Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19156/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19156/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бояринцева М.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року (розглянута у порядку спрощеного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач-1, ДПС України), Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач-2, ГУ ДПС у м. Києві/контролюючий орган) та просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 25.09.2019 року №3020/6/99-00-08-06-01 «Про результати розгляду скарги»; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві від 09.09.2019 року №Ф-298443-17 в частині сплати заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 26 633, 22 грн.; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві заборгованість (недоїмку) з єдиного соціального внеску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. визнати безнадійною та списати в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу, а відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за невиконання обов`язків платника єдиного внеску за цей період не застосовувати; - судовий збір покласти на відповідача. Мотивуючи позовні вимоги заявлені до Державної податкової служби України позивач стверджує, що при прийнятті нею рішення від 25.09.2019 року №3020/6/99-00-08-06-01 «Про результати розгляду скарги» порушено порядок його прийняття. Обґрунтовуючи позовні вимоги до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві ФОП ОСОБА_1 зазначає, що вона перебувала на обліку в органах ДФС, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а саме: м. Краснодар Луганської області з 07.10.2011 року по 15.05.2019 рік, підприємницька діяльність не велась, а відтак, заборгованість у розмірі 26 633,22 грн. утворилась в період обліку в органах ДФС, де проводилась антитерористична операція, з огляду на що, відсутні підстави для прийняття контролюючим органом вимоги від 09.09.2019 року №Ф-298443-17. При цьому, позивач посилається на положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року №1669, яким, серед іншого, передбачено звільнення платників єдиного внеску від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Разом з цим, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем-2 фактично відмовлено у задоволенні її заяви про визнання безнадійним та списання в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу, а саме: заборгованість (недоїмку) з єдиного соціального внеску позивача за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, яка оформлена листом від 24.06.2019 року №74699/К-26-15-17-04-22 у визнанні безнадійним та списанні заборгованості (недоїмку) з єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. протиправною. Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у місті Києві повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання безнадійним та списання заборгованості (недоїмку) з єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 2 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо частково задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 06.10.2011 року по 15.05.2019 року перебувала на обліку в органах ДФС, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а саме: м. Краснодар Луганської області. Як зазначає позивач та не заперечують відповідачі, на момент переходу позивача до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві обліковувалась заборгованість з єдиного внеску в розмірі 26 633, 22 грн. 22.05.2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДФС у м. Києві із заявою про списання безнадійного податкового боргу, нарахованого з єдиного податку за період з 14.04.2014 року по 16.05.2019 рік. Листом від 24.06.2019 року №74699/К-26-15-17-04-22 відповідач-2 повідомив позивача про відсутність законодавчо встановленого порядку списання заборгованості з єдиного податку. Крім того, позивача повідомлено, що частина наявного податкового боргу у розмірі 5 780, 60 грн. підлягає списанню, питання щодо чого буде розглянуто у наступному кварталі поточного року відповідно до чинного законодавства. Надалі, ГУ ДФС у м. Києві винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 року №Ф-298443-17, якою вимагається сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 387, 40 грн. Не погоджуючись із спірною вимогою ФОП ОСОБА_1 подано скаргу, за наслідком розгляду якої відповідачем-1 прийнято рішення від 25.09.2019 року №3020/6/99-00-08-06-01 «Про результати розгляду скарги», яким останню залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VІІ до Закону № 2464-VI та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право на адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464-VI. У відповідності до положень частини 1 статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI). Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI). Стаття 4 Закону № 2464-VI визначає перелік суб`єктів, які відносяться до платників єдиного внеску. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною 3 статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Між тим, згідно із частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до положень 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, ч. 1 якої передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VІ). При цьому, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції (ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI ). В обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу позивач зазначає, що на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми статті 25 Закону № 2464-VI в частині примусового стягнення єдиного соціального внеску, зокрема надсилання вимоги про стягнення недоїмки до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України не застосовуються. Так, Закон № 1669-VII, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підп. «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу». Згідно з пунктом 2 Закону України від 02 березня 2015 року №219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», п. 9-3 в редакції Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII вважати п. 9-4. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». З урахуванням абзацу 3 пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Таким чином, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у зразковій справі Великої Палати Верховного Суду, постанова від 06.11.2018 року (справа №Пз/9901/22/18). Зазначені висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах за зверненням платника єдиного внеску до суду з позовом до органів доходів і зборів з вимогами скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI Між тим, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі №805/2595/15-а, від 22 квітня 2019 року у справі №805/3439/15-а. Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що у подальшому, приписи Закону України від 02 вересня 2014 року №1669 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якими були внесені відповідні зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від обов`язку сплати єдиного внеску, втратили чинність з 01 січня 2016 року. Як вже зазначалось вище, підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу». Тобто, аналіз наведених положень в сукупності дає суду підстави дійти до наступних висновків: по-перше, підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII звільнено від виконання своїх обов`язків, платників єдиного внеску, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану; по-друге, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску; по-третє, недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу; по-четверте, підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Між тим, зі спірної вимоги слідує, що останньою визначено позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 387, 40 грн. Тобто, відповідачем - 2 до позивача не застосувались штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску та не нараховувалась пеня. Відповідно до даних спірних відносин застосуванню положення абзацу 3 пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI в частині звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті не підлягають. За таких обставин, відсутні підстави для скасування спірної вимоги. Водночас, недоїмка, що виникла у позивача, з урахуванням положень підпункту 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому ПК України для списання безнадійного податкового боргу. Як встановлено судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось відповідачами, що позивач 22.05.2019 року звернулась до ГУ ДФС у м. Києві із заявою про списання безнадійного податкового боргу, нарахованого з єдиного податку за період з 14.04.2014 року по 16.05.2019 рік. Щодо посилання відповідач 2 на Закон № 2464-VI про відсутність законодавчо встановленого порядку списання заборгованості з єдиного податку, колегія суддів. Відповідно до частини 7 статті 25 Закону № 2464-VI сума недоїмки не підлягає списанню, зокрема в разі укладення з платником єдиного внеску мирової угоди відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до цього Закону несуть зобов`язання із сплати єдиного внеску. Між тим, у відповідності до пункту 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Звідси слідує, що перехідними положеннями Закону № 2464-VI визначено, що недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Таким чином, твердження контролюючого органу про відсутність законодавчо врегульованого порядку списання безнадійної заборгованості не відповідають нормам чинного законодавства. Більше того, у відповідності пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Податкового кодексу України (далі - ПК України) поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. З урахуванням наведених положень колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин, констатує, що списання податкового боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску платникам, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» де проводилася антитерористична операція здійснюється в порядку передбаченому ПК України. В свою чергу, згідно із пунктом 101.1 статті 100 ПК України (далі - ПК України) списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Підпунктом 101.2.4 пункту 101.2 статті 101 ПК України встановлено, що під терміном «безнадійний» розуміється податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 101.5 ст. 101 ПК України). Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України). Приймаючи до уваги те, що відповідачами не заперечувався факт перебування позивача на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» де проводилася антитерористична операція, з урахуванням встановлених в ході розгляду справи обставин суд вважає, що листом від 24.06.2019 року №74699/К-26-15-17-04-22 ГУ ДФС у м. Києві фактично протиправно відмовлено позивачу у списанні безнадійного боргу. Таким чином, з метою повного та всебічного захисту порушених прав, свобод чи інтересів ФОП ОСОБА_1 вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною відмову Головного управління ДФС у м. Києві, яка оформлена листом від 24.06.2019 року №74699/К-26-15-17-04-22 у визнанні безнадійним та списанні заборгованості (недоїмку) з єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. протиправною. Отже, на думку колегії суддів, наявні підстави для зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 22.05.2019 року про визнання безнадійним та списання заборгованості (недоїмку) з єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період II кварталу 2014 року по I квартал 2019 року в розмірі 26 633, 22 грн. з урахуванням висновків суду. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 вчинити такі дії, колегія суддів. Так, суд апеляційної інстанції, вважає безпідставними зазначені вище позовні вимоги, оскільки фактично ним не досліджувалось питання періоду виникнення недоїмки позивача та інші обставини необхідні для прийняття відповідного рішення. За таких обставин, дані вимоги є передчасними. Що ж стосується позовних вимог заявлених до Державної податкової служби України, колегія суддів зазначає наступне. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Однак рішення фіскального органу про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для платника податків, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №826/1023/16, від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15, від 12.07.2019 року у справі №813/5256/13-а. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявлених позивачем до ДПС України. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом виходу за межі позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль