Постанова 4809 № 941/363/20

ПОСТАНОВА Іменем України 29 жовтня 2020 року м. Кропивницький справа № 941/363/20 провадження № 22-ц/4809/1244/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та адвоката Гузєва Ігора Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 02 липня 2020 року у складі головуючого судді Колесник С. І. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. У лютому 2020 року адвокат Гузєв І. Г., який представляє інтереси ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якому просив стягнути 236150 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 в період з 19.09.1977 по 25.07.2005 працював водієм на автомобілях марки БелАЗ, Камаз та НД ВАТ «ЦГЗК ». У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав хронічне професійне захворювання, йому встановлено діагноз - хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (Пиловий бронхіт другої ст., емфізема легень другої ст.), ЛН другого ст. Вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК) 19.10.2005 і йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по ХОЗЛ, встановлено третю групу інвалідності. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, позивач 03.10.2007 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійно працездатності 50% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності - безстроково. Наявність даних негативних явищ в житті позивача свідчить про постійне перенесення позивачем больових відчуттів та про необхідність проходження лікування, а також вказує на відсутність у нього можливості в достатній мірі реалізовувати себе в професійній сфері, повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу призводить до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які позивач мав до моменту отримання професійного захворювання та втрати професійної працездатності. Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 02 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80000,00 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що професійне захворювання встановлено позивачу з 19 жовтня 2005 року, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку. Суд вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі. Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди вважав необґрунтованими. Суд, враховуючи ст. 8 Законом України № 294-ІХ від 14.11.2019 року «Про державний бюджет України на 2020 рік», згідно якої мінімальна заробітна плата на час розгляду справи встановлена 4723,00 грн, вважав, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 23616,00 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди суд, в межах заявлених вимог, визначив з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, стану здоров`я потерпілого, тяжкості отриманого захворювання, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставини у справі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначило, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Так за висновком МСЕК від 19 жовтня 2005 року ОСОБА_1 первинно встановлено 40% стійкої втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Звертаючись в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 виходив з того, що така шкода заподіяна йому внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди і стягуючи на користь позивача з відділення фонду соціального страхування певну грошову компенсацію, суд першої інстанції керувався Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції станом на грудень 2001 року). За змістом підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду,заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні зокрема й грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Згідно із частиною восьмою статті 36 вказаного Закону у редакції від 01 січня 2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Згідно з ухвалою Конституційного Суду України від 10 липня 2018 року № 43-у/2018 (справа № 1-59/2018 (3452/17) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», Конституційний Суд України зазначив, що він вже розглядав питання про відповідність статтям 1, 3, 8, частинам другій, третій статті 22, статтям 46, 48 Конституції України (конституційність) положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717 (далі - Закон № 717), якими було скасовано право потерпілих на виробництві застрахованих громадян та членів їхніх сімей на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, встановлене Законом № 1105 у первинній редакції. У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України встановив, що таким скасуванням право зазначених категорій громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац дев`ятий пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України у вказаному рішенні також констатував, що такий розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неконституційними положень Закону № 717, якими було скасовано право застрахованих громадян, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, гарантоване приписами Закону № 1105 у первинній редакції (абзац дев`ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20- рп/2008). Таким