Постанова 4870 № 926/2412/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" жовтня 2020 р. м.Львів Справа №926/2412/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Т.Б.Бонк Суддів Г.Г.Якімець О.І.Матущак секретар судового засідання Борщ І.О. за участю представників: від позивача: не з`явився; від відповідача: не з`явився; розглянувши апеляційну скаргу Новодністровської міської ради від 26.02.2020 №536 (вх. № апеляційної скарги 01-05/913/20 від 05.03.2020) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.01.2020 (суддя Дутка В.В., повний текст рішення складено 05.02.2020, м. Чернівці) у справі № 926/2412/19 за позовом Новодністровської міської ради, м. Новодністровськ, Чернівецької області до відповідача Господарського товариства аграрно-промислової фірми "Риф-Агро", м. Новодністровськ, Чернівецької області про стягнення збитків у сумі 596 290,02 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції: до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява Новодністровської міської ради, м. Новодністровськ, Чернівецької області до відповідача Господарського товариства аграрно-промислової фірми "Риф-Агро", м. Новодністровськ, Чернівецької області про стягнення збитків у сумі 596 290,02 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач за користування земельними ділянками в період з 23.12.2017 по 01.05.2019, площами 0,7371 га, 1,2249 га, 0,5641 га, 3,3718 га без належних правових підстав, заподіяв позивачу збитки у формі неодержаного доходу від орендної плати в сумі 604505,97 грн, що стало підставою для останнього звернутися до суду за захистом свого порушеного права. 20.11.2019 до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в розмірі 596 290,02 грн. Заява мотивована тим, що відповідач 12.04.2019 продав нежитлові приміщення (база Сервіс) за адресою: м. Новодністровськ, квартал 19, буд. 47, які розташовані на ділянці площею 1,2249 га, тоді як позивач дізнався про це лише 01.11.2019, з моменту звернення нового власника для оформлення договору оренди земельної ділянки. Відтак, позивачем здійснено перерахунок для визначення розміру збитків за період з 23.12.2017 по 12.04.2019 на суму 596 290,02 грн. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27.01.2020 (суддя Дутка В.В., повний текст рішення складено 05.02.2020, м. Чернівці)- в позові відмовлено повністю. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України, яке регулює відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Позивач не надав суду рішення Новодністровської міської ради №109 від 19.06.2014 року, яким визначено відсоткову ставку (3%, 4%), що унеможливило проведення судом перевірки правильності розрахунку заборгованості. Крім того, позивачем проведено розрахунки по чотирьох земельних ділянках (площею 7371 кв.м., 12249 кв.м., 5641 кв.м., 33718 кв.м.), однак витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 7371 кв.м. в матеріалах справи відсутній. Наведені обставини, недоведеність позивачем належними доказами обставин викладених у позові стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги: до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга позивача, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1)суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач неодноразово ухилявся від укладення договору оренди земельних ділянок, ігноруючи листи Новодністровської міської ради до відповідача про врегулювання земельних відносин чим порушив норми чинного законодавства України щодо користування земельними ділянками. 2)апелянт не погоджується із висновками першої інстанції про те, що Новодністровська міська рада неправомірно звернулась з позовом про стягнення збитків у формі неодержаного доходу від орендної плати за користування земельними ділянками. На підтвердження наведеного апелянт зазначає, що відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, яка була чинною на момент подачі позову, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються саме збитки, заподіяні вилученянням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановлянням обмежень щодо їх використання. Відповідно до п.3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи якщо вони обгрунтовані. 3)апелянт зазнає, що в діях відповідача наявні всі елементи правопорушення, передбачені ст.1166 ЦК України, а саме: протиправна поведінка, шкода, вина та наслідок. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з тих підстав, що: 1)у позивача відсутні документи, які посвідчують його право власності на землі комунальної власності м.Новодністровськ. 2)нарахування збитків за період з 23.12.2017 по 01.05.2019 є помилковим, оскільки термін завдання збитків необхідно рахувати тільки з моменту державної реєстрації земельних ділянок. 3)відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору, виключає договірні зобовязання. 4)відсутність укладеного договору оренди між сторонами, свідчить про позадоговірний характер спірних правовідносин (по факту), а відтак наявність ознак, що відносять такі правовідносини до кондикційних. 5)позивач не надав рішення Новодністровської міської ради №109 від 19.06.2014, яким визначено ставку 3% та 4 %, що унеможливлює перевірку правильності розрахунку заборгованості. 6)позивачем проведено розрахунки по чотирьох земельних ділянках (площею 7371 кв.м., 12249 кв.м., 5641 кв.м. та 33718 кв.м.), однак витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 7371 кв.м. не надано. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне. Згідно рішення сесії Новодністровської міської ради від 16.11.2001 всі землі міста Новодністровськ є землями комунальної власності, крім земель державної форми власності. 23.12.2017 між ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» та господарським товариством аграрно промисловою фірмою «Риф Агро» укладено договір купівлі-продажу бази «Гідроспецбуд», будинок №42, що знаходиться в кварталі №19 м. Новодністровськ, загальною площею 1167,80 м.кв. На земельній ділянці, на якій знаходиться база «Гідроспецбуд» розташовано: адміністративний будинок, склад, гараж, майстерня, прохідна, АЗС. База «Гідроспецбуд», на якій розміщені вищевказані об`єкти, знаходиться на земельній ділянці площею 0,7371 га, щодо якої укладено Договір оренди між Новодністровською міською радою та ВАТ «Дністровська ГАЕС» 28.01.2003. (пункт 2 договору). 23.12.2017 між ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» та господарським товариством аграрно промисловою фірмою «Риф Агро» укладено договір купівлі продажу бази «Спецгідроенергомонтаж», будинок №41, що знаходиться в кварталі №19 м. Новодністровськ, загальною площею 3356,80 м.кв. На земельній ділянці, на якій знаходиться база «Спецгідроенергомонтаж» розташовано: адмінкорпус, РММ Б, склади, побутові приміщення, цех гідромонтажу, цех електрозварювання, склади збірні, пропарочна камера, автозаправочний пункт, приміщення охорони, склад металевий. База «Спецгідроенергомонтаж», на якій розміщені вищевказані обєкти, знаходиться на земельній ділянці площею 3,3718 га, щодо якої укладено Договір оренди між Новодністровською міською радою та ВАТ «Дністровська ГАЕС» 28.01.2003 (пункт 2 договору). 23.12.2017 між ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» та господарським товариством аграрно промисловою фірмою «Риф Агро» укладено договір купівлі продажу бази «Сервіс», будинок №47, що знаходиться в кварталі №19 м. Новодністровськ, загальною площею 1710,67 м.кв. На земельній ділянці, на якій знаходиться база «Сервіс» розташовано: адмінкорпус, побутовий корпус, майстерня, гараж-навіс, столярня, гаражі, склад, прохідна. База «Сервіс», на якій розміщені вищевказані об`єкти, знаходиться на земельній ділянці площею 1,2249 га, щодо якої укладено Договір оренди між Новодністровською міською радою та ВАТ «Дністровська ГАЕС» 28.01.2003 (пункт 2 договору). 23.12.2017 між ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» та господарським товариством аграрно промисловою фірмою «Риф Агро» укладено договір купівлі продажу бази «Укренергомеханізації», будинок №48, що знаходиться в кварталі №19 м. Новодністровськ, загальною площею 739,60 м.кв. На земельній ділянці, на якій знаходиться база «Укренергомеханізації» розташовано: адмінкорпус, майстерня, склад. База «Укренергомеханізації», на якій розміщені вищевказані об`єкти, знаходиться на земельній ділянці площею 0,5641 га, щодо якої укладено Договір оренди між Новодністровською міською радою та ВАТ «Дністровська ГАЕС» 28.01.2003. (пункт 2 договору). Позивач стверджує, що з моменту оформлення договорів купівлі-продажу від 23.12.2017 фактично між позивачем та ВАТ «Дністровська ГАЕС» припинився договір оренди земельних ділянок. Листами від 02.02.2018, від 23.03.2018, від 23.06.2018, від 19.09.2018, від 05.11.2018, від 28.02.2019 позивач звертався до відповідача з метою врегулювати земельні відносини шляхом оформлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками згідно вимог Земельного Кодексу України. Однак, жодної відповіді від відповідача Новодністровська міська рада не отримувала. Листами від 14.12.2018, від 02.01.2019, від 23.04.2019 відповідач запрошувався на засідання комісії з визначення розміру збитків. Проте, відповідач на вищевказані засідання комісії не з`являвся, надіслані листи поверталися на адресу позивача у зв`язку із закінченням строку зберігання. Листом від 14.02.2018 до відповідача звернувся також колишній власник нерухомого майна ПрАТ «Нижньодністровська ГЕС» з проханням оформити належним чином оренду