Постанова 4855 № 761/3124/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/3124/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Притула Н.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Київській області) в якому просив: - скасувати постанову державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Київській області Заруцького М.С. від 23.12.2019 року № 890-ДК/0176ПО/08/01/-19 про накладення адміністративного стягнення на позивача та закрити провадження по даній справі. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року значений позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слуханню справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0570 га (кадастровий номер 8000000000:88:096:0051) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності серії IV-КВ № 128883 на землю від 01.07.2000 року. Землю передано позивачу, як вбачається для обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а.с.10-11). Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Київській області - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель Заруцьким М.С. (далі по тексту - державний інспектор Заруцький М.С.) було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу. За результатами проведеної перевірки, посадовою особою відповідача складено акт перевірки від 11.12.2019 року №890-ДК/1143/АП/09/01/-09, в якому зазначено, що на земельній ділянці розташовано двоповерхову будівлю та господарські споруди та згідно інформаційних вивісок розміщених в приміщенні будівлі та публічної інформації, отриманої за допомогою мережі Інтернет (веб-сайт htpp://cherrytwins.com/ua) зазначена будівля використовується для надання послуг як готель « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З огляду на зазначене, державний інспектор Заруцький М.С. дійшов висновку про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. 18.12.2019 року позивачем надано пояснення до акту перевірки, в яких останнім зазначено, що будинок, який розташований на земельній ділянці був переданий у користування ОСОБА_3 , яка займається погодинною здачею кімнат будинку в суборенду. Також в поясненнях позивач зазначив, що готель на земельній ділянці відсутній та відповідні послуги не надаються (а.с.16). У цей же день, державним інспектором Заруцьким М.С., на підставі акту перевірки, був складений протокол про адміністративне правопорушення №890-ДК/1143/АП/09/01/-09 в якому зазначено про розміщення на земельній ділянці готелю та надання комерційних послуг, та встановлено порушення позивачем п. а) ч.1 статті 91 Земельного Кодексу України та вчинення правопорушення, передбаченого ст.53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) та пунктом ґ частини 1 статті 211 Земельного кодексу України (а.с.17-19). У вказаному протоколі розмір збитків не було визначено. 23.12.2019 року позивачем, через свого представника, подано пояснення, в яких останній просив закрити справу про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 53 КУпАП, через відсутність складу адміністративне правопорушення (а.с.20-21). 23.12.2019 року, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №890-ДК/1143/АП/09/01/-09, державним інспектором Заруцьким М.С. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 53 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова). Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53 КУпАП, не підтверджується жодним належним доказом. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією та законами України. Крім того, ст. 7 КпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу стягнення у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом. Провадження по справах про адміністративні правопорушення здійснюється на підставі суворого дотримання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. У відповідності до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Згідно ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 1 ст. 254 КпАП України, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. У силу приписів ст. 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Приписи п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України визначають, що власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням. З аналізу змісту ст. 211 Земельного кодексу України вбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням. Положення ст. 53 КпАП України передбачають адміністративну відповідальність громадян, зокрема, за використання земель не за цільовим призначенням у вигляді штрафу від п`яти до двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 38 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) визначає, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (стаття 39 ЗК України ). Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень). Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» визначає, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Згідно із статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Стаття 20 Земельного кодексу України визначає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Об`єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.53 КУпАП є суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель. Предмет посягання - землі. Об`єктивна сторона правопорушення виражається у: 1) використанні земель не за цільовим призначенням; 2) невиконанні природоохоронного режиму використання земель; 3) розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об`єктів, які негативно впливають на стан земель; 4) неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень. Відповідно до статті 256 КпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Згідно п. 1 розділу II Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення (далі - Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.01.2017 року № 6, у разі виявлення порушення законодавства у сфері використання та охорони земель, за яке Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення. За правилами п. 5 розділу II Інструкції у протоколі зазначаються, зокрема, місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення. Суть правопорушення описується якомога точніше згідно з вимогами відповідної статті КУпАП, на підставі якої складається протокол; нормативно-правові акти, вимоги яких порушено та які встановлюють відповідальність за вчинене правопорушення (з обов`язковим зазначенням статей (їх частин), пунктів, абзаців тощо; інші відомості, необхідні для вирішення справи (наприклад, відомості про наявність актів обстеження земельної ділянки, відмітки про наявність документів і речей, які підтверджують правопорушення, клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності); про заподіяну правопорушенням матеріальну шкоду земельним ресурсам, що призвело до втрат сільськогосподарського або лісогосподарського виробництва. При цьому, Додатком 1 до Інструкції затверджено бланк протоколу про адміністративне правопорушення, який заповнюється державними інспекторами державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель при виявленні правопорушення. З матеріалів справи вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення від 18.12.2019 року №890-ДК/0205П/07/01/-19 наведеним вище вимогам КпАП України та Інструкції відповідає, оскільки у ньому, зокрема, вказано час вчинення правопорушення - 11.12.2019 року, викладено суть вчинення правопорушення з посиланням на норми чинного законодавства - використання земельної ділянки не за цільовим призначенням в порушення п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України. Натомість, як вірно зауважено судом першої інстанції, у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про заподіяну правопорушенням матеріальну шкоду земельним ресурсам. Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2019 року ГУ Держгеокадастру у Київській області складено повідомлення № 890-ДК/0123ШК/11/01/-19 про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу до якого додано розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням за адресою: АДРЕСА_1 (додаток до повідомлення)(а.с.28-29). Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доданий розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням в якості додатку до повідомлення № 890-ДК/0123ШК/11/01/-19 від 23.12.2019 року не спростовує правильності висновків суду першої інстанції про відсутність відомостей про заподіяну шкоду у протоколі від 18.12.2019 року №890-ДК/0205П/07/01/-19, однак свідчить про передчасність твердження суду про відсутність таких розрахунків взагалі. Отже, з огляду на те, що позивачем заперечується факт порушення ним ст.53 КУпАП, а відповідачем не надано суду належних доказів, що будинок, який розташований на земельній ділянці ОСОБА_1 використовується як готель, та відповідно не надано доказів використання земельної ділянки останнім не за призначенням, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість позиції суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 29.10.2020 року