чином, Фонд соціального страхування на час набрання чинності Законом України № 77-VIII «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Таким суб`єктом з 01 січня 2006 року є роботодавець. Позивач звернувся в суд з позовом про відшкодування моральної шкоди до відділу Фонду соціального страхування 27 лютого 2020 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом. Тому, права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування позивач не має. Звертає увагу на те, що відповідно до листа Відділу медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я від 05.03.2012 №16.10-67, до 20.03.2007 МСЕК встановлював факт моральної шкоди потерпілому на підставі медичних документів, які підтверджували наслідки перенесеного стресу. При відсутності документів - факт моральної шкоди не встановлювався, відповідно потерпілий не може в повній мірі довести свої моральні страждання. Документи, на які посилається позивач як на підставу заподіяння моральної шкоди, є довідка МСЕК і акт розслідування нещасного випадку за формою П-4, є документи, що підтверджують виявлення факту професійного захворювання і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, і ніяким образом не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди вважає безпідставними. Також вказує, що Управління в Дніпропетровській області обслуговує 240,5 тис. страхувальників, 969,6 тис. застрахованих осіб, 38,5 тис. потерпілих від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, серед яких особи з інвалідністю першої групи - 269, другої групи - 1900 та третьої групи - 19054. Задоволення позовних заяв в розмірах, що перевищують всі розумні межі призводить до нестачі коштів для поточних страхових виплат всім іншим потерпілим на виробництві та блокуванню рахунків Фонду. Порядок розрахунку сум відшкодування моральної шкоди внаслідок травматизму або профзахворювання на виробництві на законодавчому рівні не встановлений. Вважає, що суди при встановленні сум відшкодування моральної шкоди роблять це на власний розсуд, керуючись внутрішнім переконанням. Представник позивача адвокат Гузєв І. Г. також подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про зміну судового рішення і збільшити суму грошового відшкодування моральної шкоди, яку стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача, збільшивши до 236 150 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Зазначав, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вказує, що з огляду на положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у відповідності до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, які у даній справі повно не враховані судом першої інстанції, вказане судове рішення слід змінити, збільшивши розмір грошового відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу до заявленої в позові суми. Зазначає, що такий висновок вбачається з аналізу істотності вимушених негативних змін в житті позивача та страждань, які він переживає до теперішнього часу внаслідок отриманого професійного захворювання - «хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії», яке призвело до безстрокової втрати позивачем професійної працездатності в ступені 50 % та встановлення позивачу III групи інвалідності. Судом в достатній мірі не враховано, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу систематично спричиняється фізичний біль, постійно турбує задишка навіть при незначних фізичних навантаженнях, кашель, що порушує сон, та як наслідок, призводить до постійного відчуття втоми, зниження уваги, викликає у позивача негативні емоції. Внаслідок професійного захворювання істотно змінився звичний спосіб життя позивача, суттєво знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, позивач вже протягом 15 років в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя, суттєво обмежує можливості позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному, інтелектуальному розвитку. Зазначені обставини переконливо доводять, що внаслідок професійного захворювання життя позивача зазнало вимушених змін, які призвели до суттєвого обмеження можливостей організму, порушення його функцій, що як наслідок, істотно знизило якість життя позивача та призвело до втрати позивачем блага радіти життю, проводити час з близькими та рідними людьми, а також виключило можливість реалізації позивачем своїх намірів в професійній сфері. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Представник позивача адвокат Гузєв І. Г. подав суду заяву в якій просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені за наслідками перегляду рішень у справах, що виникають з подібних правовідносин, у справах №210/5258/16, №132/3235/16, №522/3388/18. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК). У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій ст. 274 ЦПК України (ч.ч.1-2 ст. 274 ЦПК). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. ОСОБА_1 працював в період з: 19.09.1977 по 01.07.1980 на посаді водія автомобіля БелАЗ-540 в кар`єрі №3 Криворізького ЦГЗК; 01.07.1980 по 01.04.1983 на посаді водія автомобіля БелАЗ-548 по вивозу гірничої маси з кар`єру Криворізького ЦГЗК; 01.04.1983 по 19.10.1983 на посаді водія автомобіля «Камаз» НД-1200 по вивозу гірничої маси з кар`єру Криворізького ЦГЗК; 19.10.1983 по 23.10.1984 на посаді водія автомобіля БелАЗ-548 по вивозу гірничої маси з кар`єру Криворізького ЦГЗК; 23.10.1984 по 20.06.1985 на посаді водія автомобіля БелАЗ-540 по вивозу гірничої маси з кар`єру Криворізького ЦГЗК; 20.06.1985 по 16.08.1985 на посаді водія автомобіля НД-1200 автоцеху №3 по вивозу гірничої маси з кар`єру Петрівського рудника Криворізького ЦГЗК; 04.03.1988 по 29.05.1991 на посаді водія автомобіля НД-1200 по вивозу гірничої маси з кар`єру Петрівського РУ Криворізького ЦГЗК; 16.08.1994 по 01.02.1997 на посаді водія автомобіля БелАЗ-75485 по вивозу гірничої маси з кар`єру №4 Криворізького Державного ЦГЗК; 01.11.1998 по 01.02.1999 на посаді водія автомобіля БелАЗ 7523 з транспортування гірничої маси з кар`єра в технологічному процесі колонна технологічного автотранспорту в автоцеху №3-4 Петрівського рудника ВАТ «ЦГЗК»; 01.02.1999 по 25.07.2005 на посаді водія автомобіля НД-1200 з транспортування гірничої маси в технологічному процесі з кар`єру №3-4 колонна технологічного автотранспорту цеху технологічного транспорту Петрово управління технологічного автотранспорту ВАТ «ЦГЗК», що підтверджується трудовою книжкою від 26 січня 1973 року та вкладишем в трудову книжку серії НОМЕР_1 , видані на ім`я ОСОБА_1 (а.с.62-77). При виконанні робіт по транспортуванню гірничої маси з кар`єру, внаслідок недосконалості технологічних процесів підпадав під вплив пилу, що виникає під час руху технологічного транспорту, що підтверджується Актом №9 Форми П-4 «Розслідування хронічного професійного захворювання (надалі по тексту - акт Форми П-4) від 15 вересня 2005 року (а.с.12-14). У зв`язку зі шкідливими та тяжкими умовами праці позивач отримав хронічне професійне захворювання і згідно до п.п.9,10,14 акту Форми П-4, 23 серпня 2005 року Українським науково - дослідницьким інститутом промислової медицини м. Кривого Рогу, ОСОБА_1 встановлено діагноз - хронічне обструктивне захворювання легень другої ст. (Пиловий бронхіт другої ст., емфізема легень другої ст.), ЛН другого ст.(далі ХОЗЛ). Відповідно до п.17 акту Форми П-4, причинами виникнення професійного захворювання позивача є багаторічна праця в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустиму концентрацію (надалі - ГДК): пил з вмістом вільного двооксиду кремнію 10-70% в концентрації 10,8 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. У зв`язку із заподіянням шкоди, 19.10.2005 ОСОБА_1 вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії 2-16 ПК №000828 (а.с.8-9). У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, 03.10.2007 ОСОБА_1 повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 50% по ХОЗЛ та встановлено третю групу інвалідності - безстроково, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії 2-16 ПК №002280 (а.с.10-11). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Предметом позову у цій справі є правовідносини, пов`язані з відшкодуванням позивачу моральної шкоди, заподіяної внаслідок часткової втрати позивачем професійної працездатності. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різний час, суд повинен в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 19.10.2005 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплативши йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19). Ураховуючи наведене та висновок МСЕК від 19 жовтня 2005 року, яким позивачу вперше встановлено втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Фонду на користь позивача моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві. З урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачу моральних страждань, стану здоров`я потерпілого, істотних вимушених змін в його життєвих стосунках, конкретних обставин справи суд дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди в сумі 80 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилково застосування судом до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, грунтуються на помилковому трактуванні наведених норм матеріального права, не враховують правові висновки Великої Палати Верховного Суду про застосування цих норм. Доводи апеляційної скарги представника позивача адвоката Гузєва І. Г. щодо необґрунтованості розміру стягнутої моральної шкоди висновки суду не спростовують, оскільки не вказують на порушення судом вимог процесуального закону та норм матеріального права при визначенні її розміру. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Наведені в апеляційній скарзі доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. Апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга відповідача без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і компенсації не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та адвоката Гузєва Ігора Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 02 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді С. М. Єгорова Л. М. Дьомич О. Л. Карпенко