земельних ділянок на яких розташовані придбані бази згідно договорів купівлі-продажу від 23.12.2017. Листом від 08.07.2019 відповідача було запрошено на засідання виконавчого комітету, на якому виносилося питання щодо затвердження акту про визначення розміру збитків у формі неодержаного доходу від орендної плати, завданих Новодністровській ОТГ. Відповідач, листом від 13.08.2019 повідомив позивача, що не погоджується з пунктом 10 порядку денного засідання виконавчого комітету, в частині затвердження акту з визначення розміру збитків, оскільки станом на 13.08.2019 у власності відповідача перебуває лише одна база «Укренергомеханізація» на площі 0,5641 га. Крім того, з часу придбання даного об`єкту нерухомості, відповідач не здійснює жодної підприємницької, комерційної діяльності, тобто доходу від користування даним об`єктом, а тим паче земельною ділянкою площею 0,5641 га не отримує. Беручи до уваги вищенаведене, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом до Господарського товариства аграрно-промислової фірми "Риф-Агро" посилаючись при тому на те, що відповідач користуючись земельними ділянками площами 0,7371 га, 1,2249 га, 0,5641 га, 3,3718 га в період з 23.12.2017 по 01.05.2019 без належних правових підстав, заподіяв позивачу збитки у формі неодержаного доходу від орендної плати в сумі 604505,97 грн, що стало підставою звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Висновки суду апеляційної інстанції Згідно ч. 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності, зокрема, щодо розпорядження об`єктами права комунальної власності шляхом надання їх в у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам. Отже, правомочності щодо розпорядження об`єктами права комунальної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування юридичним та фізичним особам, належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є позивач- Новодністровська міська рада. Згідно статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Частинами першими статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до позивача з приводу оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Разом з тим, статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату ( ст. 96 ЗК України). Частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з моменту придбання нерухомого майна (23.12.2017), а саме: бази «Гідроспецбуд», бази «Сервіс», бази «Укренергомеханізація», бази «Спецгідроенергомонтаж» до державної реєстрації припинення права власності нерухомого майна (12.04.2019) право користування (оренди) земельних ділянок в м. Новодністровськ, квартал 19, площею 0,7371 га, площею 1,2249 га, площею 0,5641 га, площею 3,3718 га на яких знаходиться нерухоме майно, яке перебувало у його приватній власності, не оформляв, відповідно орендну плату не сплачував. Таким чином, відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору, виключає договірні зобов`язання. Вимога позивача про стягнення збитків у формі неодержаного доходу від орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав звернена до відповідача, як до власника об`єктів нерухомого майна, що розміщене на вказаних земельних ділянках. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України). Статтею 125 Земельного Кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Отже, при виникненні у особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, особа з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування спірними земельними ділянками. З матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, а саме, внаслідок набуття права власності на нерухоме майно. Відповідно до інформаційної довідки № 159705014 від 15.03.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідач з 23.12.2017 по 26.03.2018 був власником бази «Спецгідроенергомонтаж» загальною площею 3365,8 кв.м. розташованих за адресою: м. Новодністровськ, квартал 19, будинок

41. Відповідно до інформаційної довідки № 159653956 від 15.03.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідач з 23.12.2017 по 31.08.2018 був власником бази «Гідроспецбуд» загальною площею 1167,8 кв.м. розташованих за адресою: м. Новодністровськ, квартал 19, будинок

42. Відповідно до інформаційної довідки № 159654764 від 15.03.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідач з 23.12.2017 є власником бази «Укренергомеханізації» загальною площею 739,6 кв.м. розташованих за адресою: м. Новодністровськ, квартал 19, будинок

48. Відповідно до інформаційної довідки №163428745 від 12.04.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідач з 23.12.2017 є власником бази «Сервіс» загальною площею 1167.8 кв.м. розташованих за адресою: м. Новодністровськ, квартал 19, будинок

