Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/4160/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9249/20 Справа № 215/4160/20 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року, яке постановлено суддею Коноваленко М.І. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 28 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 118 075 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми. Висновком МСЕК від 21 грудня 2005 року позивачу первинно було встановлено 25% втрати професійної працездатності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 10 січня 2007 року, 23 грудня 2008 року, 26 січня 2011 року, 05 грудня 2012 року, 03 грудня 2014 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 07 грудня 2016 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності, безстроково. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 30 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір 840,80 грн. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає глибині моральних страждань позивача, які останній відчуває з урахуванням отриманої виробничої травми та значної втрати професійної працездатності, безстроково. Вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що у зв`язку з нещасним випадком позивачу завдані травми, які призвели до необхідності проходження тривалого медичного лікування, які супроводжувались больовими відчуттями та дискомфортом, істотною зміною звичного способу життя, суттєвим зниженням життєвої активності та стали причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії. З моменту травмування позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, при виконанні робіт по господарству та пересуванні він відчуває дискомфорт, больової відчуття в шийному та попереково крижовому відділі хребта, спостерігається обмеження рухів в них. Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності, необхідність постійного лікування та проходження численних оглядів МСЕК, та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров`я, у зв`язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке не створило безпечних умов праці, що і стало причиною нещасного випадку. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначає, що суд першої інстанції при вирішення справи застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди. Вважає, що п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначає про те, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страхованою виплату, а тому відсутні підстави для покладання на відповідача обов`язку здійснювати таку виплату, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 10 лютого 1997 року по 20 вересня 2013 року працював директором з охорони праці та начальником відділу оперативного контролю охорони праці та пожежної безпеки комбінату ВАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є ПАТ`Кривбасзалізрудком». 20 вересня 2013 року звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 45-48). Працюючі на посаді начальника відділу охорони праці, 23 грудня 2004 року, знаходячись на проммайданчику шахти ім. Леніна внаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження зв`язок плечових суглобів (а.с. 21). Відповідно до п. 7 Акту №3/2005 про нещасний випадок на виробництві від 25 жовтня 2005 року, причиною нещасного випадку є незадовільний стан території (а.с. 21). Висновком МСЕК від 21 грудня 2005 року позивачу первинно було встановлено 25% втрати професійної працездатності (а.с. 13). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 10 січня 2007 року, 23 грудня 2008 року, 26 січня 2011 року, 05 грудня 2012 року, 03 грудня 2014 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності (а.с. 15 17). Висновком МСЕК від 07 грудня 2016 року позивачу повторно встановлено 25% втрати професійної працездатності, безстроково (а.с. 18). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2005 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 21 грудня 2005 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2005 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке не створило безпечних умов праці, що і стало причиною нещасного випадку, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язано з настанням страхового випадку. Так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності, яка пов`язана з виробничою травмою, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2005 році, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що суд першої інстанції при вирішення справи застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 21 грудня 2005 року та на дані спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, тощо та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, у зв`язку з нещасним випадком позивачу завдані травми, які призвели до необхідності проходження тривалого медичного лікування, які супроводжувались больовими відчуттями та дискомфортом, істотною зміною звичного способу життя, суттєвим зниженням життєвої активності та стали причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії. З моменту травмування позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, при виконанні робіт по господарству та пересуванні він відчуває дискомфорт, больової відчуття в шийному та попереково крижовому відділі хребта, спостерігається обмеження рухів в них. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача і збільшити його з 30 000 гривень до 75 000 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишенню без задоволення, рішення суду - зміні в частині розміру моральної шкоди, та збільшення його з 30 000 грн. до 75 000 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 30 000 грн. до 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 16 листопада 2020 року. Головуючий: Судді