Постанова 4813 № 522/16059/18

Номер провадження: 22-ц/813/4818/20 Номер справи місцевого суду: 522/16059/18 Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С., За участю секретаря Ющак А.Ю. За участю позивача ОСОБА_1 . Представника позивача ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3 розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА: В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом в якому зазначає, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з квітня 2018 року після розлучення з відповідачем. Вона має власне житло, постійну роботу, добрі характеристики, та враховуючи позитивний висновок органу опіки та піклування просить визначити місце проживання сина разом з нею. 17.08.2018 року Органом опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради винесено висновок згідно з яким місце проживання малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 - визнано доцільним проживання з матір`ю - ОСОБА_1 . Не зважаючи на висновок органу опіки та піклування, дитина проживає з батьком, який перешкоджає в спілкуванні та вихованні дитини. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2019 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні апелянт підтримала доводи апеляційної скарги. Відповідач в суді заперечував проти апеляційної скарги, підтримав рішення суду першої інстанції. Третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської в судове засідання в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Від їх представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. В силу ст.372 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за його відсутністю. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є необґрунтованим та винесеним з порушенням матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на те, що судом не враховано інтереси дитини, висновок Органу опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради про можливість проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю ОСОБА_1 , де створені належні умови для його виховання та розвитку дитини. Зазначає, що не доведено факт аморальної її поведінки. Крім того посилається на те,що суд вийшов за межі позовних вимог, так як батько не звертався до суду з вимогами про визначення місяця проживання дитини з ним. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов, що в силу ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду ухвали суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ Матеріалами справи встановлено, що 16.07.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб. Відповідно до свідоцтво про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5 , актовий запис №1538 від 09.09.2010 року, здійснений у Київському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції (а.с.9). Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.11.2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.10.2015 року до повноліття дитини (а.с.75-76). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.04.2018 року по справі № 520/14784/17 шлюб між сторонами розірвано та сторони проживають окремо. Згідно Висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 17.08.2018 орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 . Одеським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді проводилось тестування психоемоційного стану дитини 04.04.2018 року, 11.04.2018 року, 13.04.2018 року, 25.04.2018 року, 08.05.2018 року, за його результатами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення бесід та методик охоче згадував та розповідав про батька та неохоче про матір, дитина відчуває тісний емоційний зв`язок з родиною батька, члени якої для нього є найбільш значущими людьми та з якими він відчуває себе в безпеці,….дитина демонструє прив`язаність та особисту прихильність до батька, але і матір любить...» (а.с.159-161). Службою у справах дітей Одеської міської ради 03.12.2019 року на адресу ОСОБА_1 направлено лист, в якому зазначено, що спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Приморському районі було складено акт обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_5 . В ході обстеження було встановлено, що дитина має окрему кімнату та забезпечена всіма необхідними речами для проживання, навчання та розвитку, батьком дитини створені належні житлово-побутові умови. З метою об`єктивного та всебічного розгляду питань, порушених у заяві ОСОБА_1 , з малолітнім ОСОБА_5 було проведено бесіду, в ході якої він повідомив, що він хоче проживати з батьком (а.с. 130). ОСОБА_3 має постійне місце роботи та постійний дохід. В суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 не судимий, не зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами. 30.10.2019 року Приморським районним судом м. Одеси по справі №522/15183/19 ухвалено постанову, відповідно до якої ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП. У судовому засіданні апеляційної інстанції - заслуховувалась думка дитини. Хлопчик висловив бажання проживати з батьком, який приділяє йому більше уваги, з ним йому цікаво, він має свою кімнату. З матір`ю у нього не такі тісні зв`язку, але він виявив бажання її відвідувати. Судом встановлено, що обидва батьки мають позитивні характеристики , забезпечені житлом та мають достатній рівень матеріального забезпечення. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлюючи місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , районний суд виходив з принципу збереження якнайкращих інтересів дитини з забезпеченням його розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Такий висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість також роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбаченим цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76). У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. З врахуванням зазначеного районний суд дійшов правильного висновку та визначив місце проживання дитини з батьком. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд 3 прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже, виходячи з наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, відсутність заперечень самого батька щодо проживання дитини разом з ним, думки самого ОСОБА_4 , судова колегія приходить до висновку, що встановлення місяця проживання дитини з батьком без заявлення зустрічних вимог не буде порушенням права на справедливий судовий розгляд, передбачений ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмовляючи у задоволенні позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням насамперед інтересів дитини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо суті вирішення позову, оскільки зводяться виключно до незгоди з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з неправильною оцінкою судом доказів та порушенням норм матеріального та процесуального права. В той же час апеляційна скарга не місить достатнього обґрунтування, яке б вказало на порушення судом норм процесуального права при проведенні дослідження доказів, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.12.2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текси виготовлено: 27.10.2020 року. Головуючий Л.А. Гірняк Судді: С.М. Сегеда О.С.Комлева