47. Згодом, позивач повідомив суд, що згідно договору купівлі -продажу Бази «Сервіс» від 12.04.2019 відповідач продав вищевказану базу ТОВ «Інвестиційно-будівельній компанії «Граніт», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №163428745 від 12.04.2019. Внаслідок чого, позивач провівши розрахунок та зменшив заявлену до стягнення суму збитків з 604 505,97 грн. до 596 290,02 грн. Таким чином, перехід до відповідача права власності на нерухомість, розташовану на спірній земельній ділянці з огляду на ст.ст. 120, 141 Земельного кодексу України є достатньою самостійною підставою для припинення права користування земельною ділянкою щодо попереднього власника нерухомості. Даний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові № 911/2601/17 від 12.12.2018. Як зазначалось вище звертаючись з позовом в суд першої інстанції позивач керувався ст.ст. 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 152, 157 ЗК України та виходив з того, що у зв`язку з фактичним користуванням відповідачем без правовстановлюючих документів земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташовані належні відповідачу обєкти нерухомого майна, настають правові наслідки у вигляді відшкодування збитків у розмірі несплаченої орендної плати. Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). За приписами ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з ч.1 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, юридичні особи, які використовують земельні ділянки. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України( ч.3 ст.157 ЗК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладені правові висновки , згідно з якими відшкодування шкоди( збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду вказує, що у такому випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Водночас предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Верховний Суд у постанові від 07.06.19 у справі № 924/638/18 зазначив, що зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14. Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком першої інстанції про те, що позивач помилково кваліфікував спірні правовідносини як такі, що виникли у зв`язку із завданням збитків позивачу через використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, та помилково застосував до даних правовідносин норми ст.ст. 22, 1166 ЦК України, ст. 157 ЗК України. Відтак відсутніми є підстави стягнення з відповідача саме збитків . Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)). При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Новодністровська міська рада у доданих до позовної заяви розрахунках по визначенню розміру збитків заподіяних відповідачем застосовує такі елементи розрахунку як: нормативна грошова оцінка земельної ділянки у відповідному році та процентна ставка: 3%, 4% відповідно до рішення міської ради №109 від 19.06.2014 року. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Позивач не надав суду рішення Новодністровської міської ради №109 від 19.06.2014 року, яким визначено відсоткову ставку (3%, 4%), що унеможливлює проведення судом перевірки правильності розрахунку заборгованості. Так, як у розрахунку розміру збитків стосовно використання земельних ділянок площею 12249 кв.м. та 33718 кв.м. позивач застосовує ставку 3% від нормативно грошової оцінки, а у розрахунку збитків відносно земельних ділянок площею 7371 кв.м. та 5641 кв.м застосовано 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, позивачем проведено розрахунки по чотирьох земельних ділянках (площею 7371 кв.м., 12249 кв.м., 5641 кв.м., 33718 кв.м.), однак витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 7371 кв.м. до справи не додано. Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на акт комісії по визначенню розміру збитків від 24.05.2019 року, який не береться судом до уваги, оскільки не дозволяє суду встановити обґрунтованість заявленого розміру заборгованості. Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необґрунтованість заявлених вимог, а відтак обгрунтовано відмовив у задоволенні позову. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.01.2020 у справі №926/2412/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, в той час як у відзивах наведені обґрунтовані доводи стосовно відсутності порушень матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Новодністровської міської ради від 26.02.2020 №536 (вх. № апеляційної скарги 01-05/913/20 від 05.03.2020) .- залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.01.2020 у справі №926/2412/19 - залишити без змін. 3.Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України. Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк Судді Г.Г.Якімець О.І. Матущак Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2020.