Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1070/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 рокуСправа № 380/1070/20 пров. № А/857/6579/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Мікули О.І., при секретарі судового засідання Хомича О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року (суддя Потабенко В.А., м.Львів, повний текст складено 29 квітня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Галицької митниці Держмитслужби (далі Митниця) в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 03.12.2019 №UA209000/2019/000565/2 (далі Рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення від 03.12.2019 №UA209190/2019/01342 (далі Картка відмови). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити. В доводах апеляційної скарги вказує, що заявлена митна вартість імпортованого позивачем товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, що згенеровано АСАУР. При цьому, із долучених до митної декларації документів митним органом встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний транспортний засіб. Крім того, у наданій до митного оформлення фактурі відсутні відомості щодо терміну оплати, про ставку податку. На думку відповідача, такий документ не може слугувати документом, що засвідчує вартість товару, за яку він був придбаний у звичайному ході торгівлі. У зв`язку з тим, що подані декларантом документи не містили всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, відповідачем було виставлено декларанту вимогу про подання додаткових документів для підтвердження митної вартості. В подальшому, оскільки такі документи подані не були, позивачу було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. У зв`язку з цим, вартість транспортного засобу Митницею визначено самостійно. Як джерело інформації для визначення митної вартості при винесенні Рішення використано рівень цін, за який транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначений за результатами спрацювання АСАУР 8900 EUR. Таким чином, апелянт вважає оскаржувані Рішення та Картка є такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства. Також зауважує, що судом першої інстанції невірно визначено суму судового збору, що підлягала до сплати за подання позову, в результаті чого із скаржника безпідставно стягнуто надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 798,20 грн. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо транспортного засобу, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною першою статті 58 Митного кодексу України (далі МК), які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною, що вказаний у рахунку фактурі. Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 20.11.2019 позивач придбала в компанії «EMU CAR SARL» транспортний засіб - автомобіль марки VOLVO, модель XC 60, кузов № НОМЕР_1 , призначення автомобіля для використання по дорогах загального користування, об`єм двигуна 2400 см. куб., 151Kw., 2010 року виготовлення, колір чорний, тип двигуна дизельний, дата першої реєстрації 21.06.2010 (далі ТЗ). 28.11.2019 з метою митного оформлення даного ТЗ декларантом подано електронну митну декларацію №UA209190/2019/076168 (далі МД). Митну вартість заявлено за основним методом (за ціною договору) 3000 швейцарських франків по курсу 24,03460 грн, що становить 72103,81 грн (а.с.97-98). До МД декларантом подано: рахунок фактуру від 20.11.2019 (далі рахунок-фактура), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 20.11.2019 № НОМЕР_2 (далі Свідоцтво), акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 21.11.2019 №UA20903/2019/98731 (далі Акт), декларацію про походження товару від 20.11.2019 та інші документи (а.с.97-117). 03.12.2019 відповідачем прийнято Рішення відповідно до якого скориговано вартість автомобіля до 8900 євро за кодом товару 8703329030 (код МВВ 6) з тих підстав, що митна вартість зазначеного товару не може бути визнана у зв`язку з відсутністю документального підтвердження числових значень митної вартості та неподанням декларантом або уповноваженою особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинами другою-третьою статті 53 МК (відсутні касові або товарні чеки, банківські платіжні документи) (а.с.17). 03.12.2020 також прийнято Картку відмови (а.с.19). Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК). Відповідно до статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК). Як визначено у частині третій статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі. Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Згідно з частинами шостою та сьомою вказаної статті МК орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до частини першої статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Положеннями частин другої та третьої статті 57 МК визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. За приписами частини восьмої статті 57 МК у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 у справі №826/10527/17, 9 червня 2020 року у справі №1.380.2019.002044. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК (стаття 53) заборонено, проте надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, що визначені частиною другою статті 53 МК, є обов`язком декларанта. До таких документів які підтверджують митну вартість товарів відносять зокрема такі документи як рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), банківські платіжні документи, або інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що стосуються оцінюваного товару та які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Як уже вище встановлено позивачем для підтвердження правильності митної вартості імпортованого товару подано усі наявні у неї документи. Проте, відповідачем у Рішенні взагалі не обґрунтовано підстав неврахування відомостей у зазначених вище документах при прийнятті оскаржуваних рішень. Також необхідно зазначити, що згідно практики Верховного Суду, що викладена у постанові від 20 лютого 2018 року в справі №803/49/16 строк оплати за товар не впливає на визначення митної вартості товару. Відповідно вказане апелянтом зауваження щодо оплати за придбаний товар жодним чином не стосується неможливості визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки саме по собі не містить відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. Крім того, що позивач на підтвердження вказаної у митній декларації ціни ввезеного ТЗ долучила до матеріалів справи також копію висновку експерта від 13.01.2020 №9999 за результатами автотоварознавчої експертизи. Згідно з вказаним висновком вартість нерозмитненого ТЗ, що ввезений на мину територію України 21.11.2019 становить 72889,59 грн (а.с.27-57). Згідно перекладу рахунку-фактури, позивач придбала ТЗ за ціною 3000 швейцарських франків, що за офіційним курсом на день подання митної декларації до оформлення становило 72103,81 грн (а.с.59-60) При цьому, посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 МК не містить вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару. За положеннями частини першої стаття 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина друга стаття 64 МК України). Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості (частина третя статті 64 МК). Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 54 МК митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК). Частиною другою стаття 55 МК встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Відповідно до оскаржуваного Рішення митна вартість транспортного засобу визначена за резервним методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР. Проте, спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також: не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року в справі №805/2713/16-а. Верховний Суд у постанові від 5 лютого 2019 року у справі № 816/1199/15-а зазначив, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Чого, однак, зроблено не було. Оскаржуване Рішення не містить жодної докладної інформації та джерел, які використовувались митним органом при її визначенні. Оцінюючи оскаржувані Картку відмови та Рішення у сукупності з іншими обставинами справи, суд апеляційної інстанції підтримує висновки суду першої інстанції відповідно до яких загальні посилання на норми МК, що наведені у Рішенні зроблені без конкретизації підстав щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, не можуть вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятих суб`єктом владних повноважень рішень. Суд вважає, що під час розгляду справи та в апеляційній скарзі відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування Рішення та Картки відмови. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом пункту 2 частини п`ятої статті 246 КАС у резолютивній частині рішення зазначаються: розподіл судових витрат. Дослідивши матеріали справи та доводи апелянта щодо помилковості розрахунку судових витрат у вигляді судового збору, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно частин першої-другої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VI; в редакції, чинній на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI передбачено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2020 року становить 2102 грн. Адміністративний позов в даній справі містить вимоги майнового (визнання протиправним та скасування Рішення) та немайнового характеру (визнання протиправною та скасування Картки відмови). Розмір немайнової вимоги становить 840,80 грн (2102 грн х 0,4). Щодо визначення ціни позову у відношенні до майнової вимоги, то необхідно вказати на наступне. Стаття 50 МК визначає цілі використання відомостей про митну вартість товарів, а саме для: нарахування митних платежів. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 16 березня 2020 року у постанові по справі №1.380.2019.001962 сформував правовий висновок, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні. Матеріалами справи підтверджується те, що в розглядуваній справі різниця між сумами мита та податку на додану вартість, що підлягали сплаті згідно з митною вартістю, розрахованою декларантом, та митною вартістю, розрахованою митним органом у Рішенні становить 55285,66 грн, що і є ціною позову. Відтак, розмір майнової вимоги за цим позовом становить 840,80 грн (55285,66 грн х 0,01=522,85 грн, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 840,80 грн. Таким чином, розмір судового збору який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 1681,60 грн. Як видно із квитанції від 04.02.2020 №ПН444 та виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 11.02.2020 позивачем за подання вказаного позову сплачено 2479,80 грн, хоча розмір судового збору мав становити 1681,60 грн. Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 2479,80, тобто всю підтверджену суму сплаченого судового збору. Разом з тим, враховуючи, що при обчислені суми судових витрат у вигляді судового збору судом не враховано особливостей розрахунку суми судового збору у разі оскарження Рішення, що наведена у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року по справі №1.380.2019.001962, апеляційний суд приймає до уваги доводи скаржника щодо безпідставності стягнення із останнього суми судового збору у розмірі 798,20 грн, що становить різницю між сплаченою та належною до сплати у визначеному Законом №3674-VI розмірі суми судових витрат, тому стягнення судового збору за подання позову на суму 798,20 грн в порядку розподілу судових витрат не є можливим. Вказаний розмір судового збору є надміру сплаченим платежем та відповідно до пункту 1 частини першої статті, частини другої статті 7 Закону №3674-VI може бути повернений позивачу, в розмірі переплаченої суми, у разі подання нею відповідного клопотання. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, по суті спору правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, однак внаслідок неправильного розрахунку судових витрат у вигляді судового збору, що підлягав сплаті при подання позову, безпідставно стягнув з відповідача переплачену суму судового збору, яка підлягає поверненню позивачу за наявності відповідного про це клопотання. Керуючись статтями 308, 310, 315-316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року в частині розподілу судових витрат щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби в користь ОСОБА_1 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 798,20 гривень, скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні цієї частини судових витрат відмовити. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова О. І. Мікула Повне судове рішення складено 29 жовтня 2020 року.