рапорту від 09.10.2019 та вказав на бажання продовжувати проходження служби в органах поліції, про результати розгляду якого йому не було відомо, а також не було надано на адвокатський запит представника позивача від 02.07.2020. Вказує, що зміст відповіді Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП №30/аз/41/4/03-2020 від 10.07.2020 вказує на те, що відповідачі були обізнані про існування поданого позивачем рапорту від 22.10.2019 про відкликання рапорту про звільнення від 09.09.2019. Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних обгрунтувань щодо того, як вказані обставини перешкоджали позивачу звернутись до суду у передбачені процесуальним законом строки та належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з ч.1, ч.5 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до вимог частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до ч.2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску. Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем при зверненні до суду пропущено місячний строк, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, ухвалою від 28 липня 2020 року залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу 10-денний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення недоліку позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску. В межах встановленого судом строку позивач звернувся із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом. Надавши правову оцінку доводам заяви, суд застосував наслідки, передбачені ч.2 ст.123 КАС України. В контексті наведених правових норм, колегія суддів звертає увагу на те, що з 22.10.2019 - дати прийняття оскаржуваного наказу до звернення до суду з даним адміністративним позовом - 23.07.2020 минув визначений законом місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Слід зазначити, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення на нього тиску та примушування до подання рапорту на звільнення з поліції за власним бажанням. Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що 23.10.2019 ознайомився з оскаржуваним наказом, тобто позивачу ще з 23.10.2019 стало відомо про факт його звільнення з поліції. При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано доводи представника позивача щодо перебування ОСОБА_1 у періоди з 09.10.2019 по 14.10.2019, з 15.10.2019 по 29.10.2019 на листку непрацездатності, що підтверджується довідками №1071, №1128 ДУ ТМО МВС України. Разом з тим, суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про безпідставність тверджень представника позивача про перебування ОСОБА_1 на лікуванні з 30.10.2019 по 10.04.2020, оскільки консультаційний висновок спеціаліста КП "Волинська обласна клінічна лікарня" не підтверджує факт перебування позивача на лікарняному у період з 30.10.2019 по 10.04.2020, а лише містить висновок спеціаліста про встановлений позивачу діагноз та відповідні рекомендації. Щодо покликання скаржника на те, що строки пропуску пов`язані із запровадженням карантину, колегія суддів зазначає, що судом враховані внесені до законодавства зміни щодо обрахунку процесуальних строків на період карантину, установленого Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» від 11.03.2020 №211, однак позивачем на розгляд суду не надано доказів неможливості звернення за захистом порушеного права у період до запровадженя на території України карантину, а саме протягом строку, що охоплюється періодом з 30.10.2020 по 11.03.2020. Обставини, на які покликається представник позивача у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом, судом визнані неповажними, інших поважних причин пропуску визначеного законом строку, які б перешкоджали зверненню до суду за захистом порушених прав позивачем (його представником) не наведено. Виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не зазначено об`єктивних обставин, що перешкоджали йому скористатися правом на звернення до адміністративного суду у встановлений законом строк, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про застосування процесуальних наслідків, передбачених ч.2 ст.123 КАС України. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 122, 123, 242, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тертичного Юрія Вікторовича залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року про повернення позовної заяви у справі №140/10904/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний