Постанова 4852 № 160/9108/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/9108/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року у адміністративній справі № 160/9108/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплату пенсії з 07.10.2009 р., - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2019 р. № 160/03.6-13 про відмову в поновленні пенсії, і зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р. відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 , які стосуються судом відмовлено, та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 512,27 грн. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено представником позивача в частині строку з якого має бути поновлена пенсія з вимого про змінення судового рішення, з зазначенням того, що пенсія позивачу повинна бути поновлена з 07.10.2009 року. Апеляційна скарга представника позивача та уточнення до неї мотивовані тим, що суд першої інстанції відмовляючи позивачу у захисту її права на відновлення раніше призначеної пенсії з 07.10.2009 року безпідставно не взяв до уваги висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 року по справі № 815/1226/18 правову позицію про неможливість застосування до спірних правовідносин стосовно поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, оскільки не проведення таких виплат пенсії відбулося з вини держави в особі її компетентних органів , і відповідно, поновлення виплати пенсії має проводитися згідно ст.47 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без обмеження будь-якими строками, як це і передбачено ст. 46 цього Закону. За вказаних обставин, апелянт просить змінити рішення суду першої інстанції та зобов`язати відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 як колишньому науково працівнику та непрацюючому пенсіонеру саме з 07.10.2009 року, з урахуванням її статусу «дитина війни» та нарахуванням компенсації втрати частини доходів, проведенням індексації, а також здійсненням осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України , та виплачувати пенсію позивачу на визначений пенсіонером рахунок відкритий в ТА КБ «Приватбанк» У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач просить відмовити у її задоволені, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, а спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99,100 КАСУ (в редакції чинній до 15.12.2017 року) та ст.ст.122,123 КАСУ в діючій редакції. Обговоривши доводи апеляційної скарги представника позивача та відзиву на неї з боку відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин спірних правовідносин у цій справі та правильність застосування до них норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість доводів представника позивача та необхідності скасування рішення суду в частині зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р., і прийняти в цій частині інше рішення. Судом першої інстанції встановлено та сторонами по справі в апеляційному порядку не оскаржується факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України до наступного часу, має статус пенсіонера, якій з 22.12.1996 року по досягненні пенсійного віку та наявності трудового стажу було призначено пенсію за віком, а з 03.12.2011 року позивача було переведено на пенсію за Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність, яка їй виплачувалася Управлінням Пенсійного фонду України у Жовтневому районі м.Дніпропетровська до жовтня 2006 року за місцем її (позивача) проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини також підтверджені долученими до матеріалів справи копіями трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с.63-71 т.1), ідентифікаційного коду (а.с.62 т.1) та листа УПФУ в Жовтневому районі м.Дніпропетровська № Л-1715 від 26.05.2011 року, в якому проміж іншого зазначено номер архівної справи і пенсійного посвідчення позивача НОМЕР_2 (а.с.72 т.1). Беззаперечно встановленим у цій справі є також факт того, що пенсія позивачу виплачувалася до жовтня 2006 року, і підставою для припинення її виплати став виїзд позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю, де вона до наступного часу як громадянин України перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.45-61 т.1). Як з`ясовано судом у цій справі, питання про поновлення виплати пенсії за віком, позивач ініціює перед пенсійним органом починаючи з 2017 року, і з цією метою її представники діючи на підставі нотаріально посвідченої апостильованої довіреності зверталися неодноразово до територіального органу Пенсійного Фонду України з відповідними заявами разом із усіма необхідними оригіналами документів, які надавалися для огляду та засвідчення копій. Зокрема, такі звернення були 25 травня 2017 р. до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську і 14.03.2019 р. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Проте, Центральнимо об`єднаним Управлінням Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську листом №Л-44 від 02.06.2017 р. було відмовлено ОСОБА_1 у поновлені виплати пенсії за віком з посиланням на те, що за даними наданої копії закордонного паспорту постійне місце проживання ОСОБА_1 є держава Ізраїль, а чинним законодавством України не передбачено поновлення виплати пенсії за довіреністю. На звернення представника позивача 14.03.2019 р. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, останній листом від 18.03.2019 р. №160/03.6-13 (а.с.66-68 т.2) також відмовив ОСОБА_1 в поновленні пенсії з посиланням на те, що документи, які б підтверджували факт її реєстрації або фактичного проживання на території Соборного району м.Дніпра не надані. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 через свого представника раніше вже зверталася до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська суду з позовною заявою до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновлення виплати пенсії, але рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17) в задоволенні позовних вимог до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії було відмовлено (а.с.19-20 т.2) з підстав недотримання позивачем порядку звернення за призначенням пенсії. Предметом ініційованого в суді по цій справі позивачем спору є протиправність відмови відповідача листом від 18.03.2019 р. №160/03.6-13 у поновленні виплати пенсії та бездіяльність пенсійного органу з вказаного питання, тому ухвала суду першої інстанції від 12.11.2019 р. про задоволення клопотання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і закриття провадження у цій справі у зв`язку з набранням законної сили 27.02.2018 рішенням Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська (а.с.28-29 т.2), була обґрунтовано скасована постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 року (а.с.101-102 т.2), яка мотивована саме тим, що предметом спірних правовідносин у справі №200/13690/17 було зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачці з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, а у даній справі № 160/9108/19 вимоги позивача не є тотожними позовним вимогам, оскільки позивач в даному випадку звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивача, яке викладене у відмові листом від 18.03.2019 року та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції керуючись положеннями ст.1 ст.3 ст.19 ст.21 ст.22 ст.24 ст.25 ст.46 Конституції України, ст.4 ст.5 ст7 ст.8 ст.45 ст.46 ст.49 ст.113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 р.№ 1058 (далі Закон № 1058), п.1.1 п.1.6 п.1.7 п.2.1 п.2.22 п.2.23 п.2.25 п.4.1 п.4.2 п.4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 року №21-1 (далі Порядок № 21-1), а також спираючись на ст.6 ст.13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 IV і рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06) у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00), та на ст.2 ст.77 ст.78 КАСУ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості гарантоване ст.46 Конституції України і є непорушним, а обмеження громадян у зазначеному праві забороняються. Оскільки пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, що здійснюється згідно із законом відповідно до ст.46 Закону № 1058, а відповідачем по цій справі в порушення наведених вище норм Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було відмовлено позивачу у поновленні пенсії з непередбачених чинним законодавством підстав, а саме «відсутності документів, підтверджуючих місце проживання в Україні», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач дійсно проявив відносно позивача протиправну бездіяльність, відмовляючи листом в поновленні раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком лише у зв`язку з відсутністю документів, підтверджуючих місце її проживання в Україні. Судова колегія в повному обсязі погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, які фактично не оспорюються і відповідачем по справі, та яким в апеляційному порядку рішення суду у цій справі не оскаржується. На такій правової позиції стосовно неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості, також неодноразово наголошував Верховний Суд в своїх постановах, акцентуючи увагу на тому, що ще у рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 підкреслювалося, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Разом з тим, судова колегія не може в повному обсязі погодитися з висновками суду першої інстанції в тій частині, що відповідач по справі відмовляючи у поновлені виплати пенсії позивача прийняв відповідне рішення від 18.03.2019 р. №160/03.6-13, яке слід розцінювати не як бездіяльність, а як протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тому вимоги позивача слід задовольнити частково, і визнати протиправними саме дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії. У даному випадку дійсно лист відповідача від 18.03.2019 р. №160/03.6-13 (а.с.66-68 т.2) є фактичною відмовою пенсійного органу у поновленні виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше призначеної їй з 22.12.1996 року пенсії за віком, перерахування якої здійснювалося за Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» 03.12.2011 року і яка виплачувалася Управлінням Пенсійного фонду України у Жовтневому районі м.Дніпропетровська до жовтня 2006 року, тобто, до виїзду позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю, де вона до наступного часу як громадянин України перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. Проте, крім вказаних активних дій, на погляд судової колегії відповідач у спірному випадку також проявив і протиправну бездіяльність відносно позивача, оскільки всупереч рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 не вжив відповідних заходів задля поновлення виплати позивачу раніше призначеної їй пенсії, що повністю узгоджується з положеннями ч.2 ст.49 Закону №1058 якою чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Отже, оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини першої статті 49 та статті 51 Закону № 1058-IV, і відповідно, вони втратили чинність з дня ухвалення цього Рішення, яким фактично від органів державної влади вимагалося вжиття заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків, викликаних минулою редакцією пенсійного законодавства, а у цій справі беззаперечно є встановленим, що відповідач не вживав дій, спрямованих на пошук особи, якій була припинена виплата пенсії, не інформував останню про необхідність вчинення активних дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії, і більш того, навіть при зверненні позивача з вимогою про поновлення виплати пенсії неодноразово відмовляв в цьому по надуманим підставам судова колегія визнає достатнім вважати, що у спірних правовідносинах відповідач по справі допустив протиправну бездіяльність відносно ОСОБА_1 , яка не відмовлялася від свого конституційного права на пенсійне забезпечення. Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про відсутність підстав для зобов`язання пенсійного органу поновити та виплатити позивачу пенсію з 07.10.2009 р у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду з позовом, судова колегія визнає не доречним з декількох обставин, а саме: -не існує положень закону, які зобов`язують позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, яка була їй припинена ПФУ саме на підставі, яка надалі була визнана компетентним органом (КСУ) неконституційною, тому ставить в провину позивачу її не звернення до суду протягом визначеного КАСУ строку є неможливим; - згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за три роки перед зверненням за одержанням пенсії; суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком; відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; Оскільки в Україні, за загальним правилом, не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів, а обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є не припустимим, судова колегія визнає, що відновлення виплати пенсії позивачу має бути проведено з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Наведені вище висновки суду апеляційної інстанції також свідчать про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р. відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як про це зазначено в резолютивній частині. Обраний судовою колегією у цій справі спосіб захисту порушених прав позивача, судова колегія визнає таким, що відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який пояснює юридичну природу соціальних виплат, зокрема пенсій, не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту законних (легітимних) очікувань особи та принцип правової визначеності, що є невіддільними елементами принципу правової держави та верховенства права (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (заяви № 7151/75 та № 7152/75), «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95), «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10). Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу, зокрема ЄСПЛ: - у справі «Пічкур проти України» було констатоване порушення статті 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, а також зобов`язано державу-відповідача сплатити заявникові 5 тис. євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди; - у справі «Aleksiж v. Slovenia» (заява № 57123/10) констатував порушення статті 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу. В цій справі заявник скаржився на відмову в призначенні та виплаті пенсії за віком в період з травня 1992 року по лютий 2003 року на тій підставі, що він не мав словенського громадянства, що було однією з вимог закону, і як установив ЄСПЛ (ураховуючи, зокрема, практику, сформовану в рішенні у справі «Ribaж v. Slovenia», заява № 57101/10) Словенія не мала права відмовлятися (на підставі відсутності угоди про правонаступництво) від обов`язку щодо виплати пенсії, а тому зобов`язана впродовж трьох місяців заплатити заявнику за 11-річну затримку у виплаті пенсії 70 тис. євро, а також 5 тис. євро на відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд в цій категорії справ також показує відповідність імперативності заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їхнього конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи на підставі правової позиції ЄСПЛ, викладеної в пункті 52 рішення «Пічкур проти України» (заява № 10441/06). Таким чином, сформульовані відповідні підходи Верховного Суду з урахуванням принципів практики ЄСПЛ (викладених у рішеннях у справах «Paradiso and Campanelli v Italy» (№ 25358/12), «Sidabras and Others v. Lithuania» (№ 50421/08), «Ioannou v Turkey» (№ 18364/91), «Schenk v. Switzerland» (№ 10862/84), «Stromblad v. Sweden» (№ 3684/07), а саме: 1) право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur) або бездіяльності; 2) держава не може відмовитися від виконання свого зобов`язання, посилаючись на підстави, які визнані незаконними; 3) те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur) приводить судову колегію апеляційної інстанції до переконання про необхідність задоволення вимог апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та в частині розподілу судових витрат. Згідно п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення. За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Керуючись ст.ст.242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволені вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 р., та в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р. відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також часткового стягнення на її користь судових витрат. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати раніше призначеної пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 р. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 1921 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник